Історична проза на українському ґрунті має давню історію та заслужену шану, її витоки потрібно шукати в народних піснях та переказах, житійній літературі, літописах, поемах і драмах на історичну тему. На початку ХІХ ст. з'являються перші публікації історичних пісень і дум: збірники Цертелєва (1819), Максимовича (1827, 1834, 1849).

Як твердять літературознавці, "Диво" можна вважати першою частиною триптиху про Київську Русь, до якого входять ще "Первоміст" та "Смерть у Києві". Підкреслимо: триптиху, а не трилогії, оскільки трилогія повязана задумом, сюжетом, персонажами, а триптих лише ідейним змістом. Серед названих романів «Диво» займає місце особливе. Це на мою думку, - найкращий, найсильніший, композиційно найвдаліший твір Загребельного про княжі часи. Задум створити історичне полотно виник під час роботи автора над романом «День для прийдешнього».

"Знаю, что имя мое после меня будет счастливее меня, и потомки тех же земляков моих, может быть, с глазами, влажными от слез, произнесут примиренне моей тени..." [1] М. Гоголь Ти смієшся, а я плачу, великий мій друже!.. Т.Шевченко. "Гоголю" "Ти" і "Я" — Гоголь і Шевченко — два генії, два з'явища, що творять разом цілісність у розвитку української духовності і в розвитку національної літератури одного відтинку історичного буття народу. І не лише в сенсі "ти смієшся, а я плачу", себто емоційного ставлення до дійсності, а в суті перетворюючій і народотворчій.

В одному з ранніх віршів Тарас Шевченко писав: ...Тебе люди поважають,- Добрий голос маєш; Співай же їм, мій голубе... Утни, батьку, щоб нехотя На ввесь світ почули... З таким захопленням Великий Кобзар відгукнувся про Гри¬горія Квітку-Основ'яненка - засновника нової української прози. Основ'яненко один з перших в Україні почав писати народною мовою не тільки про смішне, а й про серйозне.

Вступ. Вітчизняне літературознавство пострадянського періоду харак-теризувалося майже повною відсутністю спеціальних досліджень творчості видатно-го англійського письменника Дж. Оруела та недостатньою вивченістю феномена анти утопії. Цю ситуацію маловивченості можна пояснити зневажливим ставленням до жанру негативної утопії, яку довгий час не визнавали за рівноцінний жанр у прос-торі великої літератури, а також надмірно політизованим підходом до творів Дж. Оруелла, Є. Зам`ятіна, О. Хакслі, що заважало їх серйозному вивченню. Утопія трактується як неіснуюча, досконала країна; мрії про щастя; зобра-ження досконалого суспільного устрою, позбавленого наукового обґрунтування; довільне конструювання ідеалів, проектів, для яких немає практичних підстав; літе-ратурний жанр, який змальовує...