У 1830-1840-х роках центром національного руху став Львів, а його авангардом - громадсько-культурне об'єднання «Руська трійця». Заснов­ники об'єднання М.Шашкевич (1811-1843), І. Вагилевич (1811-1866) та Я. Го-ловацький (1814-1888), на той час студенти Львівського університету і вод­ночас вихованці греко-католицької духовної семінарії, виступали за визво­лення поділеної на частини України. Вони започаткували новий етап у роз­витку національного руху на західноукраїнських землях у дусі романтизму.

Проголошення державної незалежності України 24 серпня 1991 р. принципово по-новому поставило питання державного, економічного та політичного розвитку України. Йшлося про нову і, як засвідчив подальший розвиток подій, надзвичайно складну сторінку її багатовікової історії. Проголошення незалежності України та завдання створення самостійної Української держави закономірно висунули проблему розгортання державотворчих процесів. Народ України заявив, що будуватиме державу суверенну й самоврядну, незалежну та відкриту, демократичну і правову. Розв’язання цього завдання наштовхнулося на цілу низку дуже непростих питань.

Період, про який ідеться, багато в чому був переломним, а то й трагічним для українського народу. На початку цього періоду боротьба за незалежність України завершилася поразкою. Сюди, на цей раз надовго, повернулася радянсько-більшовицька влада. Процес нищення української самобутності здійснювався тепер в основному «мирним шляхом» - протягом усього існування комуністично-тоталітарного режиму в радянській Росії, а потім в СРСР.

Важливим етапом у розробці проблеми предмета естетики стає період розвитку німецької класичної філо­софії. Безпосередній інтерес до широкого кола естетичних проблем виявили Кант, Гегель, Шеллінг.

На Лівобережній та Слобідській Україні в другій половині XVIII ст. па­нували феодально-кріпосницькі відносини. Основну роль відігравало сіль­ське господарство. Успішніше розвивалося рільництво на родючих чорно­земних фунтах у південній та степовій частинах України.

Захопивши у XIV-XV ст. Галичину, Західну Волинь і Поділля, Польща прагнула оволодіти й українськими землями, які входили до складу Великого князівства Литовського. Але, окрім бажання Польщі, визрівали ще й об'єктивні умови для унії між Польським королівством і Литвою.

Кінець XVIII ст. характеризується зростанням могутності Російської імперії, агресивності її зовнішньої політики. Вона загарбала більшу частину українських земель, перетворивши позбавлену автономних прав Україну на одну з своїх губерній.

У середині XIX ст. розпад кріпосницько-феодальної системи господар­ства прискорився. Малопродуктивна кріпосна праця зумовлювала невисоку її продуктивність, стримувала впровадження у виробництво досягнень нау­ки і техніки, породила нестачу продовольства. Повсюдно множилися соці­альні конфлікти.

Криза союзних структур, політичне протиборство, погіршення економі­чної ситуації, зростання національної самосвідомості неухильно посилю­вали потяг до суверенності, відновлення незалежної української держави.

Протягом першої половини 1919р. війська Директорії були витіснені, і радянська влада встановилася на всій території України, крім Західної Украї­ни. Почався процес установлення контролю РРФСР над українським суспільс­твом і в першу чергу над українською економікою. Стару назву республіки (УНР) було відкинуто і встановлено нову - Українська Соціалістична Радян­ська Республіка (УСРР). Урядом стала Рада Народних Комісарів. Очолив її присланий з Москви Християн Раковський, болгарин за національністю. Укра­їнці в українському уряді становили незначну меншість.

У середині XIX ст. розпад кріпосницько-феодальної системи господар­ства прискорився. Малопродуктивна кріпосна праця зумовлювала невисоку її продуктивність, стримувала впровадження у виробництво досягнень нау­ки і техніки, породила нестачу продовольства. Повсюдно множилися соці­альні конфлікти.

XII-XIII століття на Русі увійшли в історію як період феодальної роздробленості. По смерті великого князя київського Мстислава, сина Володимира Мономаха, Київська Русь розпадається на багато князівств і земель. Поза сумнівом, основною причиною розколу великої централізованої держави була відсутність у місцевих князів і бояр зацікавленості у сильній владі великого київського князя. Розвиток відокремленого землеволодіння, можливість передання землі у спадок робило їх повновладними господарями, не залежними від Києва.

Розвиток людини на території України відбувався в основному по тих же напрямках, що і в інших регіонах і заселення сталось близько 1,5 млн років тому. Вивчивши археологічні пам'ятники, пов'язані зі знаряддями праці, на основі матеріалу, з якого вони зроблені, виділяють декілька значних періодів розвитку первісного ладу (їх за традицією називають віками): кам'яний (його складають палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-бронзовий, залізний.

Київська Русь - ранньофеодальна держава з монар­хічною формою правління. Протягом IX-XIII ст. влада пережила складну трансформацію. На етапі становлен­ня Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності: на ґрунті княжої дружини утворився при­мітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. У цей час дружина виконує не тільки роль вій­ська, а й радників. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воє­начальник, а не як державний діяч. У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя впливає лише частина старших дружин­ників та вихідців зі старої племінної аристократії - бояри.