> Книги / Культура > Культурологічний словник [Книга ONLINE]

Культурологічний словник [Книга ONLINE]


25-03-2015.

А КАПЕЛА


А КАПЕЛА (італ. а сарреііа) — хоровий багатоголосий спів без супроводу музичних інструментів; притаманний народному музичному мистецтву (українському, грузинському) і церковній музиці; використовували у своїх творах Палестріна (1525-94, композитор, най- відоміший представник ренесансної вокальної поліфонії а капелла, визнаної за взірець музики Римо-Католицької Церкви); композитори нідерландської школи.

АБОРИГЕНИ


АБОРИГЕНИ (лат. aborigines; ab origine — від початку) — стародавні мешканці Середньої Італії. Згідно з римськими легендами, так звався окремий народ, який жив на Апеннінах. Витіснені сабінянами, А. оселилися в гирлі Тибру; їх стали називати латинянами. Тепер А. — корінні мешканці країни, місцевості.

АБРИС


АБРИС (нім. Abrifi — план, креслення) — контурний малюнок або креслення, зроблені від руки методом окомірної зйомки, безмасштабне креслення. В архітектурній практиці застосовують під час обмірних робіт як спосіб фіксації фасадів, планів, розрізів і деталей споруд. Поняттю А. відповідає термін «крокі», більш поширений в архітектурній практиці в наш час. У літографії А. — контур відтворюваного зображення, виконаний спеціальною тушшю на прозорому матеріалі для перенесення на літографський камінь.

АБСОЛЮТ


АБСОЛЮТ (від лат. absolutus — безумовний, необмежений) — те, що ні від чого не залежить, безвідносне. В ідеалістичній філософії і релігійних тлумаченнях — вічна, незмінна, нескінченна першооснова світу (абсолютна ідея, абсолютна особа, Бог тощо).

АБСОЛЮТИЗАЦІЯ


АБСОЛЮТИЗАЦІЯ (від лат. absolutus — безумовний, необмежений) — абстракція найвищого порядку, результатом якої є так звані абсолютні, нічим не зумовлені об'єкти, які існують самі по собі; надання недосяжно високих якостей, значень.

АБСОЛЮТНА ІДЕЯ


«АБСОЛЮТНА ІДЕЯ» — центральна категорія філософської системи Г. В. Ф. Гегеля, якою позначався духовний деміург, творець світу в його становленні і діяльному саморозвитку. Формаціями «А. і.», ступенями саморозвитку у Гегеля виступають логіка («в собі-буття» «А. і.»), природа («інобуття» «А. і.»), тобто її буття в матеріальній дійсності) і дух («для себе-буття» «А. і.»), її буття як суспільної свідомості і самосвідомості).

АБСОЛЮТНИЙ ДУХ


«АБСОЛЮТНИЙ ДУХ» — поняття філософії Г. В. Ф. Гегеля, що характеризує «Абсолютну Ідею» на стадії її розвитку, на якій вона, пройшовши ступені логіки і природи, суб'єктивного і об'єктивного духу через мистецтво, релігію і філософію, досягає пізнання своєї власної сутності.

АБСОЛЮТНИЙ ПОРІГ


АБСОЛЮТНИЙ ПОРІГ — мінімальна інтенсивність фізичного стимулу, що необхідна для виникнення відчуття.

АБСТРАКТНЕ І КОНКРЕТНЕ


АБСТРАКТНЕ І КОНКРЕТНЕ (від лат. abstractus — відокремлений, conkretus — згущений, ущільнений) — категорії діалектичної логіки, в яких відображено діалектику відокремленості й цілісності в системному функціонуванні і розвитку явищ дійсності та її відтворення в процесі пізнання. К. — це реально існуючий об'єкт (окрема річ чи система речей) як цілісне утворення у внутрішній суттєвій єдності всіх його сторін, зв'язків і відношень, єдине ціле у всіх його часткових і особливих проявах. Конкретне є «єдністю у багатоманітності». А. є певною стороною К. у своїй відносній самостійності, відірваності від К., його однобічним проявом. Тому А. — це не тільки окреме, відірване від загального, а й загальне безвідносно до окремого.

АБСТРАКТНЕ МИСЛЕННЯ


АБСТРАКТНЕ МИСЛЕННЯ — один з різновидів людського мислення. Сутність А. м. полягає у виробленні понять, суджень, умовиводів і здатності оперувати ними. Абстрактне (понятійне) мислення виростає на ґрунті узагальнення даних емпіричного пізнання. Якщо відчуття дають відображення одиничного і конкретного, то мислення й слово відображають загальне й абстрактне. Саме завдяки А. м. людина розкриває істотні зв'язки і відношення речей, об'єктивні закони розгортання явищ і подій. Щоб виробити поняття про будь-який предмет або явище дійсності, людина в процесі мислення використовує численні чуттєві сприйняття, піддаючи їх аналізові, синтезу абстрагуванню від другорядного і неістотного, а також узагальненню. Внаслідок цих складних мислительних операцій виробляються поняття як відбитки необхідних і суттєвих властивостей, сторін, ознак предметів і явищ.

АБСТРАКЦІОНІЗМ


АБСТРАКЦІОНІЗМ (від лат. abstract- us — віддалений) — «безпредметне» мистецтво — одна з провідних модерністських течій ХХ ст. Загальна особливість А. — принципова відмова від зображення реальних предметів і явищ. Абстрактний твір виступає як суб'єктивна живописно-пластична реальність, створена за допомогою формальних художніх елементів (кольорова пляма, лінія, фактура, об'єм тощо). При цьому принцип композиційної побудови може бути імпульсивно-стихійним або раціонально впорядкованим. А. виник у процесі розшарування кубізму, футуризму (1910-1913). Теоретиком А. та автором перших абстрактних живописних полотен виступив рос. художник В. В. Кандинський. Значний слід у розвитку цього напряму залишили вихідці з України — О. П. Архипенко, К. С. Малевич, О. К. Богомазова, І. П. Кавалерідзе та ін.

АБСТРАКЦІЯ


АБСТРАКЦІЯ (від лат. abstractio — віддалення) — один із моментів пізнання, який полягає у мисленому відокремленні й виділенні в самостійні об'єкти окремих сторін, властивостей, відношень певних предметів пізнання. А. — процес мисленого ізолювання, «виривання» окремого предмета, відношення, властивості із сукупності предметів, відношень, властивостей. А. означає також результат процесу абстрагування — поняття, категорії (наприклад, якість і кількість, істина тощо). А. є проникненням мислення вглиб предмета, від явища до сутності, є способом перероблення споглядання і уявлень у поняття. А. розчленовує, розриває, омертвляє, огрубляє, схематизує цілісну, рухому дійсність, в окремо взятій абстракції суб'єкт відходить від дійсності. Але саме це забезпечує вивчення окремих сторін предмета в чистому вигляді і таким чином проникнення в їхню сутність.

АБСУРД


АБСУРД (від лат. absurdus — безглуздий, нісенітний) — 1) У математиці та логіці — твердження, що не має ніякого сенсу у межах даної теоретичної системи, принципово несумісне з нею. Проте твердження, що є абсурдом у даній системі, може мати сенс в іншій. 2) У повсякденному слововживанні — безглуздя, нісенітниця. 3) У психології — безглузді твердження, вислови, позбавлені раціонального смислу. Можуть виникати як наслідок розладів психіки, а також свідомого відходу від істини.

АБСУРДИЗМ


АБСУРДИЗМ — художній світогляд, який базується на екзистенціалістській ідеї безсенсовості людського буття.

АБУЛІЯ


АБУЛІЯ (від грец. — нерішучість) — термін патопсихології, вживається на означення хворобливого ослаблення або втрати волі. А. виступає як безвольність, незібраність, невміння спрямовувати свої психологічні зусилля в напрямі досягнення мети, нездатність приймати рішення і діяти. Незначні прояви А. можуть переборюватися шляхом тренування, виховання у людини вольових якостей. Сильні прояви А. є симптомом хвороби, і людина, у якої вони помічені, вимагає спеціального медико-психологічного лікування.

АВАНГАРДИЗМ


АВАНГАРДИЗМ (франц. avantgardisme, від avant-garde — передовий загін) — умовний термін для означення загальних новаторських напрямів у художній культурі ХХ ст., яким притаманні прагнення 10 докорінно оновити художню практику, пошук нових, нетрадиційних засобів вираження форми й змісту творів. Особливістю А. є не лише розрив з художньою традицією минулого, її образною системою та виражальними засобами, а й активний, революціонізуючий суспільство протест, який потребує переоцінки духовних цінностей та нового сприйняття світу. Риси А. виявлялися в низці шкіл і течій модернізму: кубізмі, експресіонізмі, абстракціонізмі, футуризмі, дадаїзмі, сюрреалізмі та ін. Біля витоків А. поряд із П. Пікассо, Ж. Браком, Х. Грісом, Ф. Леже, Р. Делоне стояли українські майстри О. П. Архипенко, С. Делоне-Терк, О. О. Екстер, М. Ф. Андрієнко-Нечитайло. Як риса індивідуальної психології розвивається в окремих некритичних людей (іноді свідомо, а часто й підсвідомо). Полягає у перебільшенні значення своєї особи, прагненні будь-що бути попереду всіх, турботі лише про свою популярність, власний престиж.

АВАНС


АВАНС (франц. avance, від avancer — платити наперед) — 1) Грошова сума або майнова цінність, що видається в рахунок майбутніх платежів. 2) Переносно — робити аванси — загравати; подавати надію.

АВАНТЮРНА ДІЯ


АВАНТЮРНА ДІЯ (франц. dvanture — пригода, те, що випадково трапляється) — акції не співмірні з реальними цілями і можливостями індивіда. А. д., як правило, ризиковані, позбавлені стабільного кінцевого успіху, часто зумовлені нечесними і корисливими розрахунками. Конкретним виявом А. д. є такі антиподи моральної поведінки, як необ'єктивна інформація, прагнення одержувати від суспільства більше, а віддавати йому менше; у науковій роботі — підтасовування фактів тощо.

АВГУРИ


АВГУРИ (лат. Augurcs) — у Стародавньому Римі жерці, які, спостерігаючи блискавки та інші явища природи, польоти й поведінку птахів, угадували волю богів і провіщали майбутнє. А. за допомогою певних ритуалів і церемоній — ауспіцій — випрошували у богів віщування. Коли боги «виражали» свою волю самі (затемнення сонця, посуха, повінь тощо), вплив авгурів був дуже великий; своїм тлумаченням волі богів вони могли припинити або відкласти народні збори, навіть скасувати ухвали зборів.

Освічені римляни вже в І ст до н. е. висміювали ворожбу авгурів, які, за словами Цицерона, глузливо перезиралися один з одним, ошукуючи віруючих. Звідси вислів «усміх авгура» — характеристика тих, хто вводить в оману, вдаючи, що їм відомі незбагненні для інших таємниці.

АВЕРС


АВЕРС (франц. avers, від лат. aversus — повернутий обличчям) — лицьовий бік монети або медалі.

АВТЕНТИЧНИЙ


АВТЕНТИЧНИЙ (від грец. anthenticos — справжній) — тотожний самому собі.

АВТОБІОГРАФІЯ


АВТОБІОГРАФІЯ (від грец. — сам, життя, пишу) — буквально: власний життєпис. У соціальній психології, психології особистості, психології праці А. є важливим об'єктивним документом для вивчення людини, її психічних параметрів, соціального статусу, рівня соціалізації тощо. Це пояснюється тим, що в А. описуються особистість, її внутрішній стан, віхи життя, виявляються життєві позиції.

АВТОНОМІЯ


АВТОНОМІЯ (від грец. autos — сам та nomos закон) — відносна незалежність, внутрішнє почуття залежності особистості лише від самої себе, здатність певною мірою керувати подіями, які впливають на її власне життя.

АВТОПОРТРЕТ


АВТОПОРТРЕТ — портрет художника, виконаний ним самим; різновид жанру портрета. Окремі зразки А. трапляються в античному та середньовічному мистецтві. Як самостійна галузь художньої діяльності утвердився в епоху Відродження. Тоді ж склалися певні різновиди А. Перший відомий А. в українському живописі зображено на підписній іконі «Розп'яття» (1691, В. Липський). Перший А. як самостійний твір виконала А. С. Полуботок (1801). Особливого розміру жанр А. досягає у ХІХ ст. (в українському мистецтві надзвичайне місце посідає в творчості Т. Г. Шевченка) і продовжує розвиватися протягом ХХ ст.

АВТОРИТАРНІСТЬ


АВТОРИТАРНІСТЬ (франц. autoritaire — владний, від лат. autori- tas — влада, вплив) — соціально-психологічна характеристика особистості, яка відображає її прагнення максимально підпорядкувати своєму впливові партнерів по взаємодії та спілкуванню.

АВТОРИТЕТ


АВТОРИТЕТ (від лат. autoritas — влада, вплив) — загальновизнаний вплив окремої людини або колективу, організацій в різних сферах суспільного життя. Залежно від того, про яку галузь діяльності йдеться, можна говорити про А. у матеріальному виробництві, політиці, науці, вихованні тощо. У навчально-виховному процесі виняткове значення має А. учителя, наставника, вихователя. А. — конкретно-історична категорія. Наприклад, життя суспільства первіснообщинного ладу було зумовлене силою звички, традицій, авторитетом або пошаною, якою користувалися старійшини роду або жінки. З виникненням класового суспільства такий А. був замінений релігійним — А. бога, святих та ін.

Психологічним підґрунтям А. окремої особи чи колективу є наявність у них певних заслуг, особистих морально-психологічних якостей, а службового А. — визнання значущості, престижності певної посади, відповідності особи, що її обіймає.

АВТОХТОНИ


АВТОХТОНИ — перші мешканці країни чи їх нащадки (у протилежність народам, що прибули на дану територію). Грецька назва «автохтони» відповідає римській «аборигени».

АВТОХТОННИЙ


АВТОХТОННИЙ (від грец. autos — сам, chtones — земля) — належний за походженням до даної території, місцевий; корінний (щодо населення).

АВУАРИ


АВУАРИ (від франц. avoir — майно) — 1) Різні активи (гроші, чеки, векселі, перекази, акредитиви), за рахунок яких можуть бути проведені платежі. 2) Засоби банку (його каса, рахунки в інших банках, цінні папери, що можуть бути легко реалізовані, векселі тощо), які є на його рахунках у закордонних банках в іноземній валюті.

АГІОГРАФІЧНА ЛІТЕРАТУРА


АГІОГРАФІЧНА ЛІТЕРАТУРА (від грец. hagios — святий і grap- ho — пишу) — література, що описує життя святих.

АГНОЗІЯ


АГНОЗІЯ (грец. agnosis — незнання) — стан людини, при якому мозок не може розшифрувати інформацію, що надходить від органів чуття, які функціонують нормально.

АГОН


АГОН (грец.) — складова частина давньогрецької комедії і трагедії, суперечка дійових осіб. Ширше: публічні змагання.

АГОРА


АГОРА (грец. agora — площа) — у стародавніх греків назва народних зборів, а також місця, де вони відбувалися. Звичайно А. — центральна торгова площа міста. Довкола А. стояли храми, адміністративні, торгові та інші споруди. На території України А. були невід'ємними містобудівними елементами в античних полісах Північного Причорномор'я (Пантікапей, Херсонес, Ольвія та ін.).

АГРЕСИВНІСТЬ


АГРЕСИВНІСТЬ (від лат. aggreditor — нападаю) емоційний стан і риса характеру людини. Характеризується імпульсивною активністю поведінки, афективними переживаннями — гніву, злості, прагненням заподіяти іншому травму (фізично чи морально). В агресивному стані особа може повністю втрачати самоконтроль. А. інколи розглядають як стенічний активний прояв фрустрації. У зв’язку з цим А. визначають як реакцію на обставини. Проте А. може бути ефектом неадекватності, який виникає внаслідок незадоволення особи в самоутвердженні. Перебороти А. допомагає усунення причин, що її викликають. Поведінка людини у стані А. значною мірою залежить від її характерологічних рис і особливо від виховання.

АГРЕСІЯ


АГРЕСІЯ (від лат. aggredior — нападаю) — фізична або вербальна форма поведінки, метою якої є заподіяння комусь шкоди, силовий спосіб розв'язання конфліктів.

АДАПТАЦІЯ


АДАПТАЦІЯ (від лат. adapto — пристосовую) — 1) Соціальне пристосування, процес або результат процесу, який передбачає гармонійне з погляду індивідуальних прагнень людини задоволення її потреб, створення умов для здорового, щасливого життя в суспільстві. 2) Пристосування органів чуття до особливостей стимулів, що діють на них, до умов довколишнього середовища. 3) Зміна чутливості органів чуття під дією подразника.

АДВАЛОРНІ СТАВКИ


АДВАЛОРНІ СТАВКИ — це ставки, які встановлюються у відсотках до митної вартості товарів, що обкладаються.

АДЕКВАТНИЙ


АДЕКВАТНИЙ (від лат. adaequatus — співвимірний, еквівалентний, відповідний, узгоджений) — відповідний до чогось; рівний, відповідний, тотожний.

АДЕПТ


АДЕПТ (від лат. adeptus — той, хто чогось досяг) — пристрасний прихильник якогось вчення, ідеї.

АДМІНІСТРАЦІЯ


АДМІНІСТРАЦІЯ (від лат. administratio — керування, управління) — 1) Розпорядчі органи державного управління; органи виконавчої влади. 2) Керівний персонал установи, підприємства, організації (директор, завідувач тощо).

АДОРАЦІЯ


АДОРАЦІЯ — символ молитви, благання допомоги; благання пощади, прокляття; торжества перемоги; Богоматері, її заступництва. У світовій символіці широко відомий жест заступництва (молитви), коли обидві руки витягнуті вгору до Бога чи об'єкта поклоніння. Ще в стародавньому Єгипті ієрогліф, що зображував дві підняті руки, символізував благання чи самозахист. У деяких народів піднята рука відповідала голосу або пісні. Символічне навантаження мало число 5 (кількість пальців на руці) — любов, гуманність, здоров'я (Керлот Х. Словник символів. — М., 1994. — С. 442-443). «У християнській іконографії, — вказують А. К. Байбурін та А. Л. Топорков, — з піднятими руками зображувалась Богоматір Оранта... Оранта зображена, напр., у надалтарній частині Київської Софії, її руки, що носили Бога, протягнуті до Всевишнього у молитві за кожну людину» (Біля джерел етикету. — М., 1990. — 44 с.). Щоб зрозуміти символіку Оранти, слід пригадати Біблію. Під час битви з амалекитянами Мойсей молився за свій народ. Поки він тримав у благальній молитві руки, перемагали іудеї. Коли ж руки Мойсея падали, ворог перехоплював ініціативу. Жест адорації мав певну символіку в язичництві. Зокрема, Велика Богиня слов'ян (Берегиня) зображувалась жінкою у довгому одязі з піднятими в молитві до сонця руками. Пізніше на жіночих весільних вінцях карбувалася схожа постать Богородиці (див. Богородиця). Знак адорації символізував заступництво за Матір, наречену. Відгомін вірувань у захисну роль піднятих рук знаходимо і нині у вислові «Біду руками розведу», у картинах, скульптурах. Зокрема, монумент Матері-Батьківщини в Києві зображає жінку з піднятими руками, в одній з яких — меч, в іншій — щит (О. Потапенко).

АЖІОТАЖ


АЖІОТАЖ (франц. аgiotage) — психічний стан людини. Важливе значення у виникненні А. відіграють емоції людини. Оскільки вони можуть бути позитивними чи негативними, то й сам А. буває як позитивним, так і негативним. Психологічний механізм А. полягає в навіюванні, захопленні, наслідуванні групових захоплень (наприклад, масовий А. під час хокейних чи футбольних ігор). А. може викликатися і підтримуватися окремими людьми, певними соціальними групами як у вузько групових і егоїстичних інтересах, так і в колективних інтересах.

АЖУР


АЖУР (франц. ajour, від ajourer — робити наскрізним) — 1) Техніка створення наскрізного орнаментального візерунка. Застосовується в усіх різновидах декоративного мистецтва та в архітектурі. 2) Виріб чи окремий елемент декору, виконаний у цій техніці.

АЗАРТ


АЗАРТ (франц. hasard — ризик, випадок, з ісп. аzar, від араб. аззагр — гральна кість) — захоплення, завзяття, запальність, гарячковість. У психології — психічний стан людини, при якому спостерігається високий рівень її екзальтованості, емоційного збудження, прагнення до задоволення певної потреби. У стані А. людина у своїх вчинках керується переважно емоціями, тому вона може діяти навіть всупереч розуму. А може набувати позитивного забарвлення і виступати емоційним чинником творчої діяльності (у письменника, вченого, спортсмена тощо). А. людини виявляється в одних випадках як захопленість, піднесеність, завзяття, в інших — як гарячковість, негативний спалах.

АЗБУКА СЛОВ'ЯНСЬКОЇ СИМВОЛІКИ


АЗБУКА СЛОВ'ЯНСЬКОЇ СИМВОЛІКИ — символіка абетки, створеної братами Кирилом (Костянтином) та Мефодієм у 863 році. Не одне століття вчені всього світу намагались розкрити таїну слов'янського алфавіту. Цікаві гіпотези висували М. Толстой, М. Трубецький, Ю. Чернохвостов, Ю. Степанов та ін. Напр., Ю. Чернохвостов вважав, що глаголиця, створена Кирилом, є утворенням «із трьох елементів, трьох Божественних символів — хреста (знака хреста), трикутника (символу Божественної Трійці), кола (символу всемогутності, нескінченності та досконалості Бога)» (Степанов Ю. С. Кілька гіпотез про імена букв слов'янського алфавіту у зв'язку з історією культури // Вопросы языкознания. — 1991. — № 3. — с. 27). Одному із авторів цього Словника, професору О.І.Потапенку, вдалось розшифрувати кирилицю. На його думку, слов'янська азбука — це суцільний зв'язний текст, це Всесвітня молитва, Господній Заповіт людству (Логоса, Космічного Розуму). Літери кирилиці мали таке значення: а (аз) — я; б (буки) — літери (письмо, знаки); в (веди) — знати; г (глаголь) — мовити; д (добро) — добро, користь; є (есть) — є; ж (живете) — життя духовне; s (зело) — дуже, сила і зелень (Природа); з — земля; і — й; и (иже) — котрий, який; к (како) — як, подібно; л (люди) — люди (народи); м (мыслите) — думати; н (наш) — наш; о (он) — він (табуйована назва Бога); п (покой) — мир, спокій і водночас (смерть); рцы — клятва і водночас закляття; с (слово) — Слово (Бог); т (твердо) — міцно, сильно; у (ук) — учіння, вчення, заповідь; ф (ферт)

— Бог-Отець; х — Христос (монограма); w (омега) - Дух Святий; ц (цы)

— Церква; ч (червь) — червоний, золото і водночас погибель; ш (ша)

— Трійця; щ (ща) — Трійця вічна, животворяща; ъ (ер) — є клятва; ы (еры) — е клятва; ь (ерь) — є клятва. О. І. Потапенко з'ясував, що в стародавній кирилиці закодовано глибоко символічне послання Бога (Логоса): «Я знанием (тайным) ведаю, говорящим: «Добро есть жизнь (духовная), зелень (Природа), земля и так, как народы мыслят наши (христиане). За эту уверенность говорит Слово (заповедь) твердое —учение (Библия) Бога, Христа, Духа Святого. Церковь — Золотая Троица, Троица вечно животворящая. Вот есть клятва. Вот есть клятва. Вот есть клятва!». Дослідник твердо преконаний, що в слов'янській азбуці закодована пророча заповідь народам: «Бог — це добро, це життя, це єдиномисліє. Якщо ви хочете бути щасливими, живіть у праці, злагоді, чеснотах, навчайтесь, не порушуйте заповіді, клятви, дані Богу і ближньому!». Тобто семантика тексту, який складають назви букв слов'янського алфавіту, перегукуються з християнським віровченням (Потапенко О. І. Всеслов'янська молитва // Відродження. — 1996. — № 4. — С. 49-50).

АКАДЕМ


АКАДЕМ (грец. Akademos) — афінський герой. В давньоісторичний час за міським муром Афін була могила А., оточена священним гаєм що за ім'ям героя дістав назву «Академія». У IV ст. до н. е. в цьому гаї збирав своїх учнів Платон, тому заснована ним школа стала зватися Академія. Тепер слово «академія» вживається для позначення наукових, навчальних та мистецьких закладів (Академія наук, Академія мистецтв, Військова академія).

АКАДЕМІЗМ


АКАДЕМІЗМ (франц. academisme) — 1) Напрям, що склався в мистецьких академіях у XVI-XIX ст.; ґрунтувався на наслідуванні зовнішніх форм мистецтва античності та епохи Відродження; сприяв систематизації художньої освіти. Виник в Італії (болонська школа живопису, засн. бл. 1585 р.), поширився в багатьох країнах Європи з утворенням академій мистецтв у Парижі (1648), Відні (1692), Берліні (1694), Петербурзі (1757), Лондоні (1768). Для А. характерні запозичення сюжетів (переважно з античної міфології, Біблії, стародавньої історії), ідеалізація образів, що підкреслювалася умовністю моделювання, кольору і рисунка, театральністю композицій, жестів та поз. Вплив естетики А. позначився на розвитку укр. мистецтва (окремі твори Т. Г. Шевченка, І. М. Сошенка, Г. А. Васька, Д. І. Безперчого та ін.). 2) Термін для визначення будь-якої канонізації ідеалів, форм та образів мистецтва минулого.

АКВАРЕЛЬ


АКВАРЕЛЬ (франц. aquarelle, від лат. aqua — вода) — 1) Фарби, що розчиняються водою. 2) Живопис цими фарбами. Живопис непрозорою А. (з домішками білила) був відомий у Стародавньому Єгипті, античному світі, середньовічній Європі та Азії. Чиста А. (без білила) набула широкого застосування на початку XV ст. Основні якості А. — прозорість, чистота кольору. Поєднує особливості живопису та графіки. Специфічні прийоми — розмиви та затікання. В українському мистецтві великого значення набула у творчості Т. Г. Шевченка, який підніс український акварельний живопис до рівня світових здобутків.

АКВАТИНТА


АКВАТИНТА (італ. acquatinta, від acquaforte — офорт і tinto — профарбований, тонований) — різновид гравюри, що ґрунтується на протравлюванні кислотою металевої дошки крізь асфальтовий або каніфольний порошок. Створює ефект, близький до тонованого малюнка; може служити для кольорового друку. Застосовується також у поєднанні з технікою штрихового офорта.

АКВЕДУК


АКВЕДУК (лат. aquaeductus, від aqua — вода і duco — веду) — арковий міст із лотком або трубою, яким пропускали водовід через ріки, шляхи, яри. Спорудження А. почалося в 2 тис. до н. е. на Сході та в Греції. На території України відомий А. у Севастополі (40-ві роки XIX ст.).

АКМЕ


АКМЕ (від грец. — розквіт, вершина, вищий ступінь чогось) — соматичний, фізіологічний, психічний і соціальний стан особистості, який характеризується зрілістю її розвитку, досягненням найвищих і найкращих показників у її діяльності. Цей стан пов'язаний з віком людини і припадає приблизно на період від 30 до 50 років, у деяких осіб, особливо творчих професій, — на значно пізніший час. Після А. в організмі людини наступають інволюційні процеси, що конкретно виявляються в спаді окремих фізіологічних функцій, притупленні психічних параметрів, зниженні працездатності тощо.

АКОМОДАЦІЯ, АСИМІЛЯЦІЯ


АКОМОДАЦІЯ, АСИМІЛЯЦІЯ (лат. відповідно, пристосування та уподібнення, схожість) — вихідні категорії у теорії швейцарського психолога Ж. Піаже. В них відображено здатність організму, завдяки якій він опановує середовище і водночас пристосовується до нього.

АКРЕДИТИВ


АКРЕДИТИВ — форма розрахунків, за якої банк-емітент (де відкрито рахунок клієнта) за дорученням свого клієнта (платника) зобов'язаний виконати платіж третій особі (бенефіціарові) за поставлені товари, надані послуги, тобто переказати кошти виконуючому банку (банку бенефіціара).

АКРОПОЛЬ


АКРОПОЛЬ (грец. akropolis, від akros — верхній і polis — місто) — укріплена частина давньогрецького міста, розміщена на узвишші, так зване горішнє місто. А. — спочатку фортеця, з VIII ст. до н. е. — релігійний, культурно-громадський центр. Найбільш відомий А. в Афінах. В Україні відомі А. античних держав Північного Причорномор'я (А. Пантікапея на горі Мітридат у Керчі).

АКСЕЛЕРАЦІЯ


АКСЕЛЕРАЦІЯ (від лат. acceleratio — прискорення) — прискорення росту і статевого дозрівання дітей і підлітків в порівнянні з попередніми поколіннями.

АКСЕСУАР


АКСЕСУАР (франц. accessoire — допоміжний, другорядний) — другорядна деталь у композиції художнього твору.

АКСІОЛОГІЯ


АКСІОЛОГІЯ (від грец. ахіоs — цінний і logos — слово, вчення) — філософське вчення про цінності суспільства, соціальних груп та особистості; розрізняють цінності соціальні, духовні, культурні, моральні, естетичні, художні та ін. Аксіологічний — ціннісний, вартісний.

АКСІОМАТИКА


АКСІОМАТИКА (грец. аксіома — значиме, прийняте положення) — спосіб побудови теорії, за яким деякі істинні положення обирають як вихідні (аксіоми), а потім за допомогою логіки виводять та доводять решту положень (теорем) цієї теорії.

АКТ


АКТ (лат. actus, від ago — приводжу в рух) — 1) Офіційний документ, запис, протокол. Напр.: Акт проголошення незалежності України, прийнятий Верховною Радою України 24 серпня 1991 р., підтверджений референдумом 1 грудня 1991 р. 2) Вчинок, дія. 3) Частина драматичного твору. 4) Зображення оголеного тіла людини. Інша назва — ню.

АКТИВНІСТЬ СВІДОМОСТІ


АКТИВНІСТЬ СВІДОМОСТІ — вища форма психічної активності, яка визначається тим, що свідомість людини не тільки відображає об'єктивний світ, але і творить його, тобто, що світ не задовольняє людину, і людина своїми діями вирішує змінити його.

АКТУАЛІЗАЦІЯ


АКТУАЛІЗАЦІЯ — процес переводу певних психічних і фізіологічних явищ (зафіксованої в пам'яті інформації, будь-якої потреби тощо) в структуру повсякденної діяльності. Поняття, розроблене Б. Г. Ананьєвим (1907-1972) і його учнями, як перехід психічного явища із потенційного в актуальне або із менш актуального в більш актуальне.

АКТУАЛЬНИЙ


АКТУАЛЬНИЙ (лат. actualis — справжній, теперішній, сучасний) — 1) Важливий у даний момент, злободенний, назрілий. 2) мовозн. Той, що має реальне значення і функцію в даному висловлюванні.

АКУЛЬТУРАЦІЯ


АКУЛЬТУРАЦІЯ (англ. occulturation, від лат. ad і cultura — освіта, розвиток) — процеси взаємовпливу культур, внаслідок чого культура одного народу повністю або частково сприймає культуру іншого народу, зазвичай більш розвиненого. А. розглядають як багатоманітність процесів асиміляції й етнічної консолідації. Термін «А.» виник у 30-х роках ХХ ст. у США.

АКУРАТНІСТЬ


АКУРАТНІСТЬ (від лат. accuro — точно виконую) — риса людини, що виявляється у точності, ретельності, охайності, своєчасності виконання певного виду діяльності. А. не є природженою рисою, а формується в процесі виконання трудових операцій, морально збалансованої поведінки.

АКЦИЗ


АКЦИЗ (франц. accise, від лат. accido — обрізую) — в економіці — непрямий податок, здебільшого на предмети широкого вжитку, комунальні та транспортні послуги.

АКЦІЯ


АКЦІЯ (від лат. actio — дія, дозвіл) — 1) Цінний папір, що свідчить про внесення певного паю в підприємство і дає власникові право на дивіденд. 2) Дія, вчинена з будь-якою політичною, економічною або іншою метою.

АЛГОРИТМ


АЛГОРИТМ (лат. algorithmus) — сукупність правил, спосіб поведінки, система заданих «кроків» для ефективного розв'язання завдань.

АЛЕГОРІЯ


АЛЕГОРІЯ (грец. allegoria — іносказання) — художнє втілення явища, а також абстрактної ідеї в конкретному образі (напр. жіноча постать з пов'язкою на очах і терезами в руці — А. правосуддя). За своєю функцією часто наближається до емблеми. Найпоширеніший вид А. — персоніфікація, тобто фігура з одним або кількома атрибутами, що пояснюють її зміст. Інколи А. передається тільки через композицію з характерних атрибутів (особливо в архітектурі — оздоблення фасадів та інтер'єрів, у меморіальних ансамблях). Алегоричні зображення характерні для мистецтва пізньої античності, середньовіччя, Відродження, XVII-XIX ст. У XX ст. А. особливо поширені в монументальній скульптурі та живописі, а також у різних видах графіки. В українському мистецтві XVII-XVIII ст. алегоричні сюжети набули великої популярності й активно використовуються до наших днів.

АЛЬ ФРЕСКО, А ФРЕСКО


АЛЬ ФРЕСКО, А ФРЕСКО (італ. a fresco — по свіжому, по вогкому) — техніка настінного розпису, за якою фарби накладають на вогку штукатурку. Відома з часів Стародавнього Єгипту. В Україні Ф. застосовували в розписах церков (напр. Софійський собор у Києві), у 20-х роках ХХ ст. їх відроджували українські монументалісти (М. Бойчук та ін.).

АЛЬМА-МАТЕР


АЛЬМА-МАТЕР (лат. alma mater — букв. — мати-годувальниця) — 1) Старовинна студентська назва університету (який дає «поживу для роздуму»). 2) Місце, де хтось виховувався, набув професійних навичок.

АЛЬТЕРНАТИВА


АЛЬТЕРНАТИВА (від лат. alter — один із двох) — 1) Кожний із членів строгої диз’юнкції, яка виражає дві або більше можливостей, що виключають одна одну. Напр., судження «Кут може бути або прямий, або гострий, або тупий» містить три А. 2) Думка, що суперечить іншій. Напр., «Деякі рослини розмножуються спорами» є А. щодо думки «Жодна рослина не розмножується спорами». Взаємовідношення таких висловлювань за значенням істинності характеризується виключенням третього законом. 3) Необхідність вибору між двома можливостями, що виключають одна одну; кожна з цих можливостей.

АЛЬТРУЇЗМ


АЛЬТРУЇЗМ (франц. altruisme, від лат. alter — інший) — моральний принцип, що полягає у безкорисливому прагненні до діяльності на благо інших, у готовності заради цього зректися власних інтересів; протилежний егоїзмові. Термін «А.» запровадив О. Конт. Окремі філософи-моралісти (Ф. Хатчесон, А. Шефтсбері) вважали, що суперечності суспільства можна подолати самовихованням у дусі А.

АЛЬФА ТА ОМЕГА


АЛЬФА ТА ОМЕГА — символ безперервності людського буття; сил природи; ходу історії, початку і кінця як раціонального циклу; боротьби протилежностей; боротьби Бога-творця і сил темряви; єднання неба і землі; злого і доброго начал у людській особистості; Ісуса Христа. А. — назва першої літери (А, а) грецького алфавіту. Назва «альфа» походить від гебрейської мови aleph — «бик», застосування якої як назви першої букви алфавіту було зумовлене подібністю накреслення цієї літери до голови бика (Етимологічний словник української мови. — Т. 1. — К., 1982. — с. 65). О. — назва останньої літери грецького алфавіту. Перша і остання літери грецького алфавіту символізували початок і кінець як абстрактну величину в будь-яких процесах. За формою А. схожа до двох кіл, що є символом Бога-творця, а О. нагадує смолоскип, тобто вогонь апокаліптичного руйнування. З цією символікою пов'язані також малюнки тварин. На рукописі ХІІ ст. Павла Орозіуса А. і О. зображені у вигляді птаха і риби, тобто є символами небесної (верхньої) і підводної (нижньої) безодні (Керлот Х. Словарь символов. — М, 1994. — с. 80). Д. Гринчишин у «Короткому тлумачному словнику української мови» відзначає, що альфа і омега — початок і кінець чого-небудь, головне в чомусь (Л. Кожуховська)

АМБІВАЛЕНТНІСТЬ


АМБІВАЛЕНТНІСТЬ (від лат. ambo — обидва і valentia — сила) — двоїстість чуттєвого переживання, яка виявляється в тому, що один і той же об'єкт викликає в людини одночасно два протилежних почуття (наприклад, любові і ненависті). Звичайно одне з амбівалентних почуттів витісняється і маскується іншим. А. сягає корінням у неоднозначність ставлення людини до навколишнього світу, у суперечливість системи цінностей.

АМБІЦІЯ


АМБІЦІЯ (від лат. ambio — обходжу, домагаюсь) — надмірне захоплення своїм «я», самозакоханість, чванливість, пихатість. У осіб з цими рисами деформоване розуміння свого «я» і образів інших людей. Вони важкі у спілкуванні, колектив їх не приймає. А. як психологічна риса особистості перешкоджає її вихованню в дусі колективізму, розумному поєднанню у неї громадських і особистих інтересів.

АМІНЬ


АМІНЬ (від грец. і лат. amen — і давньоєвр. «Хай буде істинна») — слово, що вживається наприкінці християнських молитов, релігійних текстів, наприклад, євангелій, апостольських послань, як вияв повної згоди з істинністю їх змісту, підтвердження вірності Богові.

АМНЕЗІЯ


АМНЕЗІЯ (від грец. — пам'ять) — ослаблення або втрата пам'яті, порушення пам'яті, хворобливе забування подій власного життя за певний відтинок його.

XIX ст., варіація пізнього класицизму. Для А. характерні суворі монументальні форми і звернення до давньоримських і давньоєгипетських декоративних деталей.

АМУР


АМУР (франц. Amour, з лат. Amor) — 1) У давньоримській міфології бог кохання. 2) Одна з малих планет (відкрита 1932 р.).

АНАЛІЗ


АНАЛІЗ (від грец. — розкладання, розчленування, розбирання) — логічний прийом, метод досліджень, розкладання виучуваного предмета на складові частини, кожна з яких потім окремо досліджується для того, щоб виділені елементи поєднати за допомогою синтезу в ціле, збагачене новими знаннями.

АНАЛІТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ


АНАЛІТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ — один із різновидів глибинної психології, створена швейцарським психологом К. Юнгом, учнем З. Фрейда. Метою психічного розвитку людини К. Юнг вважав індивідуалізацію — творчу реалізацію індивідом колективного несвідомого, у якому закарбований досвід попередніх поколінь.

АНАЛОГІЯ


АНАЛОГІЯ (від грец. — відповідність) — подібність, схожість у цілому відмінних предметів, явищ за певними властивостями, ознаками або відношеннями. А. в навчанні — педагогічний прийом, який полягає в установленні схожості в якомусь відношенні між явищами й предметами вивчення, різними в решті відношень. Використовується переважно під час пояснення виведеного експериментальним шляхом нового, далекого від звичайних уявлень учнів поняття за допомогою частково схожих більш знайомих понять. Цінність А. як прийому навчання полягає в тому, що вона полегшує засвоєння учнями матеріалу, активізує їхнє мислення, стимулює його до пошуків, наводить на припущення й здогадки, правильність яких перевіряється спеціальним дослідженням або досвідом.

АНАМНЕЗ


АНАМНЕЗ (грец. — пригадування) — за Платоном, пізнання шляхом пригадування ідей, закладених від народження в душі людини.

АНГЕЛ


АНГЕЛ (від грец. angelos — вісник) — згідно з віровченням іудаїзму, християнства та ісламу, створені Богом безтілесні надприродні істоти, що повідомляють людям його волю. У схваленому християнською церквою творі Діонісія Ареопагіта «Про небесну ієрархію» (за євангельським сказанням, автор жив у І ст. й був суддею афінського ареопагу — найвищого органу судової влади у Стародавніх Афінах) виділяються 9 ступенів, або чинів А., об'єднаних у три лики залежно від їх наближеності до Бога: вищі (серафими, херувими, престоли); середні (панування, сили, влади); нижчі (начала, ангели, архангели). За релігійними уявленнями, поряд з добрими А., які приставлені до кожної людини від народження для допомоги їй у добрих справах (ангел — хранитель), є й так звані грішні А. — злі і шкідливі для людей слуги диявола або сатани: демони, біси, джини (в ісламі) та ін.

АНГОБ


АНГОБ (франц. engobe) — фарба, зроблена з глини, іноді з кольоровими домішками; використовується для покриття і розпису глиняного посуду та інших керамічних виробів.

АНДРАГОГІКА


АНДРАГОГІКА (від грец. — доросла людина і керівництво, виховання) — педагогіка дорослих, одна з педагогічних наук, яка займається дослідженням проблем освіти, самоосвіти й виховання дорослих. Завданням А. є опрацювання змісту, організаційних форм, методів, засобів навчання дорослих, використання для цієї мети засобів масової інформації, радіо й телебачення; визначення оптимальних інтервалів між періодами інтенсивного навчання, функціонування професійних курсів залежно від характеру виробництва.

АНДРІЙ ПЕРВОЗВАНИЙ


АНДРІЙ ПЕРВОЗВАНИЙ — один із апостолів, учнів Ісуса Христа.

Згідно з Євангелієм Андрій — рідний брат Петра. Первозваним його нарекли тому, що був першим, Ісус вибрав собі в учні. А. П. для місіонерства, за християнським письменником Орігеном (ІІІ ст.), обрав Францію і Скіфію. У православ'ї він відомий як першопрохідник на схід, «хреститель Русі», який з Босфору прибув до Феодосії, опісля — в Херсонес; відвідав Скіфію: Дніпром дійшов до майбутнього місця Києва, встановив тут свій хрест і прорік, що «на сіх горах засіяє благодать Божія», і «буде град велик, і церкви многи імать Бог воздвигнути». «Житіє Андрія Первозваного» було складене московським митрополитом Макарієм (XVI ст.), пізніше доопрацьоване ростовським єпископом Димитрієм (XVIH ст.). Достовірність версії про апостольську проповідь А. П. в Русі викликає сумніви істориків, але її використовують для обґрунтування незалежності апостольства вітчизняного православ'я, виборювання власного патріархату.

АНІМАЛІСТИЧНИЙ ЖАНР


АНІМАЛІСТИЧНИЙ ЖАНР (від лат. animal — тварина) — зображення тварин у живописі, скульптурі, графіці, декоративно-ужитковому мистецтві. А. ж. розвивається у світовому мистецтві з часів палеоліту до наших днів.

АНІМІЗМ


АНІМІЗМ (від лат. anima, animus — душа, дух) — віра в духів і безсмертну душу. Одна з давніх форм релігійного світосприймання. Однією з причин виникнення віри в духів і душу було незнання, невміння пояснити ті психічні явища, які повсюдно супроводжували людину: народження, смерть, сон, сновидіння, галюцинації, втрата притомності тощо. А. був складовим елементом політеїзму (віра в багатьох богів). У тій чи іншій формі А. увійшов до християнства, іудаїзму, буддизму, ісламу та інших монотеїстичних релігій. А. є одним із головних уявлень релігійної психології.

АНКЕТУВАННЯ


АНКЕТУВАННЯ (від франц. — буквально: розслідування) — один з технічних засобів конкретного соціологічного дослідження — письмове (іноді усне) опитування значної кількості людей за певною схемою — анкетою.

АНКЛАВИ


АНКЛАВИ — ізольовані етнічні осередки.

АНОМАЛІЯ


АНОМАЛІЯ (від грец. — ненормальність, відхилення) — у психології різноманітні відхилення від норми перебігу психічних процесів і функцій. Психічна А. може зумовлюватися фізіологічними дефектами аналізаторів, соматичними вадами, а також неправильними діями з навчання, тренування тощо. А. психічного розвитку є об'єктом вивчення спеціальної галузі психології (психологія аномального розвитку).

АНОМІЯ


АНОМІЯ (грец. відсутність закону, організації) — стан зруйнованості соціальних норм та моральних цінностей, катастрофа культури і зелених насаджень.

АНСАМБЛЬ


АНСАМБЛЬ (франц. ensemble — разом) — в архітектурі та містобудуванні гармонійна єдність споруд, творів монументально-декоративного мистецтва, А.: цілісність просторової композиції, пропорційність співвідношень частин і цілого, силует, пластика, колір. А. може створюватись водночас (за єдиним задумом і в одному стилі) або протягом тривалого часу (шляхом доповнення початкової композиції).

АНТИДЕМПІНГОВІ СТАВКИ


АНТИДЕМПІНГОВІ СТАВКИ — це ставки, що становлять певну надбавку до звичайного імпортного мита. Застосовуються при ввезенні на територію держави товарів за цінами більш низькими, демпінговими (непридатними), ніж їх ціна у країні, яка ввозить, що погрожує підірвати основи вітчизняного виробництва.

АНТИМІНС


АНТИМІНС (від лат. antimensium) — чотирикутна льняна або шовкова хустка з зашитими рештками мощей, на якій зображено покладеного у гроб Ісуса Христа і 4-х євангелістів (по кутках). Винос і покладання А. на престол — це неодмінний церковний ритуал перед звершенням таїнств причащання і освячення нових храмів.

АНТИНОМІЯ


АНТИНОМІЯ (грец. протиріччя закону в самому собі) — сполучення суперечливих суджень про предмет, суперечливість думок або намагань їх обґрунтувати.

АНТИПАТІЯ


АНТИПАТІЯ (від грец. — огида) — почуття неприязні, відрази до чогось чи когось. Спостерігається між людьми психологічно несумісними. А. протилежна симпатії, може виникати на ґрунті непринципових розбіжностей людей (зовнішній вигляд, голос, манери, звички) і принципових розходжень (класових, політичних, світоглядних) або неприйняття морально-психологічних рис тієї чи іншої особи. А. гальмує процес спілкування людей, перешкоджає згуртуванню соціальної групи, є одним із факторів соціально-психологічної некомунікабельності.

АНТИЧНЕ МИСТЕЦТВО


АНТИЧНЕ МИСТЕЦТВО (від лат. antiquus — давній) — назва давньогрецького та давньоримського мистецтва; виникла в епоху Відродження. А. м. розвивалося в 1 тис. до н. е. і 1-й пол. 1 тис. н. е. Зародилося в південній частині Балканського півострова, на островах Егейського архіпелагу та західному узбережжі Малої Азії. Найвищого розквіту досягло в Стародавній Греції у V-IV ст. до н. е. В епоху еллінізму вплив А. м. поширився на значні території (у т. ч. й на Північне Причорномор'я), де зародилися місцеві школи елліністичного мистецтва. Традиції давньогрецького та елліністичного мистецтва набули нового розвитку в мистецтві Стародавнього Риму.

АНТРОПОГЕНЕЗ


АНТРОПОГЕНЕЗ (від грец. antropos — людина та genesis — походження) — процес виникнення та історико-еволюційного формування фізичного типу людини.

АНТРОПОЛОГІЗМ


АНТРОПОЛОГІЗМ — зведення всіх явищ суспільного життя до властивостей людської природи. Термін запровадив Л. Фейєрбах, проте антропологічна тенденція притаманна була ще Сократові, який, на противагу попередній натурфілософії, поставив людину в центр пізнання. Обмеженість А. виявляється в позаісторичному підході до людини, в ігноруванні її соціально-практичної сутності.

АНТРОПОМОРФНІСТЬ


АНТРОПОМОРФНІСТЬ (від грец. людина і форма) — подібність до людської постаті, її відтворення повне (скульптурне, стилізоване) або часткове (із збереженням утилітарної форми речі, до якої додаються голова, руки, іноді лише обличчя або очі, що надають усій речі певної людської подоби).

АНТРОПОНІМІЧНА СИМВОЛІКА


АНТРОПОНІМІЧНА СИМВОЛІКА — символіка власних назв, а саме імен, прізвищ, прізвиськ людей. У багатьох роботах з окультизму, астрології були спроби пояснити символіку імен в цілому і складових його елементів (букв, звуків, їх комбінацій тощо). Наприклад, стародавні єгиптяни вважали, що ім'я ніколи не може бути випадковим, що власне ім'я, на їх думку, — це відображення душі людини. В інших міфологіях побутувала думка про те, що дати комусь ім'я — це, по-перше, наділити особу певними якостями. По-друге, знання імені дає владу над його носієм. Звідси походить давній звичай табуації (заборони) багатьох імен. «За давньою українською традицією, — підкреслює М. Ткач, — надане дитині ім'я зберігалося в таємниці до набуття нею семи років. Така була засторога, аби злий знахар не міг зашкодити дитині» (Ткач М. Дерево роду. — К., 1995. — с. 26). Слов'яни-язичники вірили в назви-талісмани, слова-заклинання, імена-символи. Тому, щоб нащадок роду був сильним, йому давали відповідне ім'я — Орел, Камінь, Ведмідь, Вовк. У давнину імена в Україні були родовими або календарними.

АНТРОПОСОЦІОГЕНЕЗ


АНТРОПОСОЦІОГЕНЕЗ (від грец. людина, соціальність, виникнення) — взаємозумовлені процеси формування фізичного і соціального типу людини та суспільства.

АНТРОПОЦЕНТРИЗМ


АНТРОПОЦЕНТРИЗМ (від грец. людина і лат. центр) — погляди, згідно з якими людина є центром і найвищою метою Всесвіту.

АНФІЛАДА


АНФІЛАДА (франц. enfilade, від enfiler — нанизувати на нитку) — ряд суміжних кімнат або колон, розміщених на одній осі; при цьому створюється наскрізна перспектива всіх інтер'єрів, що становлять єдину архітектурно-пластичну систему.

АПАТІЯ


АПАТІЯ (грец. нечутливість) — стан емоційної байдужості, бездіяльності.

АПЕЙРОН


АПЕЙРОН (грец. apeiron — безконечне) — термін, запроваджений давньогрецьким філософом Анаксімандром для позначення безконечного в просторі і часі, без'якісного матеріального першопочатку, що перебуває у вічному русі, виділяючи протилежності — тепле й холодне, у боротьбі яких виникають якісно визначені тіла. У філософії піфагореїзму А. — конечне, невизначене, безформне начало, що разом із протилежним йому началом — «межею» є основою всього сущого. Платон характеризує А. як щось абсолютно невизначене, позбавлене дійсного буття, що перебуває між протилежностями «безмежне» й «межа». Демокрит вживав термін «апейрон» для визначення безконечного абстрактного простору. Поняття А. — важливий крок давньогрецького матеріалізму у виробленні уявлення про матерію порівняно з ототожненням первоначала з конкретною речовиною (водою у Фалеса, повітрям у Анаксімена).

АПЛІКАЦІЯ


АПЛІКАЦІЯ (лат. applicatio — приєднання, накладання) — 1) Створення малюнка, орнаменту, театральних декорацій методом наклеювання або нашивання на тканину, папір, шкіру тощо різнокольорових шматочків матеріалу (тканини, паперу, шкіри, соломи). 2) Твір, виконаний таким способом.

АПЛОМБ


АПЛОМБ (франц. aplomb, букв. — рівновага, вертикаль) — 1) Надмірна, підкреслена самовпевненість у поведінці, розмові. 2) У танцях — стійкість, додержання вертикальної лінії (від голови до ніг).

АПОКАЛІПСИС


АПОКАЛІПСИС (грец. — одкровення) — стан суспільства, коли існуванню самої людини загрожують руйнівні, смертоносні для неї сили.

АПОКРИФИ


АПОКРИФИ (від. грец. apokryphos — таємничий, прихований) — твори християнського фольклору і літератури, яких церква не визнавала канонічними і забороняла.

АПОЛОГЕТИКА


АПОЛОГЕТИКА (від грец. apologetikos — захищати) — збірна назва для творів ранньохристиянських письменників, у яких захищаються догми християнства.

АПОСТЕРІОРІ І АПРІОРІ


АПОСТЕРІОРІ І АПРІОРІ — філософські поняття, що позначають знання, набуте з досвіду, — апостеріорі (лат. a posteriori — з наступного) і знання, наявне у свідомості до досвіду, передуюче досвідові, — апріорі (лат. a priori — з попереднього). Ці терміни особливо поширилися після опублікування праці І. Канта «Критика чистого розуму». Апріоризм Канта був завершенням хибних сторін раціоналістичних тенденцій в історії філософської думки, що виявлялися у визнанні природжених ідей, «істин розуму» на відміну від істин досвіду, факту. Основними причинами кантівського апріоризму є: розуміння суб'єкта пізнання як одиничного індивіда, антиісторизм, метафізичне тлумачення пізнання, абсолютизація активності суб'єкта. Насправді окрема людина не створює філософських категорій, вони — результат діяльності всього суспільства. Народжуючись, людина через мову і сукупність духовних і матеріальних відносин засвоює (часто несвідомо) готову категоріальну структуру наявного знання й діяльності. Ця структура вже сформована до неї, і людина її лише сприймає, а не виводить з досвіду. Категорії філософії, як найзагальніші поняття, є узагальненням багатовікового досвіду людства, і тому розуміти їх положення можна, звернувшись не до біографії окремого індивіда, а до історії всього суспільства. Дійсне співвідношення апріорного полягає в тому, що знання, які на попередньому етапі були одержані дослідним шляхом, сформувавшись, далі вже передують досвідові і відіграють у ньому організуючу роль, певним чином спрямовують його. При такому розумінні апостеріорного та апріорного акцентуються як вторинний, відображальний характер знання, так і його активність.

АПОФЕОЗ


АПОФЕОЗ — заключна урочиста масова сцена святкової концертної програми, яка уславлює народ, героя, громадську подію.

АППЕРЦЕПЦІЯ


АППЕРЦЕПЦІЯ (нім. Apperzeption) — поняття філософії та психології, що розкриває вплив змісту розумової діяльності людини на сприйняття нею предметів та явищ. Це діяльність суб'єкта, який за допомогою свого розсудку заново конструює предмет пізнання у свідомості. А. виступає як протилежність чуттєвого відображення — перцепції.

АПСИДА


АПСИДА (від грец. дуга, склепіння) — східна частина храму, де міститься вівтар. Має форму напівкруглого, прямокутного чи багатокутного виступу будівлі, перекритого півкуполом.

АРАБЕСКА, АРАБЕСК


АРАБЕСКА, АРАБЕСК (франц. arabesque, від італ. arabesco — арабський) — європейська назва орнаменту, що склався в мистецтві мусульманських країн. А. побудована за принципом багаторазового ритмічного повторення однорідних геометричних, рослинних, епіграфічних, інколи фігуративних мотивів.

АРГУМЕНТ


АРГУМЕНТ (лат. argumentum — досвід) — 1) Підстава, доказ, які наводять для обґрунтування, підтвердження чогось. 2) У логіці — істинне судження, довід, за допомогою якого в процесі логічного доведення встановлюють істинність тези. При доведенні А. можуть бути факти, закони науки, теорії, аксіоми, теореми, визначення тощо, тобто положення, істинність яких вважається безумовною. 3) У математиці, логіці — незалежна змінна, яка зумовлює значення функції.

АРГУМЕНТАЦІЯ


АРГУМЕНТАЦІЯ (лат. argumentatio) — наведення аргументів на користь чого-небудь.

АРЕОПАГ


АРЕОПАГ — вищий судовий орган у Стародавній Греції (в Афінах), який названо так за місцем засідання («Пагорб Ареса»).

АРИСТОКРАТІЯ


АРИСТОКРАТІЯ — (від грец. «аристос» — найкращий і «кратер» — сила, влада, панування) — вищий прошарок привілейованого стану в суспільстві.

АРІСТОТЕЛЬ


АРІСТОТЕЛЬ (384 до н. е., Стагір у Фракії — 322 до н.е., Халкіда, острів Евсея) — давньогрецький філософ, один з найвидатніших мислителів усіх часів, учень Платона. В 367-347 рр. до н.е. брав участь в Академії платонівській. 343 р. став учителем Олександра Македонського. В 335 р. повернувся до Афін, де заснував власну філософську школу — Лікей. У своїх працях («Метафізика», «Фізика», «Аналітика», «Топіка», «Категорії», «Про душу», «Етика», «Політика» та ін.), які охопили майже всі галузі знань того часу, прагнув узагальнити досягнення античної науки. А. розвивав теорію виховання «вільнонароджених громадян». На його думку, людина від природи дістає лише задатки здібностей, які може розвинути виховання. За А. виховання має забезпечувати гармонійне поєднання фізичного, морального й розумового розвитку людини. У сфері розумового виховання відстоював широку освіченість, яка не сумісна зі спеціалізацією в якомусь одному виді діяльності, що за А. є недостойним для вільнонароджених. А. вимагав враховувати вікові особливості дітей у навчанні.

АРК


АРК — фортеця в середньовічних містах Середньої Азії та Ірану.

АРКА


АРКА (від лат. arcus — дуга, склепіння) — криволінійне перекриття прорізів у стіні (вікон, дверей, воріт) або прольотів між опорами — стовпами, колонами, пілонами.

АРКА ТРІУМФАЛЬНА


АРКА ТРІУМФАЛЬНА — монумент (брама з одним або трьома арковими отворами) на честь визначної події, прикрашений скульптурами, рельєфами та пам'ятними написами.

АРКАДА


АРКАДА (франц. аrсаdе — низка арок) — ряд арок, що спираються на стовпи чи колони. Аркада-галерея — галерея з арок.

АРКАС


АРКАС Микола Миколайович (7.І.1853, Миколаїв — 26.III. 1909, там само) — український культурно-освітній діяч, письменник, композитор. У 1875 р. закінчив Новоросійський університет в Одесі. У маєтку (с. Христофорівка й Богданівка) на Херсонщині відкрив на власні кошти народну школу з українською мовою навчання, яка відразу ж була заборонена царським урядом. А. один із засновників і незмінний голова «Просвіти» в Миколаєві. Автор популярної «Історії України-Русі» (1908).

АРМАТУРА


АРМАТУРА (лат. armatura — озброєння, спорядження) — 1) У будівництві — складова частина залізобетонних конструкцій. 2) В архітектурі класицизму — елементи скульптурного декору (зображення зброї, військового спорядження, прапорів тощо) на фасадах будинків, п'єдесталах монументів.

АРСЕНІЙ ЕЛАСОНСЬКИЙ


АРСЕНІЙ ЕЛАСОНСЬКИЙ (1549 — 1626) — грецький церковний діяч і педагог. Родом з Фессалії (область на Північному Сході Греції). На початку 80-х років XVI ст. Єпископ в Еласоні. Перший ректор Львівської братської школи (1586 — 1588). Автор грецько-слов'янської граматики «Адельфотес» (1591), складеної разом з учнями Львівської братської школи.

АРТЕФАКТ


АРТЕФАКТ (від лат. artefactum — штучно зроблене) — штучно створена реальність; ефект опосередкованого впливу приладу на сприйняття людиною результатів дослідження.

АРХАЇЗАЦІЯ


АРХАЇЗАЦІЯ (від грец. archaikos — старовинний, давній) — занепад, перехід до ранніх, застарілих форм, зумовлений суспільно-історичними чинниками. У мистецтві А. буває свідомою, маючи на меті повернення до джерел, пошуки «свіжої» образності.

АРХАЇКА


АРХАЇКА (від грец. archaikos — старовинний, давній) — ранній етап розвитку будь-якого явища. У мистецтвознавстві термін «А.» застосовується до раннього періоду розвитку мистецтва Стародавньої Греції (VII- VI ст. до н. е.).

АРХЕ


АРХЕ (грец.) — первопочаток, першооснова.

АРХЕТИП


АРХЕТИП (грец. початок та зразок) — універсальні образи та символи, які притаманні колективній свідомості і які зумовлюють індивідуальні способи почуттів та мислення щодо конкретних об'єктів або ситуацій.

АРХІТЕКТУРА


АРХІТЕКТУРА (лат. architectura, від грец. architekton — будівничий) — мистецтво проектування і спорудження будівель, а також комплексів. Твори А. — будинки, ансамблі, а також споруди, які формують просторове середовище для життєдіяльності людей (монументи, тераси, набережні та ін.) А. є необхідною частиною засобів виробництва (промислова А.) й матеріальних засобів існування людини (цивільна А.). Створення міст та ін. населених пунктів і регулювання системи розселення становлять окрему частину А. — містобудування. А. водночас є частиною матеріальної культури й мистецтва. Вона підпорядкована потребам людей, соціальній організації суспільства й відображає його ідеологічні та естетичні ідеали. Головні засоби створення художнього образу в А. — формування простору й архітектоніка, а також симетрія й асиметрія, контрасти, ритм, пропорції, масштаб. Ці засоби доповнюються різними прийомами обробки поверхні споруди, які надають А. пластичності, фактури, кольору. А. розв'язує художні завдання разом з іншими видами мистецтва. Сукупність функціональних, конструктивних і художніх рис, властивих А. того чи іншого народу в певний історичний період, становить її стиль. Подібність загальноісторичних умов визначає поширення єдиного архітектурного стилю в багатьох країнах. Своєрідність національних рис, побут і духовна культура різних народів утілилися в національних особливостях А.

АРХІТЕКТУРНІ ОРДЕРИ


АРХІТЕКТУРНІ ОРДЕРИ (від архітектура і лат. ordo — ряд, порядок) — система архітектурних засобів і прийомів композиції, що виражається певною структурою й художньо-образним виявом складових частин стояково-балкової конструкції будівлі. В класичну канонізовану систему з чіткою пропорційністю частин А. о. склалися в архітектурі Стародавньої Греції (VI-IV ст. до н. е.) Основні різновиди А. о. — доричний, іонічний, коринфський. А. о. складаються з трьох основних частин: колони, її підніжжя — стилобата й антаблемента, що спирається на колону. Колона (крім доричної) має базу й завершується капітеллю. Антаблемент складається з архітрава, фриза та карниза. Різновиди груп А. о. в архітектурі Стародавнього Риму — тосканський (варіант доричного) й композитивний (об'єднує елементи іонічного й коринфського).

АСИГНУВАТИ


АСИГНУВАТИ (від лат. assigno — призначаю) — відпускати, виділяти певну суму грошей для певної мети.

АСИМЕТРІЯ


АСИМЕТРІЯ (грец. asymmetria — не співмірність) — один із різновидів композиції, коли її елементи мають нерівнозначні функції; підпорядкування частини цілому. А. органічно пов'язана з симетрією. В більшості симетричних об'єктів (композицій) є асиметричні елементи.

АСИСТЕНТ


АСИСТЕНТ (від лат. Assistentis — присутній, помічник) — 1) Перше наукове звання в Україні, яке присвоюється ректором вузу за постановою вченої ради особам, які закінчили ВНЗ, і мають достатню кваліфікацію для ведення викладацької або науково-дослідної роботи під керівництвом професора або доцента. 2) Помічник професора в читанні лекцій, проведенні лабораторних і практичних занять у вузах. 3) Помічник екзаменатора в середній школі.

АСКЕТИЗМ


АСКЕТИЗМ (від грец. aскет — asket — добре навчений) — 1) моральний принцип, що полягає в крайньому обмеженні потреб людини, самозреченні, у відмові її від життєвих благ і насолод з метою самовдосконалення або досягнення морального чи релігійного ідеалу, 2) Переносно — надзвичайна стриманість, помірність, відмовлення від життєвих благ.

АСКРИПТИВНИЙ СТАТУС


АСКРИПТИВНИЙ СТАТУС (від лат. описувати та стан, становище, положення) — приписаний статус.

АСОЦІАТИВНА ПСИХОЛОГІЯ


АСОЦІАТИВНА ПСИХОЛОГІЯ — один із напрямів психологічної думки, згідно з яким складні психічні утворення (уявлення, думки) виникають з простих (відчуттів) завдяки асоціаціям.

АСОЦІАЦІЯ


АСОЦІАЦІЯ (лат. assotiatio — сполучення, з'єднання) — зв'язок між психічними явищами, при якому наявність одного з них зумовлює появу іншого.

АСПІРАНТ


АСПІРАНТ (від лат. uspirans — той, що до чогось прагне) — особа, яка готується до наукової чи викладацької роботи у вузах і науково-дослідних інститутах.

АСПІРАНТУРА


АСПІРАНТУРА (від грец. а-spiro — прагну) — в Україні основна форма підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів. Організована 1925. Існує очна (3 роки) із забезпеченням аспірантів державною стипендією і заочна А. (4 роки). В А. приймають осіб, які виявили здатність до науково-педагогічної чи науково-дослідної діяльності, що мають закінчену вищу освіту, стаж практичної роботи по закінченні вузу не менше 2 років (за обраною спеціальністю) і склали вступні екзамени. Аспірант працює під керівництвом свого наукового керівника, складає екзамени кандидатського мінімуму, готує дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата наук.

АСТЕНІЯ


АСТЕНІЯ (від грец. — безсилля, кволість) — стан, який характеризується підвищеною стомлюваністю, ослабленням чи втратою здатності до тривалого фізичного і розумового напруження. Виникає в дітей як наслідок перенесених інфекційних захворювань (кір, скарлатина, дифтерит, грип, малярія, менінгіт) і при травматичних ураженнях мозку.

АСТРАГАЛ


АСТРАГАЛ (від грец. astragalos — шийний хребець) — деталь класичної архітектури у формі валика з поличкою. А. з'єднує стовп колони з капітеллю чи базою.

АСФАЛЬТ


АСФАЛЬТ (грец. asphaltos — гірська смола) — з А. виготовляють олійні фарби. У живописі використовують від XVII ст. чистим і розведеним для лесування. В суміші з воском та смолами А. застосовують у графічних техніках.

АТАВІЗМ


АТАВІЗМ — прояв пращурних, реліктових форм, критеріїв, особливостей світорозуміння.

АТЛАНТ


АТЛАНТ (від імені персонажа давньогрецької міфології титана Атланта, який нібито на своїх плечах тримав небо) — в архітектурі опора у формі чоловічої постаті, що підтримує перекриття будівлі, балкон тощо. А. відомі з античних часів. У європейській культурі набули поширення в XVII — поч. ХХ ст. Використовувались в архітектурі житлових будинків в Україні з другої половини ХІХ — поч. ХХ ст.

АТЛАНТИДА


АТЛАНТИДА (грец. Atlantis) — міфічний острів; Платон у діалогах «Крітій» і «Тімей», посилаючись на давньоєгипетські перекази, що їх Солон почув від єгипетських жерців, повідомляє, що А. нібито була квітучою державою, якою правили могутні володарі, а з мешканцями острова — атлантами — воювали предки афінян. За велінням бога Зевса атланти були затоплені Атлантичним океаном за надмірну гордість. А. часто ототожнювали з «островами блаженних», пізніше з Африкою й Америкою. Проте більшість учених заперечує існування Атлантиди в Атлантичному океані. Вчені висунули гіпотезу, що міф про загибель А. виник як спогад про вибух острова Тіри (Санторіону) в Х^ ст. до н. е., від якого постраждав також Кріт і занепала мінойська культура.

Метафорично А. — прекрасна заповідна країна; пошуки А. — самовіддані спроби зробити відкриття.

АТМАН


АТМАН (санскрит.) — душа людини.

АТРАКЦІЯ


АТРАКЦІЯ — почуття взаємної симпатії, прихильності, залучення.

АТРИБУТ


АТРИБУТ (від лат. attribuo — надаю, наділяю) — необхідна, суттєва, невід'ємна властивість предмета або явища, без якої вони не мають своєї визначеності і не можуть ні існувати, ні мислитися. Термін запровадив Аристотель, що розрізняв у речах необхідні якості — атрибут, без яких речі перестають бути самими собою, і випадкові якості — акциденції, зникнення яких не приводить до зникнення речей. У мистецтві — характерна речова ознака міфологічного або історичного персонажа (групи), а також алегоричної фігури (напр. кіфара в Аполлона, шолом у Афіни). В геральдиці А. вживається як емблема певного змісту. Має важливе значення для атрибуції творів образотворчого та декоративного мистецтва, особливо середньовічного.

АТРИБУЦІЯ


АТРИБУЦІЯ (лат. attributio — приписування) — визначення достовірності мистецького твору, його автора, часу й місця появи на підставі аналізу стилістичних і технологічних особливостей.

АТРІЙ


АТРІЙ (лат. atrium) — закритий внутрішній двір у середній частині давньоіталійського й давньоримського житла, куди виходила решта приміщень. У центрі А. був басейн (імплювій), над яким залишався отвір (комплювій) для стікання дощової води.

АТТИК


АТТИК (від грец. attikos — той, що походить з Аттики) — стінка, зведена над карнизом, що увінчує архітектурну споруду. Часто прикрашається рельєфами або написами. Звичайно завершує арку тріумфальну.

АУДИТ


АУДИТ (від лат. auditus — слухання, слух) — 1) Перевірка офіційної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству. Розрізняють зовнішній і внутрішній А. Зовнішній А. здійснюють незалежні особи (аудитори), аудиторські фірми, переважно з ініціативи господарських суб'єктів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (обов'язковий А.). Внутрішній А. є однією з форм внутрішнього фінансового контролю. Його здійснюють призначені внутрішні аудитори з метою інформування керівництва підприємства чи його засновників про ефективність фінансової діяльності загалом або окремих її сторін. 2) Підприємницька діяльність аудиторів (аудиторських організацій) щодо здійснення незалежних перевірок бухгалтерської звітності.

АУДИТОРІЯ


АУДИТОРІЯ (лат. auditorium) — 1) Приміщення, де читають лекції, доповіді, проводять збори. 2) Слухачі, соціальна група, на яку в процесі прямого чи опосередкованого спілкування здійснюється цілеспрямований вплив з метою її інформування, навчання, переконання, стимулювання певних практичних дій. Термін А. залежно від сфери вживання відповідно інтерпретується і використовується соціологією, теорією інформації, педагогікою, різними галузями психології.

АФЕКТ


АФЕКТ (від лат. affectus — настрій, хвилювання, пристрасть) — психол. короткочасний максимальний за інтенсивністю емоційний стан, переживання людини (лють, жах, відчай, екстаз, екзальтація тощо), під час якого знижується ступінь самовладання.

АФРОДІТА


АФРОДІТА (грец.) — в давньогрецькій міфології богиня кохання і вроди.

АХІЛЛ, АХІЛЛЕС


АХІЛЛ, АХІЛЛЕС (грец.) — 1) У давньогрецькій міфології найхоробріший герой Троянської війни. За міфом, єдиним вразливим місцем на тілі А. була п'ята. 2) Переносно — Ахіллесова п'ята — найвразливіше місце.

БАЖАННЯ


БАЖАННЯ — один із структурних компонентів розвитку вольового процесу: переживання людиною своїх актуальних потреб. Б. характеризується усвідомленим уявленням про прагнення щось здійснити. Цим Б. відрізняється від потягу, який є переважно неусвідомленим. Б. — важливий момент психічного стану особистості, який передує її поведінці і діяльності.

БАЗА


БАЗА (від грец. basis — підставка, основа) — основа колони, стовпа або пілястра.

БАЗАЛЬНИЙ


БАЗАЛЬНИЙ (від грец. — основа) — основне наукове поняття. Наукова психологія має ряд Б. понять. У загальній психології — образ, дія, потреба, мотив; у соціальній — особистість, соціальна роль, спілкування тощо. Знання Б. понять належить до теоретичних і методологічних засад науки.

БАЗИЛІКА


БАЗИЛІКА (від грец. basilikе — царський дім) — прямокутна в плані споруда, розділена поздовжніми рядами колон або пілонів на кілька частин (нефів), які мали самостійні перекриття. Середній неф вищий від бічних. Перед входом — поперечний притвор (нар- текс), у протилежному кінці середнього нефа — півкруглий виступ (апсида), критий півкуполом. Спочатку мали дерев'яні відкриті перекриття, пізніше — кам'яні склепінчасті. З часом у Б. з'являється трансепт, над бічними нефами — галереї-емпори, над середохрестям — купол. Тип Б. склався у Римській імперії, де вона мала громадсько-адміністративне призначення. Згодом стала одним з основних типів християнських храмів у візантійській, сирійській, романській та готичній архітектурі, застосовувалася також в архітектурі Відродження та бароко.

БАЛАДА


БАЛАДА (франц. ballade, з прованс. balada, від balar — танцювати) — 1) Віршовий ліро-епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного чи героїчного змісту. 2) Музикально-інструментальний або вокальний твір.

БАЛЯСИНИ


БАЛЯСИНИ — невисокі фігурні стовпчики, які підтримують поручні огорож.

БАНДУРА


БАНДУРА — український народний струнний щипковий інструмент; тип лютні, відомий під назвами: пандура, тандура, тунбура, думбура та ін.; в Україні з 80-х рр. XV! ст. переважно у шляхетському середовищі (народний відповідник звався кобза, у XVШ ст. зник з ужитку, а слово стало синонімом Б.). Корпус має овальний грушоподібний асиметричний, струни різної довжини, в т.ч. короткі (приструнок). Сучасні Б. мають повний хроматичний звукоряд; використовуються для акомпанементу та у ансамблях народної музики.

БАНК


БАНК (нім. Bank, франц. bangue, з італ. banco — лава, конторка, стіл міняйла) — кредитно-фінансова установа, що зосереджує тимчасово вільні кошти (грошові вклади), надає їх у строкове користування у формі кредитів (позик), стає посередником у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, установами чи окремими особами, регулює грошовий обіг у країні, включаючи випуск (емісію) нових грошей, здійснює операції із золотом, чужоземною валютою та інші функції. Є юридичною особою. За функціями і характером виконуваних операцій банки поділяються на центральні (емісійні), комерційні (депозитні), інвестиційні, іпотечні, ощадні та інші.

БАНКИ


БАНКИ — це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

БАНКНОТИ


БАНКНОТИ (від англ. bank-note — кредитний білет) — 1) Грошові знаки різного номіналу, що випускаються в обіг центральним емісійним банком. Забезпечені всіма активами банку та масою товару, що належить державі. На сьогодні — основний вид паперових грошей. 2) Векселі (банківські білети), виписані банком під наявні в його розпорядженні комерційні векселі.

БАНКНОТНО-МОНЕТНИЙ ДВІР НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ


БАНКНОТНО-МОНЕТНИЙ ДВІР НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ — спеціалізоване підприємство Національного банку України, яке друкує паперові гроші, цінні папери, карбує монети. До 1996 p. — Банкнотна фабрика Національного банку України. Відкриття Банкнотної фабрики відбулося 22 березня 1994 p. Відтоді всі українські банкноти виготовляють лише на цьому підприємстві. Крім паперових грошей, тут друкують й іншу продукцію, що потребує високого ступеня захисту, — акції, приватизаційні, депозитні, ощадні та інші сертифікати, чеки, акцизні й поштові марки тощо. Монетний двір Національного банку України відкрито 23 квітня 1998 p.

БАНКО


БАНКО — ціна (курс), за якою банк купує чи продає цінні папери.

БАНЯ


БАНЯ — склепінчасте перекриття, верх культової споруди, купол.

БАПТИСТЕРІЙ


БАПТИСТЕРІЙ (від грец. baptisterion — купіль) — хрещальня, приміщення для здійснення обряду хрещення. У західноєвропейських країнах Б. — часто окрема споруда, кругла або багатогранна в плані, перекрита куполом.

БАРБОТИН


БАРБОТИН (франц. barbotine) — техніка декорування керамічного посуду: нанесення ангобом на стінки посудини легкого рельєфу, в рисах якого відбивається плавкість, краплеподібність фарби.

БАРОКО


БАРОКО (від італ. barocco — вигадливий, химерний) — назва стилю в архітектурі та мистецтві, що характеризується примхливістю форм та декоративною пишністю. Бароко, подібно до Ренесансу, є і назвою цілої культурно-історичної епохи. Як один із провідних художніх стилів кін. XVI — серед. XVIII ст. виник в Італії, поступово поширився в інших країнах Європи та в Латинській Америці. Етапи розвитку: раннє Б. (див. Маньєризм), в якому зародилися риси відходу від художньої культури Відродження; зріле Б., коли його особливості виявилися найяскравіше; пізнє Б., що поєднується зі стилем рококо. На відміну від ренесансних уявлень про гармонію буття та безмежні можливості людини естетика Б. висунула нові погляди на світ — складний, мінливий, сповнений суперечностей. Мистецтву Б. властиві грандіозність, пишність, динаміка, патетична піднесеність, інтенсивність почуттів, пристрасть до ефектних видовищ, поєднання ілюзорного та реального, сильні контрасти масштабів і ритмів, матеріалів і фактур, світла і тіні. Синтез мистецтв у Б. став всеосяжним. Міський ансамбль, вулиця, площа, парк, садиба стали сприйматися як організоване художнє ціле, що розвивається у просторі. Архітектурні споруди завдяки розкішній пластиці фасадів, грі світлотіні, складним криволінійним планам та обрисам набули мальовничості та динамічності. Парадні інтер'єри прикрашали багатобарвною скульптурою, ліпниною, різьбою. В образотворчому мистецтві Б. переважають віртуозні композиції релігійного, міфологічного чи алегоричного характеру, парадні портрети. Живопис вирізняється складними композиційно-пластичними прийомами, тонкою розробкою колориту (твори майстрів: італійців Я. Тінторетто, Дж. Б. Тьєполо, француза — Ш. Лебрена, фламандця — П. П. Рубенса, голландця — А. ван Дейка та ін.). Скульптурі притаманна експресія ліплення, ретельне моделювання. В Україні Б. — домінуючий стиль у мистецтві XVII-XVIII ст. Українське Б. має свої особливості, зумовлені, зокрема, поєднанням національних традицій з культурними здобутками інших народів.

БАТАЛЬНИЙ ЖАНР


БАТАЛЬНИЙ ЖАНР (від франц. batalle — битва) — жанр образотворчого мистецтва, присвячений темам війни та військового життя.

БАТИК


БАТИК — 1) Техніка ручного розпису тканин. 2) Тканина, оздоблена за допомогою цієї техніки.

БАШТА


БАШТА (від італ. bastia — укріплення) — вежа, споруда, висота якої значно переважає її горизонтальні розміри.

БЕЗПРЕДМЕТНЕ МИСТЕЦТВО


БЕЗПРЕДМЕТНЕ МИСТЕЦТВО — див. Абстракціонізм.

БЕЛЬВЕДЕР


БЕЛЬВЕДЕР (італ. Belvedere — чудовий краєвид) — надбудова над спорудою; павільйон; назва деяких палаців, розташованих у мальовничому довкіллі.

БЕРЕГИНЯ


БЕРЕГИНЯ — зображення богині-праматері, давні, дохристиянські символи, нанесені на утилітарні чи побутові вироби. «Берегиня» — від слова берегти, оберігати, — так і досі літні люди на Поліссі називають своє житло й вогнище. Відомий український етнограф В. Скуратівський пише: «Мамо, — запитую: — А що означає «Берегиня»? — «Берегиня, любий мій синочку, — відповідає вона, — це наша оселя. Усе, що в ній є, що ми нажили, що приберегли од своїх батьків та дідусів, чим збагатилися й освятилися — хатнім пожитком, дітьми, піснею, злагодою чи суперечкою, добрим словом, спогадом у цій хаті, — все це і є Берегиня» (Скуратівський В. Т. «Берегиня. Художні оповіді, новели. — К.: Рад. письменник, 1987. — С. 5-6).

БЕРЕСТЯНІ ГРАМОТИ


БЕРЕСТЯНІ ГРАМОТИ — давньоукраїнські тексти, розміщені на бересті (корі берези) шляхом видавлювання чи видряпування спеціальною паличкою — писалом. За змістом — це короткі листи світського характеру, доручення, боргові зобов'язання, чолобитні, любовні послання, учнівські вправи тощо.

БЕРИНДА ПАМВО


БЕРИНДА ПАМВО (2-га пол. XVI ст. — 1632 р.) — діяч української культури, лексикограф, письменник, член «вченого гуртка» Києво-Печерської лаври. Як редактор, перекладач, друкар, працював у друкарнях Стрятина, Перемишля, Львова, а з 1619 р. — у Києво-Печерські друкарні. Створив «Лексикон славеноросскій и имен тлъкованіє» (лаврське видання 1627 р.), що включав близько 7 тис. слів, а також тлумачний словник імен. Автор поетичних творів, передмов, післямов у лаврських виданнях, де доводив необхідність викладу складних богословських текстів «простою» (тобто розмовною українською) мовою.

БЕСТІАРІЙ


БЕСТІАРІЙ — середньовічний (ХП ст.) збірник віршів чи прози, які містять напівфантастичні описи

БЕСТСЕЛЕР


БЕСТСЕЛЕР (англ. best seller, з best — кращий і sell — продаватися) — в ряді країн, особливо США і Англії, ходова книга на офіційні і сенсаційні теми, видана великим тиражем; ходовий товар.

БИК


БИК — символ бога землі, плодючості, сили Сонця; чоловічої потенції, працелюбності, фізичної сили, здоров'я. Бик, корова — священні тварини. Бик — символ Місяця, бога землі, а корова — богиня неба, разом вони — прабатьки світу, емблема плодючості не лише землі, а й чоловіка, уособлення його мужності, воїнської доблесті, безсмертя. Бик — священна тварина. Віл (кастрований бик) створений Богом і вважається благословенним за те, що коли новонароджену Богодитину поклали до ясел, воли і віслюки вкривали її соломою і зігрівали своїм диханням. За українськими повір'ями та переказами, напередодні Різдва Христового воли набували здатності розмовляти людською мовою. Здавна у слов'ян віл — перший помічник землероба, символ трудівника. У шумерів роги бика зображувались на голові будь-якого божества, це був символ святості взагалі. Образ людинобика існував протягом тисячоліть у різних народів. Загальновідомою є грецька легенда про критського людинобика Мінотавра. Людські жертви приносили фінікійському ідолу Молоху (володарю з головою бика). Як відомо, жертви приносили богам. Індійського бога грози Індру інколи уявляли в образі бика, а скандинавський бог-громовержець Тор зображувався з рогами бика. Бик — символ Місяця. Серп півмісяця асоціюється з рогами бика, а бізон із стрілою в боці символізує «смерть» місяця, тобто безмісячні ночі. Священною твариною акадського бога Апіса називали «бородатого бика», який «керував часом за допомогою золотих ріг». Вони вважали бога місяця джерелом плодючості. Існувало повір'я, що трава росте при місяці; у Франції селяни тривалий час сіяли при місяці — щоб родило. Бик — символ бога землі. Народжений ще в палеоліті звичай вішати череп бика на фасаді і в інтер'єрі будинку свідчить про те, що бог землі був покровителем будинку не тільки в образі змія, але й в образі бика, з рота якого витікає вода, — символ землі, із якої витікає струмок. Душі померлих людей належать бику. В Середній Азії існував звичай хоронити покійного, загорнувши його тіло в шкіру бика («мертвий належить бику»). Бик уособлював землю, тому в Давній Греції черепи биків прикрашали квітами, які символізували плоди землі, а на святі Діоніса чоловіки пили вино («кров бога землі»), щоб причаститися до божества.

БІБЛІОГРАФІЯ


БІБЛІОГРАФІЯ (від грец. — книга і пишу) — галузь науково-практичної діяльності, завдання якої є бібліографічна інформація про твори друку (чи інші документи) з метою впливу на використання їх у суспільстві. Облік літератури в Україні проводиться в Книжковій палаті України ім. Івана Федорова. Терміном «Б» позначають також бібліографічні покажчики, списки літератури, огляди.

БІБЛІОТЕКА


БІБЛІОТЕКА (від грец. biblion — книга і theke — сховище) — 1) Зібрання книг. 2) Приміщення для зберігання книг. 3) Заклад, що видає книги для читання.

БІБЛІЯ


БІБЛІЯ (від грец. biblia — книги) — священна книга християнства та іудаїзму (Старий Заповіт). Виникла протягом І тис. до н. е. та І—ІІ ст. н. е. шляхом відбору, редагування та канонізації (грец. kanon — правило, зразок) текстів, які іудейські, а пізніше християнські традиції вважали богонатхненими. Складається з 2-х частин — Старого Заповіту, визнаного іудеями та християнами, і Нового Заповіту — власне християнської частини Біблії. Мовами Б. є давньоєврейська та арамейська у Старому Заповіті та грецька (койне) у Новому. Найдавнішими перекладами Б. є грецький — Септуагінта (ІІ ст. до н. е.), латинський — Ветус Латина та Вульгата (ІП-IV ст. н. е.). Септуагінта та Вульгата є офіційними версіями Б. для двох напрямів християнства — східного (православ'я) та західного (католицизм). Християнська та іудейська версії Б. відрізняються за кількістю книг, визнаних священними. Б. містить сакралізовану історію світу та людства, наголошує на їх залежності від Бога — творця і промислителя. Основою людського життя як індивідуального, так і народного, за Б., є правдиве богошанування та богопоклоніння. Під цим кутом зору Б. подає також історію розвитку форм релігійності — від зовнішніх, обрядових, до внутрішніх, умотивованих релігійним почуттям та вірою. Кульмінаційна подія біблійної історії — діяльність на Землі Ісуса Христа як Божественного Месії (Божого посланця), яка, за християнським вченням, є для всього людства містичним шляхом до спасіння. Б. як одна з найзначніших збірок сакральних текстів вирізняється величезною жанровою та тематичною різноманітністю: виклади міфологічних систем; історичні оповіді, релігійна публіцистика; філософсько-моралістичні твори; лірична поезія; зразки релігійної містики. Це зумовило не лише безпосереднє використання біблійних текстів у богослужбовій та богословській практиці іудейської та християнської релігій. Б. вплинула також на розвиток літератури, образотворчого мистецтва, філософської думки. Досвід повсякденного життя, зафіксований у Б., збагатив народну мудрість через використання прислів'їв, ідіом тощо. Б. в цілому або її окремі книги перекладені майже всіма мовами світу. Поширення Б. відбувається через місіонерську діяльність різних християнських конфесій; завдяки цьому, за статистикою, Б. є найрозтиражованішою та найпопулярнішою книгою у світі.

БІДЕРМАЄР


БІДЕРМАЄР (від нім. Biedermeier — прізвище літературного героя) — пізня форма романтики в західноєвропейській культурі, яку часто визначають як «міщанську»; її характерними рисами є ідилічний характер, стриманість, песимізм та прагнення спокійної, м'якої краси на відміну від революційності раннього романтизму. Б. — напрям, що розвивався головним чином у німецькому та австрійському мистецтві (1815-1848). Для Б. властива переробка форм ампіру (головним чином в інтер'єрі та декоративно-ужитковому мистецтві) в дусі інтимності і домашнього затишку. У живописі Б. виявився вплив романтизму. Посилився інтерес до простої людини, буденного життя бюргерів і селян, до природи. Живопис Б. вирізняється невеликим форматом, ретельним письмом, увагою до побутових подробиць, прагненням до інтимності й задушевності (художники Г. Ф. Керстінг, Л. Ріхтер, К. Шпіцвег, Ф. Крюгер та ін.).

БІЛИЙ ШУМ


БІЛИЙ ШУМ — складна суміш звукових хвиль різних частот, аналогічна білому кольору.

БІРЖА


БІРЖА (голл. beurs, нім. Borse) — 1) Ринок оптової торгівлі товарами (товарна Б.) або цінними паперами (фондова Б.). Від прізвища купецької сім'ї ван дер Бурс у Брюгге (XIII ст.). 2) Б. праці — установа-посередник між працівниками і підприємцями-працедавцями.

БІХЕВІОРИЗМ


БІХЕВІОРИЗМ (від англ. behaviour — поведінка) — напрям у психології, започаткований американським зоопсихологом Дж. Вотсоном на початку ХХ ст. Біхевіоризм вважає предметом психології не свідомість, а поведінку людей, яку розглядає як механічні реакції у відповідь на зовнішні подразнення. Біхевіоризм не визнає дійової ролі психіки, свідомості.

БЛАГОВІЩЕННЯ


БЛАГОВІЩЕННЯ — символ пробудження життєвої сили природи, воскресіння землі; у християнстві — символ початку Дня спасіння людства; Таїни богонародження. За давніми повір'ями слов'ян, у цей день Дух Світла благословляє Землю і все живе на ній. Саме на Благовіщення започатковуються постійні молодіжні хороводи, що збереглися від прадавніх часів як залишки імітаційної магії. Цей важливий обряд мав своєю метою пробудити життєву енергію рослин, ріст яких імітувався в іграх, піснях. На Благовіщення категорично заборонялося працювати, у церквах святили проскурки, які потім зберігали на божнику поміж святими іконами як магічну силу. Існував обряд топтання рясту, що символізував прохання до Бога продовжити віку. Для Церкви Благовіщення — це початок життєпису Спасителя — Ісуса Христа.

БЛАГОДІЙНИК


БЛАГОДІЙНИК — 1) Той, хто подає комусь допомогу, підтримку; добродійник, доброчинець, добродій, добротворець, благодар. 2) Той, хто займається благодійністю.

БЛИСКАВКА


БЛИСКАВКА — символ світла й освіти, духовного осяяння, одкровення; початку весни; емблема влади, швидкості; появи божества, знак суду і гніву Господнього на нечестивих; несподіваного одкровення, Істини, що проникла через час і простір. Б. — емблема суверенної влади. Крилата Б. — це влада і швидкість. Б. в світогляді греків — символ верховної творчої влади. Цим атрибутом володіє Юпітер. У міфології українців головними розпорядниками грому і блискавки є архістратиг Михаїл та архангел Гавриїл. Вони застосовують Б. для ураження і винищення чортів. Водночас Б. порівнюють із світлом та освітою.

БЛЮЗНІРСТВО


БЛЮЗНІРСТВО — абсолютне знехтування святині. Б. є агресивно-цинічним виявом морального нігілізму. Воно виявляється у бездумно-зневажливому або свідомо-садистському глумлінні над загальновизнаними цінностями. Зухвале нехтування незаперечними нормами поведінки і людського співжиття, зганьблення предметів загального захоплення або людини високих моральних устоїв, завдання кривди хворим, дітям і людям похилого віку.

БОГОСЛУЖБОВІ КНИГИ


БОГОСЛУЖБОВІ КНИГИ — книги, які містять правило та опис порядку богослужінь, а також тексти для них. У православ'ї для треб (хрещення, вінчання, похоронної відправи тощо) використовується «Требник», для проведення літургії та інших церковних служб використовується «Служебник», «Часослов», «Чиновник», «Триодь» та інші Б. к.

БОГОСЛУЖІННЯ


БОГОСЛУЖІННЯ — відправлення певних релігійних обрядів. Б. поділяються на т. зв. суспільні, чи, власне, богослужіння, і приватні (треби) — на замовлення окремих віруючих. Справляє певний естетичний та психологічний вплив на віруючих за допомогою спеціально організованих інсценувань, співу, проповідей тощо.

БРАЙЛЯ ШРИФТ


БРАЙЛЯ ШРИФТ — спеціальний рельєфно-крапковий шрифт для сліпих. Винайдено французьким тифлопедагогом Л. Брайлем. Різні комбінації рельєфних крапок дають змогу одержати 63 знаки для позначення літер, цифр, знаків пунктуації, математичних та хімічних формул і нотних знаків. У системі Б. ш. прийнято порядок літер латинського алфавіту. Спеціальними знаками позначаються відповідні літери слов'янського та інших алфавітів. Особливі знаки введено для букв, які позначають звуки, характерні для національної мови незрячого.

БРАТСТВА ЦЕРКОВНІ


БРАТСТВА ЦЕРКОВНІ — національно-релігійні громадські організації православних міщан в Україні і в Білорусії, які виникли у XVI ст. Хоча братські громади створювалися при церквах, але їхні функції були не лише релігійними. Б. ц. захищали інтереси українського населення, мали свою власність, яку використовували для надання матеріальної допомоги своїм членам. При Б. ц. існували видавництва, школи, шпиталі. Лише Львівське церковне братство з 1585 по 1722 рр. видало 32 237 букварів, 500 граматик, багато інших книг. Ідеологи братського руху критикували тих православних ієрархів, які претендували на необмежену владу в церкві і зрадили звичаї, мову, віру, політичні орієнтації свого народу. Діячі братств перекладали Біблію, праці ранніх отців церкви на національні мови, вільно витлумачуючи біблійні тексти. Б. ц. брали активну участь у боротьбі українського народу проти національно-релігійного і соціального гніту з боку польської шляхти і католицької церкви. Б. ц. прагнули перетворити православну церкву у знаряддя зміцнення своїх соціально-політичних позицій у суспільстві. Значну роль у цьому відіграли Київське, Львівське, Луцьке, Городоцьке церковні братства. З 2-ї половини XVI і у XVIII ст. Б. ц. діяли у більшості міст і сіл Галичини, Волині, Придніпров'я. У XVIII ст. суспільно-політична діяльність Б. ц. почала занепадати; у ХІХ ст. вони вже повністю відійшли від проблем суспільно-політичного і культурного життя українського народу. Нині в Україні відновлюється діяльність православних братств, зокрема, це братство ім. Андрія Первозваного, братство Кирила і Ме- фодія та ін. Братство ім. Андрія Первозваного відіграло значну роль в утвердженні ідеї православної автокефальності в Україні.

БРАХМАН


БРАХМАН (санскрит) — світовий дух, духовна першооснова всього сутнього.

БРИТАНСЬКИЙ МУЗЕЙ


БРИТАНСЬКИЙ МУЗЕЙ в Лондоні, один з найбільших музеїв світу. Заснований 1753 р., відкритий 1759 р. (будинок — 1823-1847 рр., архітектор Р. Смерк). Пам'ятки первісного мистецтва, давньосхідної і античної культури та мистецтва, середньовічного мистецтва Європи і Сходу; етнографічні пам'ятки Африки, Америки, Океанії; зібрання малюнків, гравюр, рукописів, кераміки, монет, медалей.

БРІКОЛАЖ


БРІКОЛАЖ — нашарування однієї події на іншу, хоч вони несумісні в реальності. Ознака міфологічного мислення.

БУДДА


БУДДА (санскр. Буддха, букв. — просвітлений) — у буддизмі істота, що досягла найвищої святості. Від прізвиська напівлегендарного засновника буддизму Сіддхартхи Гаутами, якого називали Буддха.

БУДДИЗМ


БУДДИЗМ — одна з трьох світових релігій (поряд з християнством та ісламом). Виник у Стародавній Індії в VI-V ст. до н. е. Поширений у Бірмі, Таїланді, Японії, Лаосі, на Цейлоні, серед віруючих Китаю та Монголії. Засновником Б. вважають Сіддхартху Гаутаму, який нібито першим досяг стану нірвани (блаженного небуття) і став Буддою Шакья-Муні. Світ існує лише у вигляді нескінченного руху вічних і незмінних психофізичних елементів — драхм, різноманітні комбінації яких створюють все багатство явищ природи. Життя, за буддизмом, є ланцюгом перероджень, характер яких визначається законом карми (відплати за вчинки в попередніх переродженнях). Мета життя — звільнення від перевтілень і досягнення нірвани (стану абсолютного спокою, де відсутні всі бажання, прагнення, пристрасті і пов'язані з ними страждання). Головним моральним ідеалом у буддизмі виступає любов до всього живого та утримування від завдання йому шкоди (ахінса). З ідеї перевтілення, спорідненості всього живого випливає принцип духовно-матеріальної єдності світу, відсутність протиставлення духу і матерії, суб'єкта і об'єкта. Бог мислиться іманентним людині й природі. Найвідоміші філософські школи буддизму — мадх'яміка, йогачара, ваджраяна, вайбхашика, саутрантика.

БУКВА


БУКВА — письмовий знак, який сам по собі або в сполученні з іншими знаками використовується для позначення звуків мови; літера.

БУМЕРАНГА ЕФЕКТ


«БУМЕРАНГА ЕФЕКТ» — результат впливу на особистість чи соціальну групу, протилежний очікуваному. Найчастіше його причиною є нехтування психологічними закономірностями виховної, пропагандистської та навчальної діяльності. «Б. е.» може виникати, коли висловлювана (пропагована) позиція різко відрізняється від установок, притаманних даній аудиторії, а також внаслідок одноманітного, нав'язливого повторення певних тез, фактів, поглядів, невміння пов'язати їх з потребами та інтересами слухачів (читачів, глядачів), непереконливої або несвоєчасної критики протилежної точки зору, негативного ставлення аудиторії до особи, що веде виховну чи пропагандистську роботу. При цьому має місце дія так званих захисних механізмів психіки: вибіркової уваги, селективного запам'ятовування і т. п.

БУРЛЕСК


БУРЛЕСК (франц. burlesque, з італ. burlesco — жартівливий) — 1) Перебільшено комічне зображення (в літературі або на сцені). 2) Гумористична поезія, комічний ефект у якій досягається або тим, що героїчний зміст викладається в нарочито пародійному тоні, або тим, що про буденне говориться піднесено.

БУРШТИН


БУРШТИН — те саме, що янтар.

БУТТЯ


БУТТЯ — філософська категорія, яка позначає: а) усе існуюче; б) вічну універсальну першооснову всього існуючого.

БЮДЖЕТ


БЮДЖЕТ (англ. budget, букв. — сумка) — 1) Затверджений у законодавчому порядку розпис доходів і видатків держави на певний строк. 2) План доходів і видатків установи, підприємства або окремої особи на певний період.

БЮДЖЕТНА КЛАСИФІКАЦІЯ


БЮДЖЕТНА КЛАСИФІКАЦІЯ визначена Законом України «Про бюджетну систему України» як єдине систематизоване, функціональне згрупування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, що забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівняльність бюджетних даних. Структура бюджетної класифікації розробляється Кабінетом Міністрів і затверджується Верховною Радою України. Бюджетна класифікація України складається з чотирьох розділів: Розділ І. Доходи бюджету. Розділ ІІ. Видатки бюджету; Розділ ІІІ. Фінансування бюджету. Розділ IV. Державний борг.

БЮДЖЕТНЕ ПРАВО


БЮДЖЕТНЕ ПРАВО УКРАЇНИ — це сукупність фінансово-правових норм, що регулюють фінансові відносини, які виникають у зв'язку з бюджетною діяльністю.

ВАГАНТИ


ВАГАНТИ (від лат. vagans (vagantis) — блукаючий) — в ХП-XIV ст. у деяких країнах Західної Європи — мандрівні актори — втори і виконавці здебільшого антиклерикальних пісень і вистав.

ВАЛЮТА


ВАЛЮТА (італ. valuta, від лат. valeo — коштую) — 1) Грошова одиниця країни. 2) Тип грошової системи, що діє в країні (золота, срібна, паперова). 3) Іноземні гроші, а також векселі, чеки тощо, використовувані в міжнародних розрахунках (іноземна валюта).

ВАЛЬПУРГІЄВА НІЧ


ВАЛЬПУРГІЄВА НІЧ — 1) У давніх германців поганське свято початку весни, під час якого, за легендами, нібито відбувався «відьомський шабаш». Від імені святої католицької Вальпургії, день пам'яті якої збігався із святом. 2) Переносно — розгульна вечірка.

ВАНДАЛІЗМ


ВАНДАЛІЗМ — асоціальна діяльність, неаргументоване, безглузде, дике знищення матеріальних і культурних цінностей. До В. вдаються найбільш реакційні групи людей і окремі особи. В. ворожий людству, його культурі.

ВАРВАРИ


ВАРВАРИ (від грец. «барбара» — іноземці) — назва, яку стародавні греки (а затим і римляни) давали племенам, що жили поза межами їх держав і відрізнялися звичаями і культурою.

ВАРВАРСТВО


ВАРВАРСТВО — за усталеною в суспільствознавстві XVIII-XIX ст. періодизацією середня з трьох епох історії (дикість, варварство, цивілізація). Періодизацію запровадив у 60-х рр. XVШ ст. А. Фергюсон. Л. Г. Морган, який обґрунтував цю схему, вважав, що варварство починалося з виникнення гончарного виробництва і завершувалося появою писемності.

«ВАРВАРСЬКЕ» НАСЕЛЕННЯ


«ВАРВАРСЬКЕ» НАСЕЛЕННЯ — загальноприйнятий термін назви племен, народів античного часу, які межували з античними державами, але самі перебували ще на стадії родового ладу; «варварами» давні греки називали своїх нецивілізованих сусідів.

«ВАРФОЛОМІЇВСЬКА НІЧ»


«ВАРФОЛОМІЇВСЬКА НІЧ» («криваве весілля») — таку назву дістала кривава розправа, яку провели в Парижі вночі 24 серпня 1572 р. під час святкування св. Варфоломія католики над гугенотами. Було знищено близько 30 тис. осіб. Особливо постраждали керівники гугенотів, у т. ч. адмірал Г. де Коліньї, які приїхали на весілля лідера протестантів Генріха Наварського. Папа Григорій ХІІІ вітав розправу і на її честь встановив спеціальну медаль. Різня відбувалася також в інших містах Франції. Внаслідок цих подій Південь і Південний Захід країни, які були головною опорою гугенотів, відокремилися від королівства і в 1576 р. утворили свою республіку — «Гугенотську конфедерацію».

ВАСАЛ


ВАСАЛ — в середні віки в Західній Європі феодал, який одержав землю від іншого феодала і зобов'язаний останньому військовою службою та іншими послугами.

ВЕДИ


ВЕДИ (санскр. веда, букв. — знання) — найдавніші пам'ятки індійської літератури, створені наприкінці 2-го — у першій половині 1-го тисячоліття до н. е.

ВЕКСЕЛЬ


ВЕКСЕЛЬ (нім. Wechsel, букв. — зміна, розмін) — письмове боргове зобов'язання встановленої форми, що дає власникові (векселедержателеві) незаперечне право вимагати від боржника (векселедавця) сплати зазначеної у В. суми грошей у вказаний строк.

ВЕЛИКА ПАТРІАРХАЛЬНА СІМ'Я


ВЕЛИКА ПАТРІАРХАЛЬНА СІМ'Я — сімейна громада, що складається з кількох поколінь.

ВЕЛИКДЕНЬ


ВЕЛИКДЕНЬ (Урочистість Воскресіння Божого, Пасха) — найстаріше і найважливіше християнське свято, що відзначається в першу неділю після весняного рівнодення і наступного за ним повного місяця, у пам'ять Воскресіння Ісуса Христа: кожна неділя є спомином В. На Україну свято В. прийшло разом з християнством. Тут воно запозичило дуже багато із весняних обрядів язичницького культу (випікання пасок, взаємне цілування — христосування, вшанування крашанок, запалювання багать тощо). Із свята сімейних духів у слов'ян був взятий звичай ходити на могили родичів, умилостивлювати їх шляхом принесення жертв і милостині.

ВЕРБАЛЬНИЙ


ВЕРБАЛЬНИЙ (від лат. verbum — слово) — що стосується звукової людської мови.

ВЕРНІСАЖ


ВЕРНІСАЖ (франц. vernissage — покриття лаком) — урочисте відкриття художньої виставки в присутності запрошених осіб. Назва походить від звичаю покривати картини лаком напередодні відкриття виставки.

ВЕРТЕП


ВЕРТЕП (у старосл. «вертеп» — печера) — народний театр маріонеток, розповсюджений переважно на Україні з кінця XV! ст., відомий також у Білорусії. Дія вертепної драми відбувалася у двоярусній дерев'яній коробці, відкритій з одного боку. На верхньому майданчику зображувалися сцени релігійного характеру, у яких головною темою було народження Христа і спасіння його від царя Ірода, котрий наказав перебити усіх іудейських малюків; на нижньому — побутові інтермедії, героями котрих були Запорожець, Солдат, Циган, Дід, Баба, Піп та ін., а також Чорт. Вистава була насичена гумором, народними піснями, танцями.

ВЕСНЯНКИ


ВЕСНЯНКИ — вид народно-обрядової творчості у східних слов'ян.

Хорові пісні з іграми й танцями, в яких органічно поєднані слово, рух і мелодія. Виконувалися навесні, коли пробудження природи символізувало початок нового року. Після християнізації східних слов'ян В. виконувалися під час православних свят (Євдокії, «теплого» Олексія, Благовіщеня, Пасхи та ін.).

ВЕСТА


ВЕСТА (лат. Vesta) — 1) В давньоримській міфології богиня домашнього вогнища. 2) Найяскравіша і єдина видима неозброєним оком мала планета (астероїд).

ВЕСТИБУЛЯРНІ ВІДЧУТТЯ


ВЕСТИБУЛЯРНІ ВІДЧУТТЯ — відчуття руху і рівноваги. Викликаються рухом рідини в каналах вестибулярного апарату, що є частиною внутрішнього вуха.

ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ


ВЗАЄМОРОЗУМІННЯ — спосіб стосунків між окремими людьми,соціальними групами, колективами, організаціями, країнами, при якому максимально осмислюється і враховується на практиці точка зору чи позиція сторін, які спілкуються. В. є найважливішим показником соціально-психологічного спілкування і має винятково важливе значення для групової, спільної діяльності людей. Об'єктивною основою В. виступає спільність інтересів, ближніх чи віддалених цілей, поглядів. В. конкретно реалізується через сприйняття природної мови (головним чином), а також штучних засобів комунікації — жестів, формалізованих мов тощо. Воно передбачає обмін думками, цінностями, вивчення реального досвіду сторін з метою встановлення В.

ВИДИ МИСТЕЦТВА


ВИДИ МИСТЕЦТВА — конкретні форми існування та історії розвитку мистецтва: архітектура, декоративно-прикладне мистецтво, живопис, скульптура, графіка, музика, хореографія, література, театр, цирк, кіно та ін. Види мистецтва складалися історично як відображення багатогранності реального світу, що виявляється в процесі різноманітності форм його естетичного сприйняття та художньо-образного відтворення. Поділ на види мистецтва зумовлений неоднаковістю матеріалу, зображувальних засобів втілення художніх ідей, що випливають з особливостей художнього мислення і художніх мов, різних галузей художньої діяльності. Відповідно до найпоширенішої класифікації види мистецтв розрізняють: просторові (статичні) види мистецтв — живопис, скульптура, архітектура; часові (динамічні) — література, музика; просторово-часові — балет, театр, кіно. 60

ВИДУБИЦЬКИЙ МИХАЙЛІВСЬКИЙ МОНАСТИР


ВИДУБИЦЬКИЙ МИХАЙЛІВСЬКИЙ МОНАСТИР — заснований в XI ст. кн. Всеволодом Ярославовичем на правому березі Дніпра поблизу Києва як князівський. Назва пов'язана з відомою легендою про «видибання» поверженого Перуна з Дніпра. Головний собор — Михайлівський, побудований у 1070-1088 рр. Ігумен В. М. м. Сильвестр — один із редакторів «Повісті врем'яних літ» (1116). За впливом і багатством В. М. м. в окремі періоди суперничав з Печерським монастирем, користався з благодійництва Б. Хмельницького, П. Дорошенка, І. Мазепи, київських митрополитів. До монастирів тягнулися люди, котрі прагнули різноманітних знань. Серед них була й світська знать — царі, бояри. У монастирях відбувалися жваві дискусії. З початку XVII ст. до 1637 р. діяв як уніатський. Сучасний вигляд монастирського комплексу склався в середині XVIII ст. У радянський час не діяв. Відновив діяльність як монастир Української православної церкви Київського патріархату з 1993 р. Пам'ятка історії та архітектури. На території В. М. м. похований педагог К. Ушинський.

ВИПАЛЮВАННЯ


ВИПАЛЮВАННЯ — техніка декорування виробів з дерева, рогу і шкіри; при цьому візерунок наносять на поверхню виробу розжареним металевим штампом або писаком.

ВИРІЗУВАННЯ


ВИРІЗУВАННЯ — 1) Техніка вишивання, за якої візерунок щільно обшивають нитками, а середину вирізують ножицями. 2) Спосіб створення витинанок, аплікацій. 3) Технічні прийоми для моделювання вручну дерев'яних декоративно-ужиткових виробів.

ВИРІЙ, ІРІЙ, УРАЙ


ВИРІЙ, ІРІЙ, УРАЙ — у давньоукраїнській міфології тепла вічнозелена сонячна країна, розташована далеко за морем на сході, де живуть боги та душі померлих, зимують птахи та змії. Асоціюється з верхівкою Світового Дерева — Прадуба, де перебуває першобог Сокіл (або Род). За повір'ям, ключі від В. зберігались у крука, але він прогнівав бога і ключі передали зозулі. З уявленням про В. пов'язані традиційні обряди поховання пташиного крила на початку осені.

ВИТИНАНКИ


ВИТИНАНКИ — вид декоративно-ужиткового мистецтва, орнаментальні, рідше сюжетні тво-

ВИХОВАННЯ


ВИХОВАННЯ — це слово в українців, очевидно, пішло від «ховати», тобто заховати (уберегти) від небезпеки, смерті, хвороби, «лихих очей», поганих впливів. Згодом воно набуло узагальненого змісту, виражаючи процес систематичного впливу на культурний розвиток, формування світогляду, духовного світу й моральної поведінки дітей та молоді. Виховання виникло ще на початку існування людського суспільства як засіб трансмісії людських знань і досвіду від покоління до покоління. Наші предки, поряд із розвитком різних ремесел і промислів, створили оригінальну систему виховання, яка відображала вимоги народу й тогочасні соціальні відносини.

ВИХОВАННЯ МОРАЛЬНЕ


ВИХОВАННЯ МОРАЛЬНЕ — один із найважливіших видів виховання, полягає в цілеспрямованому формуванні моральної свідомості, розвитку морального почуття й формуванні звичок і навичок моральної поведінки людини відповідно до певної ідеології. М. в. починається в родині, продовжується в дошкільних закладах, загальноосвітніх школах, пізніше — у вищих закладах освіти та інших навчальних закладах. Основними методами М. в. є переконання, заохочення тощо. М. в. здійснюється на національному ґрунті шляхом засвоєння національних норм і традицій, багатої духовної культури народу, тих моральних норм і якостей, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві, узгодження дій і вчинків людей. Такими нормами є насамперед гуманізм і демократизм, що виробляється в ідеалі вільної людини, здатної до чесної співпраці, з високорозвиненим почуттям власної гідності і такої ж поваги до гідності іншої людини; любов до батьків, до Вітчизни, до рідної мови; правдивість і справедливість, працьовитість і скромність; готовність захищати слабших, турбуватися про молодших, зокрема дітей; шляхетне ставлення до дівчини, жінки, матері, бабусі; вміння скрізь і всюди діяти благородно, шляхетно, виявляти інші чесноти.

ВИХОВНИЙ ІДЕАЛ


ВИХОВНИЙ ІДЕАЛ — «це є образ ідеальної людини, на який має орієнтуватися педагог, виховуючи молоде покоління» (Григорій Ващенко).

ВИШЕНСЬКИЙ Іван


ВИШЕНСЬКИЙ Іван (між 1545 і 1550 — після 1620) — український чернець-аскет Афонського монастиря (Греція), родом з м. Судова Вишня на Львівщині (звідси прізвище), письменник-полеміст, «одна з найінтересніших постатей ... нашої культурної історії» (М. Грушевський). Освіту отримав в Острозькій академії. В 70-х рр. (за ін. даними — в 90-х) ХVІ ст. переселився на Афон (Св. Гору). Виразник православного консерватизму. Саме на цьому шляху вбачав вихід з релігійної та національної кризи, у якій опинилася Україна. В 1604 р. повернувся в Україну, побував у Львові, Острозі, Уневському і Манявському монастирях. Ідейні позиції В., його ідеалізація давньохристиянського традиціоналізму, неприйняття світської науки, філософії не знайшли розуміння в Острозькому гуртку, серед членів братства. У 1606 р. повернувся на Афон, де й помер. Автор багатьох релігійно-полемічних творів, спрямованих на відродження чистоти православної церкви, проти католицизму та Берестейської унії 1596 р. Його праці: «Посланіє к утікшим от православноє віри єпископам», «Посланіє до всіх в людской землі живущих», «Обліченіє діавола-миродержца».

ВИШИВАНКА


ВИШИВАНКА — українська чоловіча або жіноча сорочка, оздоблена вишивкою.

ВИШИВКА


ВИШИВКА — вид декоративно-ужиткового мистецтва, в якому орнаментальні або сюжетні зображення виконують вручну (голкою, іноді гачком) або за допомогою вишивальної машини на різноманітних тканинах, шкірі та інших матеріалах лляними, бавовняними, шовковими, металевими нитками, а також волосом, бісером, перлами, монетами, коштовними каменями тощо.

ВІАДУК


ВІАДУК (франц. viaduc, від лат. via — шлях і duco — веду) — міст через глибокий яр, балку, ущелину тощо, великої довжини, багатопрогінний, на високих опорах, переважно аркової, рідше балкової конструкції.

ВІВТАР


ВІВТАР (лат. altaria — високий жертовник) — символ неба, місце особливого перебування бога. Підвищене місце у східній частині храму — апсиді; східна частина храму, піднята над підлогою на дві-три сходинки. У православних церквах В. відгороджено від решти приміщень іконостасом. Тут розміщено престол. У В. готують для причастя хліб і вино, прийняття котрих у християнстві замінює жертвоприношення. Слово «вівтар» використовується також у значенні символу «святині», релігійної віри, церкви. Згідно з православними канонами, вхід у В. неосвяченим особам та жінкам заборонений. На практиці цієї заборони часто не дотримуються.

ВІДБИТОК


ВІДБИТОК — у графіці зображення на папері або іншій основі, одержане внаслідок контакту з друкарською формою, що вкрита фарбою.

ВІДВЛАСНЕННЯ


ВІДВЛАСНЕННЯ — одна з центральних категорій у філософії Гегеля, що означає перехід духовного першпочатку — «Абсолютної Ідеї» — у чужу її ідеальній сутності форму матеріального буття — природи та людської історії.

ВІДЛУЧЕННЯ


ВІДЛУЧЕННЯ — релігійне покарання, засіб дисциплінарного впливу на віруючих рішенням вищої церковної інстанції, яке полягає у виключенні порушника з церкви чи релігійної громади. Служить засобом залякування віруючих погрозою неминучого перебування відлученого після смерті у пеклі.

ВІДНОСНИЙ РУХ


ВІДНОСНИЙ РУХ (РУХОВИЙ ПАРАЛАКС) — позірне переміщення ближчих об'єктів управо та віддаленіших — уліво, якщо голова рухається вліво (і навпаки).

ВІДНОШЕННЯ


ВІДНОШЕННЯ — термін, введений Аристотелем для відображення певного способу буття і пізнання. У В. знаходить вияв взаємозв'язок речей матеріального світу. В. об'єктивні, як і самі речі. Вивчаються багатьма науками — філософією, логікою, математикою, психологією тощо.

ВІДОКРЕМЛЕННЯ ШКОЛИ ВІД ЦЕРКВИ


ВІДОКРЕМЛЕННЯ ШКОЛИ ВІД ЦЕРКВИ — конституційно-правовий принцип, що стверджує світський характер державної системи освіти та виховання, незалежність її від релігійних організацій. У державних навчально-виховних закладах не дозволяється викладання будь-яких релігійних віровчень, активна участь священнослужителів у навчально-виховному процесі. У державних навчальних закладах може здійснюватися лише релігієзнавча освіта без цільового формування певного ставлення до релігії. Релігійне навчання і виховання має здійснюватися приватно, в духовних навчальних закладах, школах, гуртках, групах, які створюються релігійними організаціями. В. ш. від ц. — одна з важливих гарантій свободи совісті. Принцип В. ш. від ц. зафіксовано в Конституції України, Законі України «Про свободу совісті та релігійні організації», прийнятому Верховною Радою України 23 квітня 1991 р.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ


ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ — риса характеру людини, що виявляється в її готовності особисто відповідати за те, що відбувається з нею і навколо неї.

ВІДРОДЖЕННЯ, РЕНЕСАНС


ВІДРОДЖЕННЯ, РЕНЕСАНС (франц. Renaissance, італ. Renascimento) — епоха в історії культури країн Західної і Центральної Європи, а також деяких країн Східної Європи (в Італії — XIV-XVI ст., в ін. країнах — кін. XV-XVI ст.). Розрізняють раннє В. (XV ст.), високе В. (кін. XV — 1-ша чверть XVI ст.), пізнє В. (2-га — 3-тя чверті XVI ст.). Термін В. запровадив італієць Дж. Вазарі в XVI ст. на означення зв'язку з античною мистецькою спадщиною. Стверджувався новий світогляд — гуманізм, ідеал розкріпаченої творчої особистості. Ренесанс як соціальний та ідейний рух XIV-XVI ст. в європейських країнах був спрямований проти християнсько-схоластичної культури середньовіччя і став перехідним щаблем від середньовічної культури до культури Нового часу. Відмінними рисами культури В., антифеодальної в своїй основі, є її світський характер, гуманістичний світогляд, відродження античної культурної спадщини. Із руйнуванням старих феодально-релігійних уявлень і створенням нової системи цінностей, що відповідала буржуазній епосі, яка зароджувалася, був пов'язаний антропоцентризм В. Центром світу проголошували людину, яку вважали частиною природи, найдосконалішим її витвором. На противагу феодально-церковному аскетизмові, проповіді пасивності, нова, гуманістична етика звеличувала людську діяльність. Італійські майстри Донателло, Мазаччо, П. делла Франческа, А. Мантенья, Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело, Тиціан, П. Веронезе, Я. Тінторетто, голландські Ян ван Ейк, П. Брейгель Старший, німецькі А. Дюрер та ін. послідовно оволодівали методами художнього відображення дійсності — відтворення об'єму, простору, світла, людської фігури й реального середовища — інтер'єра, пейзажу. В літературі представниками В. були Ф. Петрарка, Дж. Боккаччо, Л. Ариосто, Т. Тассо та ін. Епоха В. характеризувалась значним розвитком архітектури, театрального мистецтва й музики. Філософія в той період перестала бути служницею богослов'я, переосмислювалася по-новому антична філософська спадщина. Особливо популярними стали ідеї пантеїзму і неоплатонізму.

ВІДСПІВУВАННЯ


ВІДСПІВУВАННЯ (похоронна відправа) — церковна служба над померлим, яка, за релігійними уявленнями, сприяє полегшенню його становища «на тому світі». Обряд засвоєний християнством, ісламом, іудаїзмом та іншими релігіями. Деякими сучасними сектами не здійснюється.

ВІДТВОРЮВАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО


ВІДТВОРЮВАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО — господарство, побудоване на штучному відтворенні (вирощуванні) одомашнених людиною рослин, тварин, тобто землеробство, скотарство. Найдавніші спільності з В. г. виникли у ІХ тис. до н. е. в Малій Азії.

ВІДЧАЙ


ВІДЧАЙ — психічний стан розпачу, безперспективності (дійсних чи уявних), зневіри людини у свої можливості, втрата позитивних надій щодо сучасного і майбутнього. В. може виникати на ґрунті невиліковних хвороб, глибоких розладів нервової системи і психіки, а також завдяки збігу надто несприятливих для даної людини зовнішніх обставин. Дуже важливо, щоб, людина вміла подолати В., не дала йому заволодіти своїм духовним світом. У стані В. іноді спостерігаються найбільші злети в поведінці (захисні реакції щодо стресових ситуацій), коли люди чинять відчайдушний опір, здійснюють відчайдушні зусилля.

ВІДЧУТТЯ


ВІДЧУТТЯ — психічний процес, що полягає у відображенні мозком властивостей предметів і явищ об'єктивного світу, а також станів організму при безпосередньому впливові подразників на відповідні органи чуття. Матеріальним органом В. є аналізатори. Органи чуття людини одержують, відбирають, накопичують інформацію і передають її в мозок. У результаті виникає адекватне В. навколишнього світу і стану самого організму. Виникнення В. зумовлюється перетворенням специфічної енергії подразника, який впливає в даний момент на рецептор, на енергію нервових процесів, перетворення енергії зовнішнього подразника на факт свідомості. Як і будь-яке психічне явище, В. мають рефлекторну природу, їх фізіологічною основою є нервовий процес, який виникає під час дії подразника на відповідний йому аналізатор. Здатність до В. виникла в процесі еволюції з подразливості (елементарна форма реакції живого організму на зовнішні впливи). Природничо-наукове обґрунтування матеріалістичної теорії В. дав І. П. Павлов у вченні про вищу нервову діяльність. Поряд із сприйманням В. складає чуттєвий рівень пізнання. Оскільки В. виникають внаслідок впливу певного подразника на відповідний рецептор, їх класифікують за властивостями подразників і рецепторів: 1) В. зовнішніх подразників (екстероцептивні) — зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові; 2) внутрішніх подразників (інтероцептивні) — органічні (В. спраги, голоду тощо); 3) В. кінестатичні і статичні — В. рухів та положення тіла. У людини розвиток В. зумовлений її суспільно-історичною, трудовою практикою.

ВІК


ВІК — поняття, що характеризує період (тривалість) життя живої істоти, а також стадії життя. Рахунок В. ведеться від народження до фізичної смерті. Щодо людини існує кілька періодів її В. — вік немовляти, ранній дитячий, дошкільний, молодший шкільний, підлітковий, юнацький, зрілий, вік старості (ранньої і похилої). Психологія вивчає притаманні для кожного з них вікові особливості — анатомо-фізіологічні і психологічні. Середній В. життя людей у різних регіонах Землі, у різних країнах неоднаковий.

ВІЛЛА


ВІЛЛА (лат. villa — сільський будинок, маєток) — заміський будинок із садом чи парком.

ВІЛЛЕНДОРФСЬКА ВЕНЕРА


ВІЛЛЕНДОРФСЬКА ВЕНЕРА — статуетка жінки, створена первісними скульпторами. Назва умовна, походить від першої знахідки в м. Віллендорф (Австрія).

ВІНЬЄТКА


ВІНЬЄТКА (франц. vignette, від vigne — виноград) — графічна прикраса в книжках, журналах та ін. друкованих виданнях.

ВІРА РЕЛІГІЙНА


ВІРА РЕЛІГІЙНА — невід'ємна ознака релігійної свідомості, особливістю якої є бездоказове вираження істинності релігійного вчення, визнання реального існування надприродних сил, властивостей і відносин. В. р. знайшла виразну характеристику в словах Тертулліана: «Вірую, тому що абсурдно». Це означає, що в догмати релігії можна лише вірити, бо для розуму вони звучать абсурдно, оскільки людина, внаслідок своєї обмеженості, не може осягнути їх суть. В. р. оголошується невід'ємною цінністю людської свідомості, дарованою Богом благодаттю, тобто чимось таким, що має надприродну сутність.

ВІРИ, НАДІЇ, ЛЮБОВІ І СОФІЇ СВЯТО


ВІРИ, НАДІЇ, ЛЮБОВІ І СОФІЇ СВЯТО — день пам'яті чотирьох римлянок, замучених нібито римським імператором Адріаном у ІІ ст. за те, що вони прийняли християнство і відмовилися на суді зректися від своєї нової віри «без всякої боязні». Дочки Софії, які одержали свої імена у відповідності з трьома християнськими чеснотами, зазнали страшних знущань, але вони були готові спокійно відійти у потойбічний світ. Поховавши дочок, Софія на третій день померла. Церква зарахувала всіх до лику святих. Свято на їх честь відзначається 30 вересня за новим стилем.

ВІТАЛІЗМ


ВІТАЛІЗМ (від лат. vitalis — життєвий) — ідеалістична течія в біології, що пояснює біологічні процеси дією нематеріальної «життєвої сили» (vis vitalis), яка нібито спрямовує й регулює всі процеси в організмах. В. відриває життєві процеси від матеріальних фізико-хімічних та біохімічних закономірностей, розмежовує біологічні явища і явища неорганічної природи, відкидаючи можливість самовільного виникнення живої речовини з неживої. В. бере початок від анімізму. Елементи В. наявні у філософських системах Платона (вчення про безсмертну душу — психею) і Аристотеля (вчення про ентелехію, тобто досягнення мети, що його здійснює нематеріальне дійове начало, яке нібито визначає розвиток матерії). За доби Відродження В. поступився місцем механістичному розумінню явищ природи. В кінці ХІХ — на початку ХХ ст. у зв'язку із соціально-економічними особливостями розвитку суспільства В. відроджується у формі неовіталізму, основні положення якого базуються на тлумаченні органічної доцільності, цілісності біологічних систем та причин їхнього розвитку. Прояв різних модифікацій В., характерною рисою яких є визнання нематеріальної специфіки життєдіяльності організму, має місце і в сучасної біології. Розвиток сучасного природознавства підтверджує це положення: успіхи біології, фізики, хімії та ін. наук дали можливість людському пізнанню проникнути в сутність живого значно глибше, ніж це було раніше, і переконливо показали якісні відмінності біологічних процесів.

ВІТЕР


ВІТЕР — символ духу, дихання Всесвіту; невловимості, неусвідомленості; швидкості; якоїсь звістки (як правило, однієї); шкоди, руйнації і водночас оновлення. В. — конкретне вираження однієї з основних стихій світобудови повітря (інші — Земля, Вода, Вогонь). У багатьох міфологіях йому приписують величезну міць руйнівного характеру. У давніх греків богом вважався Еол, що мешкав на острові Еолія у печері, де він стримував вітри. Починаючи з Гомера, образ Еола набирає поетичного характеру, що знаходить відображення в європейській літературі: сам Еол стає символом Вітру. Особливе значення мають вітри Борей та Зефір (у римській міфології — Аквілон та Фавоній), які часто вживаються у поетичній мові. У давньоіндійській міфології бог вітру Ваю — життєве дихання — виник із дихання Пуруши — першо-людин, з якої утворено елементи космосу та вселенської душі. У Старому Заповіті дихання Яхве пов'язано з безперервним створенням світу. Божественний подих надає людині незвичайних якостей — надзвичайної сили, яснобачення, дару пророцтва. В українському фольклорі і в поезії широко використовується народна символіка, пов'язана з вітром.

ВІТРАЖ


ВІТРАЖ (франц. vitrage, від лат. vitrum — скло) — твір монументального мистецтва, орнаментальна або сюжетна декоративна композиція зі скла та ін. матеріалів, що пропускають світло. Доповнюється розписом, гравіруванням, витравлюванням. Використовується в архітектурі для освітлення приміщень і декорування віконних і дверних прорізів культових, громадських, рідше житлових споруд. У будівельній практиці — також часткове або суцільне засклення фасаду.

ВІЧНИЙ ВОГОНЬ


ВІЧНИЙ ВОГОНЬ — символ пошани; довір'я, багатства; очищення та вшанування пам'яті загиблих воїнів; безсмертя, пам'яті, вдячності. В уяві первісних людей — це стихія, що світить і гріє, підтримує життя, відганяє хижаків, усе нищить і спопеляє. Вогонь став Богом, і йому почали поклонятися і обожнювати в різних країнах, зокрема у слов'янських. В. в. вважався вічно живою, вічно голодною і очищувальною силою. За народними повір'ями, це багатство не можна було віддавати з дому, щоб не зубожіти.

У IX-X ст. у слов'ян існував звичай спалювання померлих. В. в. очищав грішних покійників і переносив їх у рай невразливими для злих сил. Серед українців побутувало повір'я, що Святий Огонь Бог дав Іллі-пророку, а він передав його людям. У XX ст. вічний вогонь біля величних монументів загиблим воїнам символізує вдячну пам'ять нащадків.

ВЛАСТИВІСТЬ


ВЛАСТИВІСТЬ — філософська категорія, яка виражає один із моментів виявлення сутності речі у відношеннях з іншими речами; те, що характеризує її подібність до інших предметів або відмінність від них. Кожна окрема річ має багато В., єдність яких виражає її кількість. Коли предмет втрачає якусь якість, він втрачає також і відповідні В., які опосередковано виражали його сутність у системі відношень. У В. предмета відображається внутрішня сутність не тільки предмета, а й системи зв'язків і відношень, в якій цей предмет функціонує. В. бувають найзагальніші, специфічні, головні й неголовні, істотні й неістотні, необхідні й випадкові, зовнішні і внутрішні тощо.

ВОГОНЬ


ВОГОНЬ — символ духовної енергії; перетворення і переродження; руйнівної і водночас народжуючої сили; кохання, плодючості; багатства, щастя, сімейного добробуту; сонця; зв'язку з небесним світом; роду; сили; очищення від зла; бога; потойбічного світу. Одним з найпоширеніших у світовій символіці є образ вогню. У Стародавньому Єгипті він пов'язувався із життям та здоров'ям. У багатьох міфологіях — з Сонцем, блискавицею, золотом. Ще в інших — із ідеєю очищення, знищення сил зла. У світоглядних концепціях католицизму В. вважався засобом очищення грішних душ (у чистилищі) на їх шляху до раю. В Україні магічну, очищувальну силу мав купальський В. Праукраїнці вважали вогонь первісною матерією чоловічої статі, що, поєднавшись із Даною, утворила Землю та всі речі на ній. У фольклорі зустрічаються легенди про здатність вогнищ літати, говорити по-людському тощо. В., добутий тертям однієї деревини об іншу, називали «живий», «цар-вогонь», «лікувальний», «святий», «Божий». Він вважався особливо лікувальним, оберегом; символізував очищення від скверни, зла.

ВОДА


ВОДА — символ першоматерії, плодючості; початку і кінця всього сущого на Землі; Праматері Світу; інтуїтивної мудрості; у християнстві — символ очищення від гріхів (в обряді хрещення); смерті і поховання; життя і воскресіння із мертвих; чистоти і здоров'я; чесності й правдивості; кохання; сили; дівчини та жінки. Символіка В. надзвичайно багата і глибока. В Індії В. вважалася охоронницею життя, яке циркулює в природі у формі дощу, соку рослин, молока і крові. Води вважалися безмежними і безсмертними, першопочатком і вінцем земного життя. Народи Месопотамії ототожнювали В. із безмежною інтуїтивною Мудрістю (пор. сучасну українську фразу «глибока думка», у якій перше слово асоціюється теж із водою). У стародавній Греції, Русі-Україні В. вважалася посередником між життям та смертю, потоком творення і водночас знищення. Слов'яни-язичники мали подібні уявлення про воду. Про це свідчать прадавні закляття та колядки. Як плодюча та родюча стихія, В. обожнювалася. Воду вважали святою, очищувальною силою, здатною принести щастя. Дуже поширеними в стародавньому світі були обряди обмивання — «очищення водою», окроплення, обливання.

ВОДА СВЯТА (жива)


ВОДА СВЯТА (жива) — символ зовнішнього та внутрішнього очищення; здоров'я, богатирської сили; оберегу від нечисті; воскресіння, духовного відродження. Із сивої давнини вода глибоко шанувалася всіма народами світу. Особливо цілющою вважалася свята (свячена) В. — святовечірня, йорданська, стрітенська. Освячена в церкві, вона широко використовувалася у побуті: її давали пити породіллі, нею кропили дітей, хворих, оселю, криниці тощо. С. В. була символом очищення тіла і душі. Християнство зберегло символічне значення В. при таїнстві хрещення, водосвятті та ін. Віра в живу В. характерна для всіх індоєвропейських народів. Це «неймовірно сильна, животворна» В., що з'являється в образі весняного дощу. Вірили: вона є у тридев'ятому царстві, приносять її ворони, соколи, орли. 72

ВОДЕВІЛЬ


ВОДЕВІЛЬ (франц. vaudeville) — 1) Вулична міська пісенька у Франції XV! ст., у якій висміювали феодалів. 2) Вид легкої комедії з куплетами, піснями й танцями. 3) Фінал театральної вистави, в якому всі дійові особи виконують куплети.

ВОЛЯ


ВОЛЯ — здатність людини мобілізовувати і цілеспрямовувати свої психічні та фізичні сили на розв'язання завдань, що постають перед її діяльністю і вимагають свідомого подолання суб'єктивних і об'єктивних труднощів та перешкод; одна із сутнісних сил людини. Формується насамперед як здатність переборювати свої особисті суб'єктивні жадання і підпорядковувати свою діяльність суспільно заданим, контрольованим розумом цілям. У цьому значенні В. забезпечує владу людини над собою, над своїми чуттєвими потягами. Властивості вольової людини — цілеспрямованість, витримка, наполегливість, рішучість, сміливість тощо. Відсутність В. перетворює людину на примхливого раба власних потягів і жадань, на свавільного егоїстичного індивіда. Через В. розв'язуються суперечності між людиною як суб'єктом діяльності, що має індивідуальні часоплинні інтереси, потреби і здатності, і суспільно заданими формами діяльності, які для своєї реалізації вимагають подолання суб'єктивної сваволі, оволодіння суспільно-усталеним, об'єктивно-необхідним. Високий моральний розвиток особистості — найважливіша й необхідна умова виховання В. і основний шлях її виховання.

ВСЕБІЧНИЙ РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ


ВСЕБІЧНИЙ РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ — гуманістичний ідеал виховання. Як відносно цілісна система поглядів склався в епоху Відродження в руслі культурного руху гуманізму. Ідея В. р. о. дістала різні інтерпретації в пізніших філософських і педагогічних системах залежно від особливостей історико-культурної ситуації. Уявлення про всебічно розвинутого індивіда неоднозначні. В побутовій свідомості це талановита людина, здатна до різних видів діяльності, яка відрізняється від тих, хто проявляє свої здібності лише в одній галузі. В. р. о. не можна розглядати як професійний принцип організації навчання і виховання, як сукупність правил, що регулюють діяльність і спілкування. Більш коректним є осмислення В. р. о. як процесу саморозвитку індивіда, який оволодіває головною справою життя і використовує весь спектр можливостей прилучення до загальнолюдської культури.

ВУДВОРТС


ВУДВОРТС (WOODWORTH) Роберт (17.VIII. 1869, поблизу Бостона — 4.VII.1962, Нью-Йорк) — американський психолог, один із засновників функціональної психології в США. На початку ХХ ст. одним з перших дослідив, що мислення не зводиться до асоціацій чуттєвих образів. Висунув концепцію динамічної психології, розробив учення про мотивацію.

ВУНДЕРКІНД


ВУНДЕРКІНД (нім. Wunderkind, букв — чудо-дитина) — дитина, яка має виняткові здібності, талант, обдарованість у науці, мистецтві, спорті, конструюванні тощо. Термін В. вживається в іронічному значенні, коли батьки дитини, довколишні чи сама дитина заявляють про якусь винятковість, а реально її немає, претендують на талант, якого насправді в дитини немає. Такі діти часто виявляють негативні риси: заздрість, підвищену образливість, хворобливе самолюбство, вередливість тощо.

ВУНДТ


ВУНДТ (Wundt) Вільгельм (16.VIII.1832, Неккарау, Баден — 31.VIII.1920, Гросботен, поблизу Лейпцига) — німецький психолог, фізіолог, філософ, мовознавець. Один з основоположників фізіологічної психології та експериментальної психології. В 1879 р. заснував у Лейпцигу першу у світі лабораторію експериментальної психології (перетворену пізніше на інститут).

ВЧЕНА РАДА


ВЧЕНА РАДА — орган, що розглядає основні напрями науково-дослідної та навчальної роботи вищого навчального закладу, науково-дослідної установи чи науково-виробничого об'єднання. Розрізняють спеціалізовані ради по захисту дисертацій і присудженню вчених ступенів та ради ВНЗ, науково-дослідної установи.

ГАЛЕРЕЯ


ГАЛЕРЕЯ (від італ. galleria) — критий простір, довжина якого значно більша за ширину; може бути відкрита чи закрита, засклена.

ГАЛЮЦИНАЦІЯ


ГАЛЮЦИНАЦІЯ (від лат. hallucinatio — марення, видіння) — мнимі сприймання, що виникають без реального об'єкта — подразника, але сприймаються як дійсні образи реального світу. Виникають як наслідок психічних хвороб або деяких інфекційних захворювань, інтоксикацій, травм головного мозку, нервових потрясінь тощо. За характером Г. можуть бути слуховими, зоровими, тактильними, нюховими, смаковими.

ГАЛЬШТАТСЬКА КУЛЬТУРА


ГАЛЬШТАТСЬКА КУЛЬТУРА — археологічна культура племен раннього залізного віку (приблизно Х-V ст. до н. е.), поширена на півдні Середньої Європи. Від назви могильника, відкритого поблизу м. Гальштата в Південно-Західній Австрії.

ГАРАНТ


ГАРАНТ (франц. garant) — поручитель; той, хто дає гарантію.

ГАРАНТІЯ


ГАРАНТІЯ (франц. garantie) — порука, забезпечення.

ГАРМОНІЯ


ГАРМОНІЯ, гармонійність (від грец. appova — злагодженість, зв'язок, стрункість) — внутрішня і зовнішня упорядкованість, узгодженість, цілісність явищ і процесів. 1) В музиці закономірне поєднання тонів в одночасному звучанні, підпорядкування нормам ладової побудови музики. 2) В широкому «первісному» розумінні — зв'язок, стрункість, домірність. 3) У психології — поєднання індивідуальних чи особистісних позитивних рис. Г. виробляється у процесі виховання особи й участі її в життєдіяльності певного колективу.

ГАРТЛІ


ГАРТЛІ (HARTLEY) Дейвід (30.VIII.1705, Армлі — 28.VIII.1757, Бат) — англійський психолог, один із засновників асоціативної психології. Намагався застосувати принцип механічної причинності до вивчення психічних явищ. Психічне життя, за Г., починається з відчуттів і елементарних почувань задоволення й незадоволення. Всі інші психічні процеси та явища — тільки сполучення (асоціації) відчуттів та елементарних почувань. Процес навчання Г. вважав повністю побудованим на попередньому досвіді. Вирішальну роль у формуванні людини відводив вихованню.

ГЕДОНІЗМ


ГЕДОНІЗМ (від грец. hedone — насолода) — філософсько-етичне вчення, за яким насолода є найвищим благом, метою життя. Протилежне — аскетизм.

ГЕДОНІЯ


ГЕДОНІЯ (від грец. hedone — насолода) — відчуття піднесення, приємного самопочуття.

ГЕН


ГЕН (від грец. genos — рід, походження) — одиниця біологічної речовини, за допомогою якої ознаки і властивості батьків передаються нащадкам.

ГЕНДЕР


ГЕНДЕР (від грец. genos — рід) — соціально-біологічна характеристика, за допомогою якої дається визначення понять «чоловік» та «жінка».

ГЕНДЕРНІ РОЛІ


ГЕНДЕРНІ РОЛІ — набір очікуваних зразків поведінки (норм) залежно від чоловічої або жіночої статі.

ГЕНЕАЛОГІЯ


ГЕНЕАЛОГІЯ (грец. genealogia — родовід) — 1) Історико-антропологічна дисципліна, що досліджує походження родів, окремих осіб, їхні родинні та інші зв'язки. 2) Родовід, історія роду, родовідний запис. Особливого значення Г. набула у часи середньовіччя у зв'язку із встановленням станових привілеїв, служила для доказу знатності походження родів. Коли знижується культурний рівень населення, ставлення до духовної спадщини, культу предків, попередніх поколінь (особливо якщо вони належали до панівних класів) різко погіршується. Люди бояться з'ясовувати свій родовід, оскільки приналежність до вищих станів соціально небезпечна. Г. як вид історичного переказу були дуже розвинені у первісних суспільствах та у деяких сучасних народів, що недавно вийшли з фази традиційного суспільства. Знання свого родоводу, своїх пращурів до п'ятого покоління було характерним для слов'ян. У ХІХ ст. незнайома людина, що входила в юрту бурята, перш за все зобов'язана була назвати свій рід, а за необхідності — перерахувати усіх предків по чоловічій лінії до 7-10 поколінь. Заучування та усну передачу Г. супроводжували у деяких народів спеціально складені таблиці. На островах Океанії місцеві Г. включають мінімум 20 поколінь.

ГЕНЕРАЛІЗАЦІЯ


ГЕНЕРАЛІЗАЦІЯ (від лат. generalis — загальний) — головний, узагальнений, такий, що передбачає узагальнення, підпорядкування окремих явищ загальному принципу.

ГЕНЕТИЧНИЙ


ГЕНЕТИЧНИЙ (від грец. genesis — походження, джерело) — пов'язаний спільним походженням.

ГЕНІАЛЬНІСТЬ


ГЕНІАЛЬНІСТЬ (від лат. genialis — притаманний генієві, плідний) — особистісна характеристика людини, найвищий ступінь її обдарованості, таланту. Г. людини виявляється у творчій діяльності (технічній, науковій, художній, організаційній), результати якої мають соціально-групову і вселюдську значущість. Г. включає природжені задатки і нахили й особливо набуті індивідом за певних історичних умов його творчості. Г. означає, з одного боку, здатність людини до творчого злету, а з другого — оцінку результатів творчості генія. Якісний стрибок у діяльності індивіда, що підносить його творчість на рівень Г., настає внаслідок величезного напруження всіх фізичних і нервово психічних зусиль у поєднанні з об'єктивними потребами і закономірностями розвитку історичної практики певного класу, народу.

ГЕНУЕЗЬКА ШКОЛА


ГЕНУЕЗЬКА ШКОЛА — художня школа в Італії XV ст. Склалась під впливом венеціанського живопису XV! ст., а також П. Рубенса і А. Ван Дейка. Пасторальні і побутові сцени, парадні портрети, релігійні та міфологічні композиції (Б. Строцці, Дж. Б. Кастільоне, А. Вассалло) вирізняються соковитою живописністю.

ГЕОМЕТРИЧНА АБСТРАКЦІЯ


ГЕОМЕТРИЧНА АБСТРАКЦІЯ — один з видів абстрактного мистецтва, що віддавав перевагу композиціям, в основі яких — впорядкована ритміка геометричних або (у скульптурі) стереометричних фігур. Її ранні варіанти (роботи Р. Делоне, Ф. Купки, К. Малевича, П. Мондріана) поєднують раціоналізм з романтикою, тяжіють до побудови «абсолютних» яскраво-графічних монументальних символів, що виражають містичні закони космосу. У той же час Г. а. ввібрала в себе і технократичний пафос конструктивізму. У другій половині XX ст. у таких течіях, як поп-арт і постживописна абстракція, Г. а. зберігає свій «раціоналістичний містицизм», ще тісніше зближується з багатоманітною динамікою сучасного життя.

ГЕРМЕНЕВТИКА


ГЕРМЕНЕВТИКА (від грец. hermenia — пояснення, тлумачення) — теорія тлумачення рукописних і друкованих текстів, творів давніх поетів (наприклад, Гомера). У філології епохи Відродження Г. виступає як мистецтво перекладу пам'яток античної культури на мову сучасної культури. Філософська Г., наслідуючи цю традицію, визначає перевагу розуміння над розумом, мови над свідомістю. Тим самим підкреслюється можливість реконструювання «життєвого світу» (Е. Гуссерль) минулих культур з метою розуміння змісту окремих їхніх пам'яток, насамперед давніх. Замість Г. тепер ширше вживають поняття «інтерпретація».

ГЕРОЙ


ГЕРОЙ (від грец. — богатир, воїн, людина казкової сили й мужності) — 1) В давньогрецькій релігії і міфології визначний предок, вождь або богатир. 2) Видатна за своїми здібностями й діяльністю людина, що виявляє відвагу, самовідданість і хоробрість у бою і в праці. 3) Людина, що втілює основні, типові риси певного оточення, часу, певної епохи. 4) Головна дійова особа художнього твору. 5) Переносно — особа, яка чим-небудь відзначилася, привернула до себе загальну увагу.

ГЕРОЇЗМ


ГЕРОЇЗМ (від грец. eros — герой, воїн, богатир) — найвище виявлення самовідданості і мужності у виконанні громадського обов'язку, що вимагає від людини особистої відваги, стійкості, готовності до самопожертви. Актом Г. є подвиг.

ГЕРОЇЧНИЙ ЕПОС


ГЕРОЇЧНИЙ ЕПОС — фольклорний жанр середньовічного європейського епосу. Має багато спільного з історичними переказами і легендами. Різницю між ними становить форма: Г. е. набирають віршованої форми, а перекази й легенди — прозаїчної. Г. е. представлений у вигляді: 1) численних епопей (приклад — давньовавілонські сказання про Гільгамеша, давньоіндійська «Рамаяна», давньогрецькі «Іліада» та «Одіссея», англосаксонський «Беовульф», вірменський «Давид Сосунський»; 2) у вигляді окремих пісень, коротких сказань або поем (приклад — «Пісня про Байду»). При виконанні Г. е. часто перетворювався майже у драматизовану театральну дію: урочиста поза оповідача, художня декламація віршів-пісень, супроводження на музичних інструментах, зосереджене сприйняття слухачів-глядачів. Можливо, саме тут бере витоки драматичний театр. Г. е. став праосновою більшості жанрів сучасної літератури. Давні жанри епосу — повість, оповідання, новела. Пізніше на його основі виник роман. Прагнучи до повного відображення життя, епічні твори тяжіють до об'єднання в цикли. На ґрунті цієї тенденції і складається роман-епопея («Сага про Форсайтів» Дж. Ґолсуорсі).

ГЕРОСТРАТ


ГЕРОСТРАТ — давній грек, який прагнув будь-що увічнити своє ім'я і в 356 р. до н. е. спалив храм Артеміди в Ефесі. Ім'я Г. стало символом ганебної слави.

ГЕТЕРОГЕННИЙ


ГЕТЕРОГЕННИЙ (від грец. heteros — різний і ...генний) — різнорідний, різного роду.

ГЕШТАЛЬТПСИХОЛОГІЯ


ГЕШТАЛЬТПСИХОЛОГІЯ (від нім. Gestalt — форма, образ, структура і психологія) — напрям у психології, відповідно до якого структурна (системна) організація складних психічних утворень визначає якості і функції частин, що його утворюють.

ГІДНІСТЬ


ГІДНІСТЬ — етичне і психологічне поняття, в якому фіксуються уявлення про цінність людини як особистості. Г. також категорія соціальної психології, означає ставлення людини до самої себе (на ґрунті адекватної самооцінки) і ставлення до неї інших людей. У психологічному плані Г. є формою вияву самосвідомості і самоконтролю, на яких базується вимогливість людини до самої себе. Поняття Г. тісно пов'язане з такими морально-психологічними категоріями, як совість, честь, відповідальність. Вивчення Г. на рівні соціальних почуттів є об'єктом психології, а на рівні суспільної ідеології — предметом етики.

ГІЛЬДІЇ


ГІЛЬДІЇ — станові спілки купців.

ГІМН


ГІМН (грец. hymnos — похвальна пісня) — 1) У Стародавній Греції урочиста, хвалебна пісня на честь богів і героїв. Серед античних Г. розрізняються дифірамб, пеан, просодій, що виконувалися під час процесій у ритмі розміреного урочистого маршу, парфеній — про- содій для дівочих хорів, гіпорхема — пісня, що супроводжувалася мімічними танцями, тощо. У новій європейській літературі Г. зберігається упродовж її розвитку то у формі релігійного (напр., хорали у Західній Європі, кондаки у слов'янських країнах), то у формі світського (напр., пародійні Г. Бахусу у середньовічній поезії мандрівних співаків — вагантів-голіардів). 2) Урочиста пісня, прийнята як символ державної (наприклад, державний Г. України). Відомі Г. державні, революційні, військові, релігійні, на честь певних подій. 3) Музичний твір (в оперному, симфонічному, хоровому мистецтві), в якому виражається піднесеність, урочистість.

ГІМНАЗІЯ


ГІМНАЗІЯ (від грец. гімнасій) — середній загальноосвітній навчальний заклад; звичайно з яскраво вираженим гуманітарно-філологічним ухилом. Термін «Г.» запозичено зі Стародавньої Греції. Вперше Г. була названа середня школа, відкрита у Страсбурзі в 1538 р. У ХУІ-ХУШ ст. Г. почали виникати в багатьох містах Німеччини. Навчання в них відзначалося крайнім формалізмом. В ХІХ ст. Г. називалися середні школи для хлопчиків в Австро-Угорщині, Болгарії, Голландії, Греції, Данії, Німеччині, Росії, Сербії і німецьких кантонах Швейцарії. Першими чоловічими Г. в Україні були Полтавська й Одеська (1804 р.), Чернігівська, Новгород-Сіверська, Харківська й Катеринославська (1805 р.), Київська (1809 р.). У 60-х роках ХІХ ст. засновані жіночі Г. Існували три типи Г.: класичні з вивченням двох давніх мов, класичні з вивченням латинської мови й реальні без вивчення давніх мов (з 1871 р. — реальні училища). В 1914 р. на території України було близько 340 чоловічих і жіночих гімназій та 41 реальне училище. З 1990 року в Україні почалося перетворення окремих середніх шкіл на гімназії. Сьогодні гімназія — загальноосвітній заклад, який здійснює освітній процес, реалізує загальноосвітні програми середньої (повної) загальної освіти, даючи, як правило, учням загальну середню гуманітарну освіту поглибленого типу з вивченням двох-трьох іноземних мов, стародавніх мов, античної й зарубіжної літератури, історії мистецтв. Гімназії можуть мати у своєму складі всі ступені освіти або лише ІІ і ІІІ ступені. Гімназії приймають учнів у віці 6-7 і 10-11 років згідно зі статутом гімназії на основі конкурсного відбору здібних і найбільш підготовлених дітей до засвоєння загальноосвітніх програм поглибленої гуманітарної освіти. Строк навчання в гімназії — 11-12 років або 7-8 років залежно від встановленої засновником структури.

ГІМНАСІЙ


ГІМНАСІЙ (грец. gimnasion) — державний навчально-виховний заклад у Стародавній Греції, а також на елліністичному Сході. В Афінах найбільшого розвитку вони досягли в V-tV^. до н. е. До Г. вступали після палестри (гімнастична школа, в якій навчалися хлопчики з 12 до 16 років) юнаки 16-18 років із знатних і заможних родин. В Г. вони займалися гімнастикою, вивчали політику, філософію, літературу. Найвідоміші Г. — Академія платонівська і Лікей, заснований Аристотелем.

ГІПЕРБОЛА


ГІПЕРБОЛА (від грец. hyperbole — надлишок, перебільшення) — 1) Плоска крива, що є геометричним місцем точок площини, для кожної з яких різниця відстаней від двох даних точок цієї площини (фокусів Г.) є величиною сталою. 2) Стилістична фігура, в якій перебільшено певну ознаку, щоб посилити виразність * мови (напр., безкраїй степ). Протилежне — літота. ЇЙ1 3) Стилістичний художній прийом, що ґрунтується на перебільшенні реальної ознаки, котрій надаються такі значення і розміри, що в реальному житті неможливі.

ГІПОТЕЗА


ГІПОТЕЗА (від грец. — основа, припущення) — науково обґрунтоване припущення чи факт, які перебувають поза межами безпосереднього спостереження, або закономірний зв'язок явищ, коли його ще не можна встановити за допомогою наукового доведення. Г. є методом наукового дослідження, однією з форм пізнання об'єктивної дійсності; даючи ймовірне знання про причину тих чи інших явищ, Г. тим самим ймовірно пояснює ці явища. Для творчого працівника в будь-якій царині діяльності (в тому числі й педагогічній) вміння будувати й перевіряти Г. — важливий засіб розв'язання різноманітних мислительних задач.

ГІСТРІОН


ГІСТРІОН (від лат. histrio (histrionis) — актор) — у Стародавньому Римі й за середньовіччя, переважно у Франції, — народний актор (одночасно музикант, співак, оповідач, акробат, мандрівний комедіант тощо).

ГЛАГОЛИЦЯ


ГЛАГОЛИЦЯ — одна з двох найдавніших слов'янських а з б у к. Подібна до к и р и л и ц і за буквеним складом, алфавітним порядком, звуковим значенням і назвами букв. Більшість літер в обох азбуках мала й цифрове значення. Від кирилиці відрізняється складнішим накресленням і кількістю букв (у Г. — 40, а в кирилиці — 43).

ГЛАДІАТОРИ


ГЛАДІАТОРИ (від лат. «меч») — у Стародавньому Римі бійці, спеціально навчені для поєдинків або боїв групами на арені цирку. Іноді гладіатори билися із звірами. Зразком боїв гладіаторів, вперше влаштованих у Римі 264 р. до н. е., стали давні ігри етрусків.

ГЛИБИННА ПСИХОЛОГІЯ


ГЛИБИННА ПСИХОЛОГІЯ — напрями психології, за якими вирішальне значення у поведінці надавалось глибинним, неусвідомленим самою людиною спонукам і установкам.

ГНОСЕОЛОГІЯ


ГНОСЕОЛОГІЯ (від грец. gnosis — пізнання і ... логія) — вчення про сутність і закономірності пізнання, теорія пізнання; розділ філософії, що вивчає проблеми природи пізнання і його можливостей, відношення знання до реальності, загальні умови пізнання та умови його достеменності та істинності.

ГОВІННЯ


ГОВІННЯ — один з обрядів православної церкви, який готує віруючих до таїнства причастя і сповіді. Людина, яка говіє, зобов'язана відвідувати церковні служби, молитися вдома, постити, тобто не вживати м'яса, молока, тваринних жирів тощо.

ГОГОЛЬ Микола Васильович


ГОГОЛЬ Микола Васильович (1809-1852) — видатний російський і український прозаїк і драматург, син В. Гоголя-Яновського, автора українських водевілів. Жив і творив у Петербурзі та Римі. Визнання принесла збірка «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» за мотивами українського фольклору й переказів. У подальших творах Г. сильний вплив української лексики та синтаксису. У збірках повістей «Арабески», «Миргород», «Петербурзькі повісті», комедії «Ревізор», поемі «Мертві душі» широко представлено тему маленької людини у ворожому світі. Архетипічні українські образи Тараса Бульби, старосвітських поміщиків, Шпоньки. Г. свій талант поставив на службу російській культурі, російському православ'ю, ставши відтак, за Шлемкевичем, уособленням «гоголівської людини», яка чуже приймає за своє, не вбачаючи в цьому якоїсь шкоди своєму народу. За Гоголем, Бог як внутрішня причина світу є джерелом руху. Скрізь він несе з собою гармонію і закон. Г. вважав, що полюбити Бога людина може лише через свою любов до інших. А тому в нього відсутнє протиставлення церкви небесної і земної. На його думку, церква наша має святитися у нас, а не в словах наших, а ми повинні бути церквою нашою і нами має бути проголошена її правда. Г. вважав, що Ісус вимагає від людини молитви справ, а не молитви слів. Для нього добрий вчинок власне і є благочестивою справою молитви. Центром уваги для Г. релігія стала не зразу. В його духовній еволюції виділяють естетичний, етичний і релігійний періоди. Про релігійний період його життя можна говорити лише з 40-х років («Вибрані місця із переписки з друзями» (1847).

ГОЛГОФА


ГОЛГОФА (від арамейськ. гулгулта — череп) — пагорб поблизу Єрусалима, на якому у стародавніх євреїв страчували злочинців. На Г., за євангельськими оповідями, був розп'ятий на хресті Ісус Христос. У християнстві Г. є символом мук, страждань і терпінь.

ГОЛОВНИЙ МОЗОК


ГОЛОВНИЙ МОЗОК — частина нервової системи, замкнена у черепну коробку; складається з великого мозку, стовбура, мозочка.

ГОЛОСІННЯ


ГОЛОСІННЯ — старовинні українські народні пісні (на похованнях). Це імпровізаційні поетичні твори, пов'язані переважно зі смертю, похованням та поминками небіжчика.

ГОМІЛЕТИКА


ГОМІЛЕТИКА (від грец. homUeo — спілкуюся з людьми) — розділ богослов'я, присвячений питанням теорії і практики церковного проповідництва. Викладається в духовних навчальних закладах як окрема дисципліна, призначена для підготовки священиків до проповідницької діяльності. У православній Г. вирізняють 2 основні напрями: риторичний, в якому головним для успіху проповіді вважаються красномовність та ораторські здібності, і пастирський, де наголос робиться на знанні священиком своєї пастви, на «його пастирській ревності і благочестивому житті». Оптимальним у проповідництві з погляду теоретиків Г. є поєднання переваг обох цих напрямів. В основу розробки і вивчення питань Г. у православ'ї покладено тексти Св. Письма, твори Св. Отців, зразки проповідей відомих богословів.

ГОМОГЕННИЙ


ГОМОГЕННИЙ (від грец. omogenes — однорідний) — однорідний за складом, одного роду.

ГОРДІСТЬ


ГОРДІСТЬ — моральне почуття; виникає в результаті усвідомлення особистістю суспільного значення своїх досягнень. Почуття Г. виступає одним з регуляторів процесу морального самовдосконалення особистості. На перших етапах психічного розвитку людини Г. виявляється у формі емоційної реакції на схвалення. Дальший розвиток Г. відбувається під впливом оцінок членів первинних колективів (навчальних, трудових, спортивних тощо). Становлення самосвідомості сприяє тому, що переживання, які супроводжують почуття Г., дедалі більшою мірою починають ґрунтуватися на самооцінці та переконаннях самої особистості. Як наслідок неправильного виховання, переоцінки особистості в колективі та недостатнього рівня розвитку її самосвідомості можуть виникати хворобливі форми вияву Г. (чванливість, зарозумілість, пиха). Велику роль у формуванні Г. відіграє колектив.

ГОСПОДАРСЬКО-КУЛЬТУРНІ ТИПИ


ГОСПОДАРСЬКО-КУЛЬТУРНІ ТИПИ — історико-типологічні спільності, що характеризуються традиційними комплексами господарства і культури, серед народів, які живуть у подібних природних і соціально-економічних умовах.

ГОТИКА, ГОТИЧНИЙ СТИЛЬ


ГОТИКА, ГОТИЧНИЙ СТИЛЬ (від італ. gotico — готський, від назви германського племені готів), — художній стиль, що став завершальним етапом розвитку середньовічного мистецтва країн Західної, Центральної та частково Східної Європи (між серед. XII i XV-XVI ст.). Зародився у Північній Франції (Іль-де-Франс). Готичне мистецтво переважно культове за призначенням та релігійне за тематикою. Особливе місце в мистецтві Г. посідає собор — високий зразок синтезу архітектури, скульптури та живопису. Сформована готична каркасна система вперше з'явилася в церкві абатства Сен-Дені (1137-1144). Готичний собор — це, як правило, 3-5-нефна базиліка з поперечним нефом-трансептом. Стрілчасті арки поряд із багатими архітектурно-пластичними та декоративними деталями — «розою», вімпергами, фіалами, краббами та ін. — прикрашають фасади соборів. Основним видом образотворчого мистецтва Г. є скульптура, яка набувала глибокого ідейно-художнього змісту та розвинених пластичних форм. Різноманітна тематика вітражів, у гамі котрих переважають червоний, синій, жовтий кольори. У пізній Г. набули поширення скульптурні вівтарі в інтер'єрах, де об'єднані дерев'яна розфарбована та позолочена скульптура і темперний живопис на дерев'яних дошках. З'явилися розписи на світські теми (папський палац в Авіньйоні, XIV-XV ст.). В епоху Г. досягли розквіту книжкова мініатюра й декоративне мистецтво, пов'язані з високим рівнем розвитку цехового ремесла.

ГРА РОЛЬОВА


ГРА РОЛЬОВА — спільна групова гра, в якій учасники виконують різні соціальні ролі.

ГРАВЮРА


ГРАВЮРА (франц. gravure, від graver — вирізати, висікати) — 1) Друкований відбиток на папері (чи на подібному матеріалі) з пластини («дошки»), на яку нанесено малюнок. 2) Вид мистецтва графіки, що охоплює різноманітні способи ручної обробки «дощок» і друкування з них відбитків. Часто до Г. відносять літографію, створення якої не пов'язане з процесами гравірування. У Г. використовуються властиві графічним мистецтвам засоби художньої виразності: лінія, штрих, пляма, тон, іноді колір. Застосовується Г. для створення ілюстрацій, шрифтів, декорування книг та ін. друкованих видань, альбомів, естампів (станкових листів), лубків, листівок, екслібрисів і т. ін. Специфічною особливістю Г. є можливість її тиражування. Розрізняють опуклу та заглиблену Г. В опуклій Г. всі вільні від малюнка ділянки дошки заглиблюють на 2-5 мм. Малюнок, отже, височіє над фоном, утворюючи рельєф із пласкою поверхнею. Фарбу накладають тампонами або накочують валиком, після чого до дошки вручну або пресом рівномірно притискають папір, на який переходить зображення. До опуклих належать Г. на дереві — ксилографія та на лінолеумі — ліногравюра, а також рельєфна Г. на металі, що застосовувалася до кінця XV ст. У заглибленій Г. малюнок механічними або хімічними (протравлювання кислотою) засобами заглиблюють у металевій пластині; фарбу набивають тампонами в заглиблення і дошку, накриту вологим папером, прокочують між валами друкарського верстата. До заглибленої Г. належать: різцева Г., офорт, «суха голка», акватинта, т. зв. «пунктирна манера» (різновид — олівцева), мецо-тинто, м'який лак.

ГРАФІКА


ГРАФІКА (грец. graphike, від grapho — пишу, малюю) — вид образотворчого мистецтва, що охоплює малюнок і гравюру. Термін «Г.» початково вживався лише стосовно письма та каліграфії. Нове значення отримав наприкінці ХІХ — на поч. XX ст. Тоді Г. визначилась як мистецтво, в основі якого лежать лінія, контраст чорного й білого. Крім контурної лінії, у Г. використовують штрих і пляму, що також контрастують з білою (рідше кольоровою або чорною) поверхнею паперу — основного матеріалу Г. Поєднанням тих самих засобів можуть створюватися тональні нюанси. Г. не виключає і застосування кольору. Поряд із завершеними композиціями самостійну художню цінність у Г. мають натурні начерки, ескізи творів живопису, скульптури й архітектури. За технікою Г. поділяють на рисунок і друковану Г. За призначенням розрізняють станкову, книжкову та газетно-журнальну, прикладну Г. і плакат.

ГРАФІТІ


ГРАФІТІ — написи та малюнки, виконані в давнину майстрами-будівельниками або відвідувачами на стінах архітектурних споруд, а також на різних предметах.

ГРИВНЯ


ГРИВНЯ — 1) Г. лічильна — основна одиниця т. зв. «кунної» системи грошей у Київський Русі. Поділялася на менші номінали: ногату — 1/ 20 Г., куну — 1/25 Г., пізніше — 1/50 Г.; резану — 1/50 Г.; векшу, або веверицю, — 1/100 Г. Реальна сутність кунних номіналів лишається неясною, окрім самої Г., що була, очевидно, тільки лічильною одиницею. На думку одних дослідників, це були хутра або шкурки лісових звірків. Дехто вважає їх за диргеми різних ґатунків чи частини їх. Інші твердять, що ногата і резана — це диргеми або частини їх, а куна і векша — хутра чи шкури. Беручи до уваги, що з середини ХІ ст. до XIV ст. ніякої монети в Придніпров'ї взагалі не було, припускається, що всі зазначені частини лічильної Г. були в той час хутрами або шкурками. 2) Срібний зливок грошового призначення. Відомі такі ґатунки Г. Київської Русі: шестикутні «Київські» Г. вагою близько 160 г (кінець XI — початок XIII ст.); шестикутні — дещо відмінної форми, вагою 196 г (середина XIII ст.); ромбовидні (з варіантами) і довгасті (з розплесканими язиковидними кінцями). «Чернігівські» Г. вагою близько 196 г (XII ст.); поличко-подібдні — на зразок «новгородських» Г., але вагою 155 г (середина XIII ст.). На Півдні України трапляються ще короткі «чорновидні» Г. вагою близько 196 г (мабуть, татарського походження — XIV ст.). 3) Г. золота, срібна (IX ст. і пізніше). Запозичена у Придніпров'ї чи з арабського Сходу. Вага її, ймовірно, 409,5 г. 4) Грошова одиниця Української Народної Республіки (1918-1920 рр.). 5) Національна валюта України з 2 вересня 1996 р. Поділяється на 100 копійок.

ГРІХ


ГРІХ — одна з основних християнських морально-етичних категорій, що означає порушення волі Бога, падіння Адама і Єви, які, згідно з Біблією, покуштували плід забороненого дерева пізнання добра і зла. Г. — поняття, за допомогою якого релігійна мораль оцінює дії, що суперечать Божим заповідям. Під Г. релігія також розуміє стан душі, котрий виникає під дією порушення заповідей релігійної моралі.

ГРІШ


ГРІШ (від лат. grossus denarius) — назва срібної монети, що прийшла у Західну Європу в ХІІІ-XIV ст. на зміну середньовічному денарові. Своїм більшим розміром і якістю Г. відповідав економіці того часу. У Центральній і Східній Україні першими були чеські «празькі» Г. (grossi pragenses) короля Вацлава IV (1378-1419 рр.). Тут вони були в обігу принаймні до XVI ст., відомі під назвою «Г. широкі» (grossila- ti). Пізніше Г. в українському грошовому обігу — це литовські і польські гроші XVI-XVII ст. Українська назва їх — «осмаки». «Осмак» становив 1/30 польської і української лічильної одиниці «золотого»; у московській валюті XVII ст. дорівнював 2/3 срібної копійки.

ГРОМАДА


ГРОМАДА — 1) Історично сформована територіальна спільнота мешканців одного населеного пункту для врегулювання виробничих, побутових, сімейних та інших стосунків між окремими родинами та в межах окремих родин. 2) Об'єднання людей, пов'язаних спільними інтересами, напр.: Г. сімейна, сільська, земляцька, релігійна тощо. 3) Основна територіально-адміністративна одиниця. Існують також інші Г., напр. церковні або Г. спільного користування майном. Протягом історії громада набувала різного соціального і правового змісту. У Княжу добу Г., як територіально-адміністративній одиниці, відповідала верв. Кілька громад-вервей утворювали волость. Г. характеризуються широким самоврядуванням, у їх зборах брали участь усі голови дворищ. Вони обирали голову Г. — старосту. Громадське віче мало судово-поліцейські функції. Г. несла кругову поруку за податки та за видачу злочинця. На Лівобережжі існували суто козацькі Г. на чолі з отаманом і мішані зі сільськими Г. Отаман і староста були виборними. Вони скликали Г. на збори, де вирішувалися справи місцевого управління, судівництва й спільного землекористування. Г. була власником деякої частини земель. Виділення громадської землі під обробіток і її розподіл відбувалися за рішенням зборів. В Україні з XVIII ст. громадське землеволодіння зменшується на противагу Росії, де «общинне» землеволодіння було більш укорінене і залишалося значною мірою до XX ст. Столипінська реформа сприяла переходові селян із общинного землеволодіння на приватновласницьке. В Україні цей процес відбувався значно інтенсивніше, ніж у Росії. У Галичині, зокрема в Карпатах, існували Г. з виборним начальником і самоврядуванням. На Закарпатті Г. ототожнювалась із селом, у межах якого користувалася самоврядуванням із виборним старостою.

ГРОМАДИ


ГРОМАДИ — українські культурно-просвітницькі організації 6080-х рр. XIX ст., які своє основне завдання вбачали у поширенні освіти серед простого народу.

ГРОМАДСЬКИЙ ПОБУТ


ГРОМАДСЬКИЙ ПОБУТ — одна з найважливіших галузей народної культури. Охоплює традиційні громадські структури (селянська община, братства, молодіжні громади тощо), норми соціальної регуляції (звичаєве право, взаємодопомога), норми публічного життя, ін. У повсякденному житті усі складові Г. п. перебували в тісному взаємозв'язку, ніколи не відокремлювалися. Г. п. українців сформувався протягом багатьох віків через шанобливе ставлення до традицій попередніх поколінь і усвідомлення прийняття нових звичаїв. Організований відповідно до народних потреб та інтересів, він був досить дійовою силою, за допомогою якої селяни та міщани протистояли численним незгодам, зберігали раціональні навички трудового життя, морально-естетичні цінності, форми спілкування.

ГРОМАДЯНИН


ГРОМАДЯНИН (як суб'єкт права) — у цивільному праві вживається для позначення людини як учасника правовідносин, суб'єкта цивільних прав і обов'язків. Дієздатність Г. виникає в повному обсязі з настанням повноліття.

ГРОМАДЯНСТВО


ГРОМАДЯНСТВО — правова належність особи до певної держави, у результаті чого на дану особу поширюється суверенна влада цієї держави із забезпеченням захисту прав та законних інтересів особи як всередині країни, так і за її межами. Питання Г. регулює законодавство кожної країни, а окремі з них — міжнародні договори.

ГРУПОВА СВІДОМІСТЬ


ГРУПОВА СВІДОМІСТЬ — цілісна, рівнодіюча, яка складається з діалектичної суми індивідуальних свідомостей членів певної соціальної групи. Оскільки соціальні групи утворюються насамперед для виконання певного виду діяльності, то і в Г. с. провідними виступають ідеї і уявлення, які відображають мету, завдання і цілі того чи іншого виду діяльності. Г. с. не зводиться до простої арифметичної суми поглядів окремих членів групи, вона становить нову якість як відбиток найістотніших рис колективної свідомості всієї групи. Знання Г. с. необхідні для з'ясування інтересів і потреб групи, для оптимального керування діяльністю соціальної групи.

ГРУШЕВСЬКИЙ Михайло Сергійович


ГРУШЕВСЬКИЙ Михайло Сергійович (1866-1934) — український історик, політичний і державний діяч. У 1894-1914 рр. очолював кафедру Східної Європи Львівського університету; з 1897 по 1913 р. — голова НТШ у Львові, створив тут історичну школу, до якої належали М. Кордуба, І. Крип'якевич, С. Томашівський; один з засновників Національно-демократичної партії (1899 р.), з якої незабаром вийшов. Організував і очолив Українське наукове товариство в Києві (1907 р.); з 1908 р. голова Товариства українських поступовців. У 1917-1918 рр. голова Центральної Ради; 29JV.1918 р. обраний Президентом УНР. Після еміграції (1919-1924 рр.), повернувшись до Києва, очолив секцію історії України Історичного відділу ВУАН; член ВУАН з 1923 р., АН СРСР з 1929 р. У 1931 р. заарештований, але незабаром звільнений, висланий до Москви; помер під час хірургічної операції. Г. створив наукову схему історії України, яка докорінно вплинула на подальший розвиток української історіографії; написав понад 2 тис. наукових праць, найвизначніші: «Історія України-Руси» в 10 т., «Історія української літератури» в 6 т.

ГУГЕНОТИ


ГУГЕНОТИ — протестанти-кальвіністи у Франції XVІ-XVШ ст.

ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ Петро Петрович


ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ Петро Петрович (12.І.1790, Городище Черкаської області — 13.Х.1865, Харків) — український поет, педагог. З 1825 р. професор, а в 1841-1849 рр. ректор Харківського університету.

ГУМАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ


ГУМАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ — зміна змісту і форм організації праці, спрямована на усунення її монотонності й одноманітності задля підвищення задоволеності працею. Факторами Г. п. виступають ступінь відповідальності, різноманітності і складності праці, співвідношення у ній виконавських та управлінських функцій, рівень творчих можливостей та технічної оснащеності, кваліфікаційне зростання, реалізація здібностей, визнання.

ГУМАНІЗМ


ГУМАНІЗМ (лат. humanus — людський, людяний) — 1) система ідей та поглядів на людину як найвищу цінність. Г. як інтелектуальна течія сформувався у західноєвропейській культурі доби Ренесансу. 2) Чуйне ставлення до людини, пройняте турботою про її благо, повагою до її гідності; людяність.

ГУМАНІТАРНИЙ


ГУМАНІТАРНИЙ — який стосується суспільних наук, що вивчають людину і її культуру.

ГУМОР


ГУМОР (від лат. humor — волога, рідина) — здатність бачити, розуміти і відображати смішне, ставитися до нього доброзичливо і жартома. Людям властиві почуття Г. — тактовного сміху, здатності стати вище буденних дріб'язковостей, не надавати великого значення неістотним, другорядним явищам і подіям. Людство створило численну гумористичну літературу. Невеликі за розміром її форми дістали назву гуморесок. Г. є передумовою позитивних емоцій — веселості, радості тощо.

ГУС


ГУС (Hus) Ян (1371 — 06.VII.1415) — чеський мислитель, ідейний натхненник національно-визвольного руху в Чехії, діяч Реформації, національний герой чеського народу. Громадсько-політичну боротьбу поєднував з педагогічною діяльністю в Празькому університеті, ректором якого він був у 1402-1403 і 1409-1410 рр. У проповідях і творах значну увагу приділяв питанням виховання. Г. був реформатором чеського правопису й фактично творцем чеської літературної мови, в основу якої поклав празьке наріччя.

ГУСЛІ


ГУСЛІ — старовинний народний струнно-щипковий інструмент, на якому грали обома руками, поклавши його на коліна.

ДАЖБОГ (ДАЖДЬБОГ)


ДАЖБОГ (ДАЖДЬБОГ) — сонячний бог, якому поклонявся весь слов'янський світ, має прозору назву: даждь — «дай» і бог — близьке до «багатства», тобто Д. — податель добра, багатства; він також є богом земного достатку, що символізується врожаєм жита й пшениці.

ДАЙДЖЕСТ


ДАЙДЖЕСТ (англ. digest — короткий виклад) — 1) Тип журналу, що передруковує матеріали з інших видань у скороченому і, як правило, спрощеному вигляді. 2) Масове видання, що містить короткий адаптований виклад популярних творів художньої літератури.

ДАЛЕКИЙ


ДАЛЕКИЙ — 1) Який знаходиться або відбувається на далекій відстані; протилежне близький; який простягається на велику відстань (довгий). 2) Який має мало спільного з ким-або чим-небудь; чужий кому-або чому-небудь у поглядах, почуттях, думках (напр., далекий від науки). 3) Віддалений у роді; мало споріднений. 4) Віддалений великим проміжком часу (напр., далеке майбутнє).

ДАО


ДАО (китайськ. — букв. «шлях») — у китайській філософії першооснова усього сутнього і універсальний закон буття. Д. — це вічний шлях єдиного життя, котрий пронизує все суще, приймаючи різні форми і втілюючись у безконечності різних станів.

ДАОСИЗМ


ДАОСИЗМ (кит. «дао цзя» — школа дао) — одна з основних (поряд з конфуціанством) релігійно-філософських течій Китаю. Виник у другій половині І тис. до н. е. Після проникнення в Китай буддизму разом з ним Д. і конфуціанство склали сан цзяо («три релігії»). Згідно з традицією засновником Д. вважається Лао-цзи, але найважливішим його представником був Чжуан-цзи.

ДАР


ДАР — 1) Що-небудь віддане комусь безплатно у повну власність; подарунок. 2) Здібність, хист до чого-небудь; талант.

ДЕБЮТ


ДЕБЮТ — перший (чи пробний) виступ на сцені або в будь-якій галузі діяльності.

ДЕГУМАНІЗАЦІЯ МИСТЕЦТВА


ДЕГУМАНІЗАЦІЯ МИСТЕЦТВА (від лат. de... — скасування, і hum- anus — людський) — процес усунення із творів мистецтва «занадто людського», орієнтованого на звичайне сприйняття, що передбачає відтворення життя «у формах самого життя».

ДЕДУКЦІЯ


ДЕДУКЦІЯ (від лат. «виведення») — один з основних способів міркування (умовиводу) і методів дослідження. 1) Перехід у пізнанні від загального до часткового та одиничного; виведення часткового та одиничного із загального. 2) У логіці та методології науки — процес логічного висновку, що становить собою перехід від засновків до висновків (наслідків) на підставі застосування правил логіки.

ДЕІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ


ДЕІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ (від лат. de... і індивідуальний) — втрата самооцінки, небажання її здійснювати, розчинення у масі.

ДЕКЛАРАЦІЯ


ДЕКЛАРАЦІЯ (лат. declaration, від declam — заявляю, сповіщаю) — 1) Офіційне проголошення державою, партією, міжнародними, міждержавними організаціями основних принципів, а також документ, у якому їх викладено. Наприклад, «Загальна Д. прав людини», прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., перший міжнародний документ, що закріплює перелік основних прав і свобод.; Д. про державний суверенітет України, прийнята Верховною Радою 16 липня 1990 р. 2) Заява платника податку про характер і розмір доходів. 3) Заява вантажоперевізника до митниці про кількість товару, його вагу, ціну, сорт для визначення мита. 4) Документ, що додається до грошових і цінних паперів, які пошта надсилає за межі країни.

ДЕКОРАТИВНЕ МИСТЕЦТВО


ДЕКОРАТИВНЕ МИСТЕЦТВО (див. декоративний) — галузь пластичних мистецтв, твори якої, поряд з архітектурою, надають матеріальному середовищу проживання людини художніх, естетичних якостей. Д. м. поділяється на безпосередньо пов'язане з архітектурою монументально-декоративне мистецтво (створення архітектурного 94 декору, розписів, рельєфів, статуй, вітражів, мозаїк, що прикрашають фасади та інтер'єри, а також паркової скульптури); декоративно-ужиткове мистецтво (створення художніх виробів, призначених переважно для побуту) й оформлювальне мистецтво (художнє оформлення святкувань, експозицій виставок та музеїв, вітрин і т. ін.).

ДЕКОРАТИВНИЙ


ДЕКОРАТИВНИЙ (від лат. decoro — прикрашаю) — те, що прикрашає або слугує для прикраси, оздоблення; мальовничий, зовнішньо ефектний.

ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВЕ МИСТЕЦТВО


ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВЕ МИСТЕЦТВО — галузь художньої творчості, спрямована на естетично-художнє формування середовища людини, створення мистецьких виробів для побуту. Твори Д.-у. м. є надбанням матеріальної культури тієї епохи, за якої вони були створені. Вони тісно пов'язані з національними й етнічними особливостями, народними звичаями і традиціями. Їх розрізняють за призначенням (начиння, меблі, тканини тощо), за технікою виконання (різьба художня, розпис декоративний, вишивка, вибійка, литво художнє, карбування, інтарсія). Елементи декору є складовою цих творів. Поряд із виготовленням виробів народної творчості у 2-й пол. ХІХ ст. виробництво творів Д.-у. м. переходить на промислову основу. Осередки Д.-у. м. в Україні склалися історично (Бубнівка, Дибинці, Дігтярі, Ічня, Клембівка, Косів, Кролевець, Опішня, Петриківка, Решетилівка, Яворів та ін.). У 20-х роках ХХ ст. в Україні розвиваються народні художні промисли.

ДЕКОРАТОР


ДЕКОРАТОР (франц. Decorateur, від лат. decoro — прикрашаю) - Театральний художник, який малює і виготовляє декорації. Спеціаліст з оформлення, оздоблення будівель, приміщень.

ДЕЛІКАТНІСТЬ


ДЕЛІКАТНІСТЬ (від лат. delicatus — ввічливий) — морально-психологічна риса особистості, яка виявляється в її тонкому розумінні внутрішнього світу і психіки інших людей. Д. не природжена якість, вона формується в процесі цілеспрямованого виховання. Д. є свідченням високої внутрішньої культури людини, її вміння поводитися серед людей; пов'язана з такими поняттями, як тактовність, повага до людської гідності тощо. Д. виховується з раннього дитинства. Велику роль відіграє приклад Д. батьків, учителів, дорослих.

ДЕМАГОГ


ДЕМАГОГ — спочатку так називали голову так званої демократичної партії в деяких рабовласницьких державах Стародавньої Греції (Афінах тощо). Пізніше слово Д. почало означати політикана, що робить собі популярність шляхом надмірних обіцянок.

ДЕМАГОГІЯ


ДЕМАГОГІЯ — вид мовлення, яке розраховане на обман слухачів; брехливі обіцянки, навмисне, свідоме перекручення фактів. У пропаганді Д. часто використовується для завоювання довір'я людей, що некритично мислять.

ДЕМІУРГ


ДЕМІУРГ — вища урядова особа в деяких державах Стародавньої Греції (наприклад, в Ахейському Союзі). Алегорично — творець.

ДЕМОКРАТІЯ


ДЕМОКРАТІЯ (грец. народовладдя) — форма політичної організації суспільства, що характеризується участю народу в управлінні державними справами. У широкому розумінні — форма керівництва будь-яким колективом, яка забезпечує активну участь його членів у здійсненні всіх заходів.

ДЕМОНОЛОГІЯ


ДЕМОНОЛОГІЯ — релігійне вчення про демонів. Походить від первісної віри в злих духів. Д. невідривна від релігійної моралі, в якій диявол — джерело і носій гріха.

ДЕМПІНГ


ДЕМПІНГ (англ. dumping, букв. — скидання, від dump — скидати) — 1) Продаж товарів на зовнішніх ринках за викидними цінами, які значно нижчі, ніж витрати виробництва. 2) Д. валютний — знецінення валюти даної країни щодо валюти країни-імпортера.

ДЕОНТОЛОГІЯ


ДЕОНТОЛОГІЯ (від грец. deon — належне і ...логія) — розділ етичної теорії, що розглядає питання, пов'язані з поняттям обов'язку, повинності, всі форми моральних вимог та їхнє співвідношення.

ДЕПЕРСОНАЛІЗАЦІЯ


ДЕПЕРСОНАЛІЗАЦІЯ (від лат. de... — скасування і persona — особа) — втрата відчуття особистої автентичності, визначеності.

ДЕПОЗИТ


ДЕПОЗИТ (від лат. depositum — річ, віддана на схов) — гроші або цінні папери, що їх вносять до кредитних установ (банків, ощадних кас) для зберігання; Д. називають також вклади в банках і ощадних касах.

ДЕПОЗИТАРІЙ


ДЕПОЗИТАРІЙ (від лат. depositum — річ, віддана на схов) — у міжнародному праві держава чи міжнародна організація, що бере на себе зобов'язання зберігати текст якогось міжнародного договору, документи про його ратифікацію, про приєднання до договору інших держав тощо.

ДЕПРЕСІЯ


ДЕПРЕСІЯ (лат. depressio — пригнічення, придушення) — відчуття пригніченості, песимізму, занепаду духовних сил. Виникає внаслідок деяких психічних і загальних захворювань або як реакція на важкі життєві ситуації (смерть рідних, втрата життєвої перспективи, розчарування в чомусь чи в комусь). У хворих на Д. спостерігається загальмованість рухів, мови, зниження активності, ініціативи, порушення сну, апетиту. У дітей у стані Д. з'являються тяжкі немотивовані страхи. Д. у них часто супроводжує інфекційні хвороби (кір, жовтуху тощо). Особливо важкий перебіг Д. спостерігається у підлітковому і юнацькому віці. Запобігання Д. полягає в боротьбі з інфекціями, у створенні умов для правильного фізичного і психічного розвитку людини.

ДЕПУТАТ


ДЕПУТАТ (від лат. deputatus — визначений) — 1) виборний представник населення в постійно діючих органах влади; 2) особа, повноважена колективом (групою) для виконання якогось доручення.

ДЕРЖАВНА ПОЗИКА


ДЕРЖАВНА ПОЗИКА як форма державного кредиту характеризується тим, що тимчасово вільні грошові кошти населення, підприємств, установ і організацій залучаються до фінансування суспільних потреб шляхом випуску і реалізації облігацій, казначейських зобов'язань та інших видів державних цінних паперів.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ


ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ— це здійснення державою комплексу заходів щодо впорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері (Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», ст. 1).

ДЕРЖАВНИЙ ВНУТРІШНІЙ БОРГ УКРАЇНИ


ДЕРЖАВНИЙ ВНУТРІШНІЙ БОРГ УКРАЇНИ — це строкові боргові зобов'язання уряду України у грошовій формі (Закон України «Про державний внутрішній борг України» від 16 вересня 1992 р., ст. 1).

ДЕТЕРМІНІЗМ КУЛЬТУРНИЙ


ДЕТЕРМІНІЗМ КУЛЬТУРНИЙ (від лат. determinore — визначити) — концепція, за якою культура розглядається як відносно автономне утворення, незалежне від інших сфер суспільного життя, що відіграє вирішальну роль у суспільному розвитку.

ДЕФЕКТОЛОГІЯ


ДЕФЕКТОЛОГІЯ (від лат. defectus — вада і ...логія) — наука про розвиток, навчання і виховання дітей з різними фізичними й психологічними вадами (глухота, сліпота, розумова відсталість тощо).

ДЕФІЦИТ


ДЕФІЦИТ (від лат. deficit — не вистачає) — 1) Перевищення видатків над доходами, пасиву балансу — над його активом. 2) Нестача матеріальних цінностей порівняно з потребою в них.

ДЕФІЦИТ СПІЛКУВАННЯ


ДЕФІЦИТ СПІЛКУВАННЯ — недостатність або цілковита втрата контактів людини з навколишнім середовищем, з іншими людьми. Причини Д. с. різні — тяжкі хвороби; замкнутість, відлюдність, некомунікабельність самої людини, брак у неї потреби і смаку до спілкування з іншими. Д. с. негативно впливає на духовний світ людини, позбавляє її радості спілкування з іншими людьми, обмежує, звужує її пізнавальні інтереси і соціальні потреби.

ДЗЕНСЬКЕ МИСЛЕННЯ


ДЗЕНСЬКЕ МИСЛЕННЯ — інтуїтивне проникнення в природу речей, що руйнує традиційний раціоналізм мислення з його бінарними опозиціями; основою практики дзену є коан, побудований на принципі абсурдності запитання і відповіді.

ДИВІДЕНД


ДИВІДЕНД (від лат. dividentum — той, що треба розділити) — частина прибутку акціонерних товариств, яку щороку розподіляють між акціонерами за акціями.

ДИДАКТИКА


ДИДАКТИКА (від грец. didaktikos — повчальний) — частина педагогіки, яка розробляє теорію освіти й навчання, виховання в процесі навчання.

ДИДАСКАЛ


ДИДАСКАЛ — вчитель у Стародавній Греції та Візантії. Так само називали часто вчителів в українських братських школах XV!- XVIII ст.

ДИЗ'ЮНКЦІЯ


ДИЗ'ЮНКЦІЯ (від лат. disjunqo — роз'єдную, розрізняю) — що полягає в поєднанні двох або більше висловлювань за допомогою логічного сполучника «або» в нове, складне судження (пор. кон'юнкція).

ДИНАМІЧНА ПСИХОЛОГІЯ


ДИНАМІЧНА ПСИХОЛОГІЯ — узагальнена назва психологічних концепцій, представники яких розглядають психіку як цілісний внутрішній процес. Термін Д. п. вперше вжив американський психолог Р. Вудвортс у 1918 р. для позначення нового напряму, який підкреслював те, що психічні феномени мають характер процесу, а не стану. Представники Д. п. розглядали реакції організму на зовнішній подразник як складний процес, зумовлений внутрішньою активністю організму, його потребами, які забезпечують вибіркову чутливість організму до стимулів оточення. Термін Д. п. став використовуватися пізніше в ширшому розумінні для позначення різних напрямів, що розглядають переважно динамічний аспект психіки — побуджений, мотиви, інтереси, захоплення, внутрішньо-особистісні конфлікти і т. п. Теорія Д. п. торкається питання про рушійні сили людської поведінки, про «духовну енергію», тлумачить їх як результат дії несвідомих психічних сил. До Д. п. в широкому її розумінні належать психоаналіз 3. Фрейда та інші відгалуження глибинної психології (Юнг, Адлер, К. Лоренц), а також гормічна психологія (У. Мак-Дугалл). У вужчому розумінні Д. п. може розглядатися як одна з теорій динамічного психічного поля (К. Левін). Д. п. включає в себе також зарубіжні концепції особистості як саморегульованої системи, що діє поза конкретними соціально-психологічними умовами (Г. Олпорт, Т. Мерфі, А. Маслоу).

ДИСГАРМОНІЯ ОСОБИСТОСТІ


ДИСГАРМОНІЯ ОСОБИСТОСТІ — часткове або цілковите порушення принципу гармонійності у розвитку особистості. Часткова Д. о. спостерігається часто: наприклад, в період швидкої технізації, інтелектуалізації людини і виниклого на цій основі дефіциту емоційності. Повна Д. о. може наставати внаслідок нервових і психічних захворювань. Запобігання часткової Д. о. відбувається під час правильного виховання, гармонійного і всебічного розвитку особистості.

ДИСЕРТАЦІЯ


ДИСЕРТАЦІЯ (лат. dissertatio — розвідка, дослідження, від disser- to — досліджую) — наукова праця, яку підготовлено для прилюдного захисту на здобуття вченого ступеня.

ДИСКОМФОРТ


ДИСКОМФОРТ (від лат. dis... — префікс, що тут означає брак чогось, і англ. eomfort — сукупність побутових зручностей, затишок; почуття задоволення від них) — незручний, неприємний психологічний стан людини, що викликає стійкі негативні емоції. Д. породжується різними причинами: втомленістю, хворобами, невдачами, неблагополучними відносинами з людьми, незадоволенням важливих потреб тощо.

ДИСКРЕТНІСТЬ


ДИСКРЕТНІСТЬ (від лат. discretus — роздільний, перервний) — перервність розвитку.

ДИСКРИМІНАЦІЯ


ДИСКРИМІНАЦІЯ (лат. розрізнення) — невиправдано негативна поведінка стосовно групи або окремого її члена.

ДИСКУРСИВНИЙ


ДИСКУРСИВНИЙ — процес пізнання, що полягає в русі мислення від одного поняття до іншого, з'єднує одне судження з іншим, будує умовивід. Д., наприклад, є будь-яке поняття, оскільки воно утворюється завдяки пов'язуванню різних, вже відомих ознак.

ДИСПОЗИЦІЯ


ДИСПОЗИЦІЯ (від лат. dispositio — розташовую, розміщую) — у психології наперед визначений план поведінки, спосіб дій людини. Д. може бути природжена або набута. Д. часто є діяльністю у її потенційній формі (у вигляді здатності, нахилу, установки). Знаючи Д., можна докладніше пояснити причини поведінки людини. Окремим видом Д. є звичка.

ДИСЦИПЛІНА ФІНАНСОВА (платіжна)


ДИСЦИПЛІНА ФІНАНСОВА (платіжна) — дотримання встановлених термінів перерахування платежів за поставлену (відвантажену) продукцію, виконані роботи чи надані послуги, а також своєчасна і повна сплата податків до бюджету та відрахувань до позабюджетних фондів, виконання кредитних зобов'язань перед банками. Різновид Д. ф. (п.) є касова дисципліна.

ДИСЦИПЛІНАРНИЙ


ДИСЦИПЛІНАРНИЙ — той, що стосується дисципліни; д. проступок — проступок, стягнення за який накладається в порядку службової підлеглості; д. статут — офіційне положення, що визначає основи 100 військової дисципліни; д. батальйон — особлива військова частина, в якій відбувають покарання засуджені військовослужбовці.

ДИТИНЕЦЬ


ДИТИНЕЦЬ — укріплена центральна частина.

ДИФЕРЕНЦІАЛЬНИЙ


ДИФЕРЕНЦІАЛЬНИЙ ПОРІГ (від лат. differens — різниця) — мінімальна різниця між стимулами, котра може бути сприйнята.

ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ


ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ (франц. differenciation, від лат. differentia — різниця, відмінність) — поділ, розчленування цілого на якісно відмінні частини.

ДИФУЗІЯ ІДЕНТИЧНОСТІ


ДИФУЗІЯ ІДЕНТИЧНОСТІ (лат. diffusio — поширення і identicus — однаковий) — статус Я-ідентичності, за якого молода особа може переживати або не переживати кризу ідентичності, пов'язану з вибором кар'єри або ідеологічних переконань, але не здійснює такого вибору, не виражає готовності його здійснити.

ДИФУЗНА ГРУПА


ДИФУЗНА ГРУПА — група, в якій переважають безпосередні взаємини між індивідами, зведено до мінімуму значення спільної предметної діяльності. Д. г. характеризується низьким рівнем згуртованості, легко піддається руйнуванню, здатна в будь-який момент розпастися.

ДИХОТОМІЧНІСТЬ СВІТУ


ДИХОТОМІЧНІСТЬ СВІТУ — концепція поділу світу на дві частини, сакральну і профанну.

ДІАЛЕКТИКА


ДІАЛЕКТИКА (грец. — мистецтво вести бесіду) — 1) В давньогрецькій філософії розроблений Сократом метод руху пізнання до істини через суперечності в мисленні. 2) Розвиток у всій його складності, багатоманітності форм і і суперечливості.

ДІАЛОГ


ДІАЛОГ (від грец. dialogos — поперемінний обмін репліками) — 1) Розмова між двома або кількома особами. 2) Літературно-художній жанр, твір у формі розмови.

ДІАЛОГ КУЛЬТУР


ДІАЛОГ КУЛЬТУР — обмін культурними ідеями, цінностями, що відбувається між двома культурами. Проблема Д. к. формулюється залежно від того, який зміст вкладається у поняття «культура». Д. к. є не просто порівнянням або взаємодією культур: він сприяє логічному породженню нових смислових значень культури. Повною мірою Д. к. реалізується у ХХ ст., коли вперше стикується множинність різних культур як рівноправних суб'єктів, коли культура постає в центрі людського буття, розкриваючи свій граничний кризовий і трагедійний характер, коли відчувається необхідність знаходження логіки обґрунтування культури як загального феномена.

ДІАХРОНІЧНИЙ ПІДХІД


ДІАХРОНІЧНИЙ ПІДХІД (від грец. dia — наскрізь і chronos — час) — порівняння матеріалів культур, народів, націй, які існували на одній і тій самій території у різні історичні періоди; як правило, проводиться в історичній послідовності цих періодів.

ДІЯ


ДІЯ — основний елемент у структурі діяльності. Суб'єкта спонукає до дії певний мотив (або сукупність мотивів). Кожна Д. спрямована на досягнення певної мети суб'єкта. Предмет Д. може бути не лише матеріальним, а й ідеальним, зокрема, у пізнавальних діях, які спрямовані на збагачення знань суб'єкта, або в комунікативних діях, орієнтованих на передачу інформації іншому суб'єктові. Істотну роль у детермінації будь-якої Д. відіграє розбіжність між метою суб'єкта щодо предмета Д. та існуючим у цього суб'єкта образом наявного стану вказаного предмета. Успішною Д. досягають результату (продукту), передбаченого її метою; водночас, крім прямого продукту, можуть бути одержані й побічні продукти Д. Залежно від зовнішніх і внутрішніх умов діяльності мети Д. досягають за допомогою відповідної операції (або системи операцій). У способах Д., крім виконавчих операцій, що безпосередньо реалізують перетворення предмета Д., виділяють також операції, які забезпечують орієнтування в ситуації, планування потрібного перетворення і контроль за досягненням мети.

ДІЯЛЬНІСТЬ


ДІЯЛЬНІСТЬ — одна з основних категорій психологічної науки. Специфічно людська, регульована свідомістю активність, зумовлена потребами і спрямована на пізнання і перетворення зовнішнього світу та людини. Предметом психології є саме цілісна Д. суб'єкта у різних формах та видах, у її філогенетичному, історичному та онтогенетичному розвитку. Основною, генетичне вихідною є зовнішня, предметна Д., яка породжує усі види внутрішньої психічної Д. Д. включає дії та операції як складові одиниці, що співвідносяться з потребами, мотивами, цілями. Головними процесами Д. виступають інтеріоризація її зовнішньої форми та екстеріоризація внутрішньої; перша веде до створення образу дійсності, друга — до опредмечення образу. Саме предметність є конституціональною характеристикою Д.: спочатку Д. визначається предметом, а потім вона опосередковується та регулюється його образом як суб'єктивним продуктом (О. М. Леонтьєв, В. В. Давидов). Загальну психологічну структуру Д. характеризують також, крім названих вище складових цілей, засоби Д. Розглядаючи Д. як систему, можна виділити в ній суб'єкт Д., процес Д., предмет Д., умови Д., продукт Д. Прийнято виділяти три основні види людської Д.: гру, навчання та працю. Кожен з цих видів визначається своїми мотивами, цілями та засобами. У грі дитину приваблює сам її процес, домінуюче значення має саме «виконання» певних ігрових ролей. Головна мета навчання — засвоєння знань, навичок та вмінь, підготовка до трудової Д. Праця пов'язана з свідомою Д. людини, спрямованою на створення матеріальних та духовних цінностей. У всіх цих видах Д. важливу роль відіграє спілкування (В. І. Войтко, Г. С. Костюк, А. В. Петровський). Методи психологічного аналізу Д. спрямовані на з'ясування її конкретно-історичної природи, структури, предметного змісту та співвідношення її різних форм, їх взаємозв'язків.

ДІЯЛЬНІСТЬ ЕСТЕТИЧНА


ДІЯЛЬНІСТЬ ЕСТЕТИЧНА — специфічний вид практично-духовної (створення творів мистецтва, фольклор, дизайн і т. ін.) і духовної (естетичне споглядання, сприйняття, судження і т. ін.) діяльності.

Спільним започаткуванням усіх різновидів Д. е. є «творчість за законами краси», завдяки якій людина вступає в естетичні відносини з дійсністю, змінюючи свої здібності і свій духовний світ.

ДОБРО І ЗЛО


ДОБРО І ЗЛО — категорії, в яких даються позитивна і негативна оцінки суспільних та природних явищ відповідно до ціннісних орієнтацій певних соціальних груп і класів. Д. і З. в найзагальнішій формі означають: Д. — належне і морально-позитивне у вчинках і мотивах діяльності людей, у явищах соціальної дійсності; З. — морально-негативне, негоже.

ДОГМА


ДОГМА — 1) У стародавній і середньовічній філософії — основні положення того чи іншого вчення, яке приймається без доказів. У релігії — положення, що видаються за вічні, незмінні, «богом дані» істини. 2) Поняття, ідеї, вчення, які вважаються істинними за будь-яких умов.

ДОГМАТ


ДОГМАТ (від грец. думка, вчення) — основне положення віровчення, яке визначається незаперечною істиною, має силу непохитного авторитету і не підлягає критиці. Вимога беззастережного визнання Д., сліпого прийняття їх на віру — серед головних вимог християнської церкви.

ДОГМАТИЗМ


ДОГМАТИЗМ — це незмінний, що ігнорує конкретні умови місця і часу, підхід до тих або інших проблем, оперування догмами, тобто відірваними від життя положеннями. Систематичний виклад основних догматів.

ДОКТРИНА


ДОКТРИНА (лат. doctrina — вчення) — наукова або філософська теорія, політична система, керівний теоретичний (або політичний) принцип або нормативна формула. 104

ДОСВІД


ДОСВІД — сукупність знань і навичок, набутих на основі і в процесі безпосередньої практичної взаємодії людей із зовнішнім світом; форма засвоєння людиною раціональних здобутків минулої діяльності.

ДОТАЦІЯ


ДОТАЦІЯ (лат dotatio — дар, пожертвування, від лат. doto — наділяю) — асигнування з державного бюджету на покриття збитків, для збалансування нижчестоячих бюджетів, доплата.

ДРУЖБА


ДРУЖБА — взаємна прихильність між людьми, що виявляється в здатності до самопожертви, взаємодопомоги, насолоди духовним спілкуванням.

ДУАЛІЗМ


ДУАЛІЗМ (від лат. dualis — подвійний) — вчення, яке визнає два рівноправних першопочатку світу — духа і матерії.

ДУМКА


ДУМКА — 1) Результат розумового відтворення та перетворення (через аналіз і синтез, ототожнення і розрізнення, диференціацію та інтеграцію тощо) пізнавальних образів об'єктів, оперування їхніми ознаками, яке дозволяє розпізнавати загальне в окремому, абстрактне в конкретному, істотне у випадковому. 2) Зміст свідомості, що займає проміжне становище між знанням і вірою і має деякі ознаки їх обох. 3) Знання в єдності з інтелектуально-емоційним відношенням до нього в діапазоні від безсумнівного переконання в його істинності до припущення його істинності з більшою чи меншою домішкою сумніву.

ДУХ


ДУХ — у релігії та міфології надприродна сутність, яка уособлює людські мислення, свідомість, психічні здібності. У релігійному та ідеалістичному світогляді Д. розглядається як первинне щодо природи. У релігіях під Д. розуміється особливий нематеріальний початок, розумний і самодостатній, тобто божество. Звідси походить і положення християнського віровчення про третю іпостась святої Трійці — Дух Святий.

ДУХ СВЯТИЙ


ДУХ СВЯТИЙ — символ третьої особи Трійці; діючої сили Божественного натхнення (в іудаїзмі); наставника; надихаючої творчої сили; безсмертя; світла; відродження; розуму; любові до Бога; очищення; пророцтва. Дух Святий (Дух Божий), Параклет («помічник») в уяві іудаїзму — «діюча сила божественного натхнення», у християнстві — третя особа Трійці. В архаїчних текстах Старого Заповіту саме під впливом Святого Духа Самсон стає «іншою людиною», одержує «інше серце». Дух Святий, згідно Біблії, приносить особливий дар, який «робить людину здатною нести царський сан» (Мифы народов мира. — М, 1991. — Т. 1. — с. 412). За християнським віровченням, Дух Святий разом з Богом-Отцем і Богом-Сином «дає всьому життя, особливо духовне людям». При створенні світу (за Біблією) «Дух Божий носився над водою». При хрещенні Господа він відкрився у вигляді голуба, а в день П'ятидесятниці зійшов на апостолів у вигляді вогненних язиків. Саме після вселення Духа Святого пророки писали священні книги. Дух Святий був «посланий Христом» і «свідчив» про Нього. Ісус Христос назвав його « Духом істини». У ньому вміщено слово Боже, Божественне одкровення. У святих таїнствах Дух Святий просвічує віруючих світлом Христового вчення, зігріває серця любов'ю до Бога і ближнього та очищає їх від усякої гріховної скверни (Православний церковний календар).

ДУХОВЕНСТВО


ДУХОВЕНСТВО (духівництво) — служителі культу, які вважаються посередниками між богом та людьми, що здійснюють культові дії-таїнства, а також виконують роль проповідників віровчення даної релігії. У православ'ї Д. поділяється на чорне (ченці) та біле (яким дозволяється одружуватися).

ДУХОВНИЙ СВІТ ОСОБИСТОСТІ


ДУХОВНИЙ СВІТ ОСОБИСТОСТІ — система свідомо-психологічних рис, особливостей, яка в своїй цілісності виявляє міру усвідомлення людиною сутності буття, свого місця й призначення в світі і проявляється в її ставленні до світу і до себе. Д. с. о. не існує поза духовним життям суспільства. Він являє собою специфічну, індивідуально неповторну форму його прояву, існування. В ньому знаходять специфічне виявлення чуттєвий і раціональний рівні суспільної свідомості, всі її форми, суспільна психологія та ідеологія. Проте він не зводиться до їх суми, а є відносно самостійною цілісністю. Вихідним моментом формування змісту і структури Д. с. о. є знання. Характерною особливістю Д. с. о. виступає здатність застосовувати знання і розум для аналізу та оцінки явищ, для визначення ставлення до них, характеру вчинків і дій відповідно до потреб та інтересів особи, класу, суспільства.

ДУХОВНІ ЦІННОСТІ


ДУХОВНІ ЦІННОСТІ — витвори людського духу, зафіксовані у здобутках науки, мистецтва, моралі, культури.

ДУХОВНІСТЬ


ДУХОВНІСТЬ — індивідуальна здатність до світо - і самопізнання, орієнтованість особистості діяти «для інших», пошук нею моральних абсолютів.

ДУША


ДУША — нематеріальне, глибоко особистісне начало в людині, її внутрішній світ як унікальне ціле, що залишається відносно рівним собі упродовж усього життя людини. Слово «Д.» вживається для означення сукупності психічних явищ, що характеризують внутрішній, суб'єктивний світ людини, а також основних рис особисті — її життєвих інтересів, переконань, ідеалів, моральних рис, її ставлення до суспільства, до інших людей, до своїх обов'язків і до самої себе. Вищі прояви свідомої психічної діяльності людини, пов'язані з її пізнавальними інтересами, поглядами, переконаннями, моральними, естетичними почуттями, часто називають її духовним життям.

ЕВДЕМОНІЗМ


ЕВДЕМОНІЗМ (від грец. eudaimonia — щастя) — етичний принцип, який основою моральності вважає прагнення людини до щастя (до суспільного щастя — соціальний Е., до особистого — індивідуалістичний Е.). Близький до гедонізму.

ЕВОЛЮЦІЙНИЙ


ЕВОЛЮЦІЙНИЙ (від лат. evolutio — розвиток) — безперервний; поступовий; той, що розвивається поступово і по прямій лінії.

ЕВОЛЮЦІЯ


ЕВОЛЮЦІЯ — процес зміни, розвитку перетворення.

ЕВОЛЮЦІЯ


ЕВРИСТИКА (від грец. heurisko — знаходжу, відкриваю) — 1) Спеціальні методи розв'язування задач (евристичні методи), які звичайно протиставляють формальним методам розв'язування, що спираються на точні математичні моделі. Використання евристичних методів (евристик) скорочує час розв'язування задачі порівняно з методом повного довільного перебору можливих альтернатив. Іноді в психологічній і кібернетичній літературі евристичними вважають будь-які методи, спрямовані на скорочення перебору варіантів, або індуктивні методи розв'язування задач. 2) Організація процесу продуктивного творчого мислення. В цьому розумінні Е. розуміють як сукупність притаманних людині механізмів, за допомогою яких народжуються процедури, спрямовані на розв'язання творчих завдань. 3) Наука, яка вивчає евристичну діяльність; спеціальний розділ науки про мислення. Її основний об'єкт — творча діяльність; найважливіші проблеми-завдання, що пов'язані з моделями прийняття рішень. 4) Спеціальний метод навчання (сократичні бесіди) або колективного розв'язування проблем. Евристичне навчання, історично започатковане Сократом, полягає в пропонуванні учням серії навідних питань і прикладів. Колективний метод розв'язання складних проблем (який дістав назву «мозкового штурму») ґрунтується на тому, що учасники колективу ставлять авторові ідеї розв'язання навідні, запитання з прикладами і контрприкладами. 5) Методична або методологічна наука, предметом якої є розв'язання проблем в умовах неозначеності, спеціальний розділ науки про мислення. Головною проблемою Е. є усунення суперечностей.

ЕВРИСТИЧНА БЕСІДА


ЕВРИСТИЧНА БЕСІДА — запитально-відповідна форма навчання, за якої учитель не повідомляє учням готових знань, а вміло поставленими запитаннями, іноді навідними, які не містять прямої відповіді, змушує їх самих на основі своїх знань, уявлень, спостережень, життєвого досвіду приходити до нових понять, висновків і правил. Е. б. виникла як реакція на зазубрювання в школах навчального матеріалу і спрямовувалася на розвиток мислення в учнів.

ЕВФЕМІЗМ


ЕВФЕМІЗМ (від грец. eufemismos — пом'якшений вираз) — слово чи вираз, яким замінюють у мові грубі, непристойні чи заборонені вислови.

ЕГАЛІТАРНИЙ


ЕГАЛІТАРНИЙ (від франц. egalitaire — рівний, рівноправний) — зрівняльний; такий, що свідчить про необхідність рівності у розподілі багатства, доходів, життєвих шансів.

ЕГОЇЗМ


ЕГОЇЗМ (франц. egoisme, від лат. ego — я) — 1) Морально-етичний принцип, який означає таку поведінку людини, коли вона віддає перевагу власним інтересам, нехтуючи інтересами суспільства та інших людей. Е. не «закладений» у людській природі. Як правило, він — наслідок неправильного виховання. У ході виховання прояви Е. у дітей можуть бути зведені до мінімуму. 2) Мотивація, яка спрямовує поведінку індивіда на поліпшення власного добробуту, без урахування інтересів інших; протилежна альтруїзму. Себелюбність.

ЕГОЦЕНТРИЗМ


ЕГОЦЕНТРИЗМ (від лат. ego — я і centrum — осердя, центр) — 1) Філософський і етичний принцип, за яким індивідуум, особистість вважається центром Всесвіту. В етиці цей принцип лежить в основі вчення про особистий інтерес, особисту користь і вигоду як основу моралі. 2) Негативна, хвороблива риса характеру, яка проявляється в крайньому індивідуалізмі, егоїзмі. Е. заважає людині спілкуватися з іншими людьми, швидко й легко входити в соціальну групу. Переборення Е. здійснюється шляхом виховання колективізму. 3) Терміном «Е.» швейцарський психолог Ж. Піаже позначав своєрідність психіки дитини дошкільного віку.

ЕДИПІВ КОМПЛЕКС


ЕДИПІВ КОМПЛЕКС — одне з понять психоаналізу, що відображає своєрідність відношень між батьками і дітьми, внаслідок чого нібито виникає моральна структура суспільства. Назва походить від давньогрецької легенди про царя Едипа, який випадково у сутичці вбиває одного чоловіка, не знаючи, що це його батько, та одружується на ца- риці-вдові, не знаючи про те, що вона його мати. Усвідомлення зла, що трапилось, приводить Едипа до переживання почуття вини — за Фрейдом, вихідного пункту становлення моралі в історії людства.

ЕЙФОРІЯ


ЕЙФОРІЯ (грец. добре переношу) — стан надмірної веселості, що часто не має об'єктивних передумов; підвищений настрій (відчуття радості, безтурботності). Спостерігається при токсичних ураженнях головного мозку, органічних захворюваннях центральної нервової системи.

ЕКЗАЛЬТАЦІЯ


ЕКЗАЛЬТАЦІЯ (від лат. exaltus — дуже високий) — стан збудження, надмірної радості, що може бути реакцією на сильний емоціогенний подразник (збіг щасливих обставин) або реакцією на звичайні емоціогенні подразники при схильності до Е. Нерідко Е. є негативною і потребує відповідного лікування.

ЕКЗАМЕНИ


ЕКЗАМЕНИ, іспити (від лат. examen — зважування, випробування) — одна з форм перевірки знань, умінь і навичок учнів. За своєю метою Е. бувають шкільні, які завершують певний етап навчальної роботи, і державні, які дають право на вступ до школи вищого ступеня навчання або на зайняття певної посади (чину) на державній службі. Система державних Е. вперше виникла в Китаї на межі І і ІІ ст. н. е. Тут завдання шкільної освіти полягало у підготовці учнів до складання триступеневих державних Е., які давали право займати певні посади. В Європі Е. були запроваджені в середньовічних університетах для здобуття ступеня бакалавра чи магістра. До ХІХ ст. система Е. існувала вже у всіх європейських країнах. В Україні проводять у всіх типах загальноосвітніх шкіл і вищих навчальних закладів.

ЕКЗАРХ


ЕКЗАРХ (від грец. керівник) — 1) У Стародавній Греції глава жерців при храмі. 2) У Візантійській імперії намісник імператора, правитель області. 3) У православ'ї — глава церковної округи (екзархату).

ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ


ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ — філософський світогляд, який утверджує унікальність існування світу людської суб'єктивності.

ЕКЗИСТЕНЦІЯ


ЕКЗИСТЕНЦІЯ (лат. existentia від existo — існую) — основна категорія екзистенціалізму, яка означає внутрішнє буття людини, те непізнане, ірраціональне в людському «Я», внаслідок чого людина є конкретною, неповторною особистістю.

ЕКЛЕКТИКА, ЕКЛЕКТИЗМ


ЕКЛЕКТИКА, ЕКЛЕКТИЗМ (від грец. eklektikos — той, що вибирає) — 1) Напрям в античній філософії ІІ ст. до н. е. — ІІ ст. н. е., для якого характерні поєднання елементів різних філософських систем і тенденцій до стирання відмінностей між ученнями і школами. 2) Механічне поєднання в одному вченні різнорідних, суперечливих, органічно несумісних положень, що безпринципно запозичені з протилежних концепцій; використовування й підтасовування з певною тенденційною метою вирваних з контексту фактів, формулювань, цитат тощо. 3) Брак оригінальності й самостійності. 4) Поєднання в одному творі ознак різних стилів.

ЕКОЛОГІЧНІСТЬ КУЛЬТУРИ


ЕКОЛОГІЧНІСТЬ КУЛЬТУРИ — система ціннісних орієнтацій культури, яка спирається на відношення до природного середовища як до унікального макрокосму.

ЕКОЛОГІЯ


ЕКОЛОГІЯ (від грец. oikos — оселя, середовище й... логія) — 1) Розділ біології, що вивчає закономірності взаємовідношень організмів між собою та з навколишнім середовищем, а також організацію і функціонування надорганізмових систем (популяцій, видів і т. ін.). Центральною категорією Е. є поняття екосистеми, що означає властиву певним умовам фізичного середовища сукупність рослин і тварин, між якими існують стійкі зв'язки. Розрізняють Е. загальну, що досліджує основні принципи організації і функціонування різних надорганізмових систем, і спеціальну, предметом якої є вивчення взаємовідношень певних екологічних груп організмів з навколишнім середовищем. 2) Умовне існування людини, тварин і рослин у певному регіоні.

ЕКОЛОГІЯ ЛЮДИНИ


ЕКОЛОГІЯ ЛЮДИНИ — наука, що досліджує проблеми впливу навколишнього середовища на людину.

ЕКОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНА


ЕКОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНА — галузь соціології, що вивчає суспільно-історичні взаємовідношення людини і природного середовища в аспекті закономірностей розвитку суспільно-економічних формацій.

ЕКОНОМІКА


ЕКОНОМІКА (від грец. — житло і закон) — 1) Історично визначена сукупність суспільно-виробничих відносин, що характеризують економічний лад суспільства, його базис, властивий певній суспільно-економічній формації. 2) Народне господарство даної країни. 3) Наука, що вивчає специфіку виробничих відносин у певній галузі або сфері суспільної діяльності (Е. промисловості, Е. сільського господарства, Е. будівництва, Е. матеріально-технічного постачання, Е. невиробничої сфери, Е. праці).

ЕКОНОМІКА ОСВІТИ


ЕКОНОМІКА ОСВІТИ — наука про дію економічних законів у народній освіті, про особливості матеріальних відносин, які складаються у сфері освіти і зв'язках її з рештою галузей народного господарства. Е. о. має різний зміст залежно від панівних у суспільстві тих чи інших виробничих відносин. Однією з актуальних проблем Е. о. є точний розрахунок економічної ефективності освіти. Особливості Е. о. як науки — тісна взаємодія методів економічного й педагогічного аналізу, широке використання для аналізу методів соціологічних досліджень.

ЕКОНОМІЧНА КУЛЬТУРА


ЕКОНОМІЧНА КУЛЬТУРА — система засобів господарської діяльності, лояльне ставлення до будь-якої форми власності, поважання успіхів комерційної, підприємницької, фермерської чи іншої діяльності, створення рівних умов для розвитку громадян у всіх сферах економічного життя країни.

ЕКОНОМІЧНА ОСВІТА


ЕКОНОМІЧНА ОСВІТА — підготовка спеціалістів із планування, обліку, фінансів та інших напрямів економічної роботи в народному господарстві, а також для науково-педагогічної діяльності в галузі економічних наук.

ЕКОНОМІЧНА СВІДОМІСТЬ ЛЮДИНИ


ЕКОНОМІЧНА СВІДОМІСТЬ ЛЮДИНИ — здатність людини пізнавати, відображати і узагальнювати економічну дійсність, передбачати і прогнозувати розвиток економічних процесів.

ЕКОНОМІЧНИЙ


ЕКОНОМІЧНИЙ (від грец. — господарський) — той, що стосується економіки або політичної економії; господарський, найвигідніший, раціональний; економічна політика — система економічних заходів, що їх здійснює держава.

ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ДЕМОКРАТІЇ


ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ДЕМОКРАТІЇ — участь максимально можливого числа громадян у власності та в управлінні виробництвом і господарством як на макрорівні (рівні держави і суспільства), так і на мікрорівні (фірми, підприємства).

ЕКОНОМІЧНІ ПОГЛЯДИ ЛЕГІЗМУ


ЕКОНОМІЧНІ ПОГЛЯДИ ЛЕГІЗМУ — етико-політична школа давнього Китаю, представники якої розробляли концепцію «держава — економіка», концепцію керівної ролі держави в усьому господарському житті суспільства, у стабілізації ринкових цін.

ЕКСКУРСІЯ


ЕКСКУРСІЯ (від лат. excursio — поїздка, подорож, похід) — пізнавальний вид діяльності, що позитивно впливає на активне сприйняття людиною нових знань; колективні подорожі, походи до визначних місць, музеїв, промислових підприємств, сільськогосподарських виробництв, на історичні об'єкти з науковою, загальноосвітньою, культурно-освітньою метою. Виникли наприкінці XVIII — на початку XIX ст. як метод навчання. Е. набула великого значення як форма і метод навчально-виховної роботи в школі, у позашкільній роботі й у діяльності культурно-освітніх закладів України. За змістом Е. бувають тематичними і комплексними.

ЕКСПАНСИВНІСТЬ


ЕКСПАНСИВНІСТЬ (від лат. expansio — поширення) — психічний стан людини. Психологічною основою Е. є переоцінка свого «Я» і надмірний, нерідко не контрольований інтелектом і волею, вияв власних почуттів. Експансивні люди часто втрачають здоровий глузд, вдаючись до нереалістичних, авантюрних дій. Вони важкі у спілкуванні, схильні до конфліктів, від яких найчастіше самі страждають. Переборення окремих виявів Е. слід здійснювати шляхом самоконтролю, підсилення власних вольових дій.

ЕКСПЕКТАЦІЇ


ЕКСПЕКТАЦІЇ (від англ. expectation — очікування) — приписування іншій людині очікуваних або прогнозованих форм поведінки та думок.

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ


ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ — загальне позначення різних досліджень психічних явищ експериментальними методами.

ЕКСПЕРТИЗА


ЕКСПЕРТИЗА (від лат. expertus — досвідчений) — метод дослідження експертом якихось справ, питань у тій чи іншій галузі знань, у т. ч. педагогіці й психології.

ЕКСПРЕСІОНІЗМ


ЕКСПРЕСІОНІЗМ (від франц. expression — вираження) — напрям у європейській літературі і мистецтві в перші десятиліття ХХ ст., який проголосив єдиною реальністю суб'єктивний духовний світ людини. Суб'єктивно-ідеалістичні концепції вели до хворобливої напруженості емоцій, ірраціональності образів, гротескної деформації зображуваного світу. Е. виразив індивідуалістичний протест проти потворностей цивілізації.

ЕКСТАЗ


ЕКСТАЗ (від грец. нестяма, несамовитість) — стан захоплення й замилування, що поєднується зі скованістю рухів (заціпеніння), може наставати у віруючих і під сильним емоційним впливом творів мистецтва, людської праці, явищ природи.

ЕКСТЕРІОРИЗАЦІЯ


ЕКСТЕРІОРИЗАЦІЯ (від лат. exterior — зовнішній) — перехід внутрішніх, психічних активів у конкретні зовнішні дії та вчинки в процесі активної взаємодії особистості з навколишнім середовищем.

У процесі Е. виникають нові матеріальні й ідеальні об'єкти, формуються нові типи соціальних відносин і форм поведінки. Е. діє в нерозривній єдності з інтеріоризацією.

ЕКСТРАВЕРСІЯ


ЕКСТРАВЕРСІЯ (від лат. extra — поза, зовні і verso — спрямовую) — характерна властивість особистості, що проявляється в спрямуванні її сприймання, переживань, інтересів на навколишню дійсність (на людей, речі, події тощо). Екстраверт — тип людської індивідуальності, зорієнтований на природне оточення та інших людей, не здатний до зосередження й до аналізу своїх внутрішніх переживань. Поведінку й діяльність такої людини визначають зовнішні враження.

ЕКСТРАВЕРТ


ЕКСТРАВЕРТ — тип особистості, протилежний інтроверту, на відміну від якого йому більш властива спрямованість, що безпосередньо відгукується на зовнішні впливи. Е. зовнішньо спрямований, він комунікабельний і легко вступає в контакти; живе лише сьогоденням і інтересами людей, які його оточують.

ЕКСТРАОРДИНАРНИЙ ПРОФЕСОР


ЕКСТРАОРДИНАРНИЙ ПРОФЕСОР (від лат. extra — поза і ordo — порядок) — звання, яке надавалося молодим ученим, котрі працювали найближчими працівниками відомих професорів. У російських університетах до 1917 року до Е. п. належали позаштатні професори, які обмежувались у правах і одержували меншу зарплату, ніж ординарні професори.

ЕКСТРАПОЛЯЦІЯ


ЕКСТРАПОЛЯЦІЯ (від латин. ехtrа — поза, роnо — пригладжую, обробляю) — поширення кількісних характеристик і висновків, одержаних в результаті вивчення соціально-економічних явищ та процесів досліджуваної сукупності, на іншу однорідну сукупність або на інший час. Е. в просторі ґрунтується на вибірковому спостереженні, результати якого поширюють на сукупність у цілому (напр., у бюджетних обстеженнях). Е. в часі полягає в поширенні виявлених за відомий період тенденцій на інший період. При цьому Е. буває перспективною (при визначенні чогось на майбутнє) і ретроспективною (спрямованою в минуле). Найпростішими методами виявлення наявних тенденцій при Е. є вирівнювання рядів динаміки, визначення середніх темпів зростання виробництва, встановлення форми зв'язку на основі кореляційних обчислень.

ЕКСТРАСЕНС


ЕКСТРАСЕНС (від лат. extra — поза, зовні, крім і sensus — відчуття) — особа, яка має яскраво виявлені парапсихологічні здібності.

ЕКСТРЕМІЗМ


ЕКСТРЕМІЗМ (від лат. extrimus — крайній) — схильність індивіда чи групи до крайніх поглядів і дій. Е. виростає на ґрунті переоцінки свого «я», групи через абсолютизацію її потреб, інтересів. Е. у поглядах не сумісний з об'єктивним станом речей, вказує на втрату реалістичності мислення. Е. у діях означає ігнорування об'єктивних законів, невміння і небажання зважати на реальні обставини.

ЕКТОМОРФНИЙ ТИП


ЕКТОМОРФНИЙ ТИП (від грец. ekto — поза, зовні і morfe — форма) — морфологічний тип, властивий худорлявим, високого зросту людям, що мають слабо розвинену мускулатуру.

ЕКУМЕНІЧНИЙ РУХ


ЕКУМЕНІЧНИЙ РУХ (від грец. oikumene — заселена земля, світ) — об'єднавчий рух християнських церков, започаткований протестантизмом на Единбурзькій Всесвітній місіонерській конференції 1910 р. У 1948 р. в Амстердамі на 1-й Всесвітній асамблеї церков була створена Всесвітня Рада Церков (ВРЦ), до якої увійшли переважна більшість протестантських, а також православних і старокатолицьких церков. У травні 1995 р. Папа Іоан Павло ІІ видав послання про екуменічний обов'язок «Хай будуть всі єдині». Е. р. ведеться на рівні міжнародних, регіональних і національних релігійних організацій. Активну участь в Е. р. беруть Українська православна, греко-католицька і деякі протестантські церкви. Водночас існує надто сильна антиекуменічна течія в Руській православній церкві.

ЕЛЕГІЯ


ЕЛЕГІЯ (грец. журлива пісня) — 1) Один з жанрів лірики; вірш, у якому виражені настрої смутку, журби, роздуму, меланхолії. 2) Музичний твір задумливого, сумного характеру.

ЕЛІТА


ЕЛІТА (франц. elite — краще, добірне, від лат. eligo — вибираю) — найвидатніші представники будь-якої частини суспільства (напр., творча Е., політична Е., фінансова Е. тощо).

ЕЛЛІНІСТИЧНИЙ


ЕЛЛІНІСТИЧНИЙ (від грец. ellen — грек) — такий, що стосується епохи еллінізму; у Стародавній Греції та низці країн Малої Азії, Єгипту, Близького Сходу та Середньої Азії — остання чверть IV — І ст. до н. е. Епоха еллінізму характерна значним поширенням давньогрецької культури на ті землі, які увійшли до імперії Олександра Македонського, та синтезом цієї культури з місцевими культурними явищами. На території України Е. культура залишила визначні пам'ятки мистецтва (залишки архітектурних споруд та їх декор, скульптуру, вазопис, ювелірні прикраси), в яких синтезовано грецькі і місцеві сюжети та образно-стильові особливості.

ЕЛОКВЕНЦІЯ


ЕЛОКВЕНЦІЯ (лат. eloquentio, від eloquor — виголошую промову) — красномовність.

ЕЛЬДОРАДО


ЕЛЬДОРАДО (ісп. е1 dorado — позолочений, у золотому одязі) — вигадана країна казкового багатства, «золоте дно».

ЕМАНСИПАЦІЯ


ЕМАНСИПАЦІЯ (лат. emancipatio, від emancipo — звільняю сина від батьківської влади) — звільнення від гніту, повинності, скасування якихось обмежень (напр., Е. жінок).

ЕМБЛЕМА


ЕМБЛЕМА (від грец. emblema — вставка, рельєфне оздоблення) — 1) Знак, що умовно або символічно відбиває певну ідею, поняття, слугує матеріальним зображенням якогось символу. Основними Е. є родові знамена, міські або державні герби та прапори, певні зображення на товарах, фірмових бланках. 2) В ХІ-ХІІІ ст. символічне зображення, що супроводжувалося віршованим або прозовим текстом. Були друковані збірники Е. Емблематичні цикли віршів писав Ф. Прокопович, а теоретичне обґрунтування емблематики дав Г. Сковорода (його власні емблематичні малюнки не видані). До емблематичної поезії близькі т. зв. «гербовні вірші», улюблені в Україні в ХІ-ХІІ ст. 3) Різновид алегоричного художнього образу, в якому предметне зображення втілює певне абстрактне поняття, ідею. Межує з образами-символами, алегорією.

ЕМІСІЯ


ЕМІСІЯ (від лат. emissio — випуск, випромінювання) — випуск банкнот, паперових грошей і цінних паперів державними установами.

ЕМІТЕНТ


ЕМІТЕНТ (від лат. emittens (emimentis) — той, що випускає) — установа або підприємство, що випускає в обіг цінні папери, банкноти або паперові гроші, тобто здійснює емісію.

ЕМОЦІЇ


ЕМОЦІЇ (від франц. еmotion — хвилювання, збудження) — реакції людини і тварин на дії внутрішніх і зовнішніх подразників, які мають яскраво виражене суб'єктивне забарвлення й охоплюють усі види чутливості і переживань. Завдяки Е. люди не лише відчувають, сприймають, уявляють чи розуміють навколишню дійсність, а й переживають її. Сукупність Е. і почуттів становить емоційну сферу людини. Розвиненість почуттів, здатність оптимально управляти своїми Е. визначають емоційну культуру особистості.

ЕМПАТІЙНА КУЛЬТУРА


ЕМПАТІЙНА КУЛЬТУРА (від англ. empathy — співчуття, співпереживання) — сукупність знань, переконань, вмінь і навичок, які характеризують здатність однієї людини підтримувати почуття іншої таким чином, щоб у процесі співпереживання дане почуття, залежно від його змісту, форми, часу, необхідності, ставало глибшим або нейтралізувалося.

ЕМПАТІЯ


ЕМПАТІЯ (англ. empathy — співчуття, співпереживання) — здатність людини до співпереживання і співчуття, розуміння внутрішніх станів іншої особи. Процес Е. є в основному інтелектуальним за своїм змістом.

ЕМПІРИЗМ


ЕМПІРИЗМ (від грец. empeiria — досвід) — один із напрямів теорії пізнання, який на противагу раціоналізмові стверджує, що єдиним джерелом і критерієм пізнання є чуттєвий досвід, применшує значення логічного аналізу і теоретичних узагальнень (напр., емпірична

соціологія, що застосовується у соціологічних дослідженнях, обмежується спостереженням у суспільному житті лише окремих сторін, здебільшого нематеріальних).

ЕМПІРИЧНА ПЕДАГОГІКА


ЕМПІРИЧНА ПЕДАГОГІКА — практика навчально-виховної роботи, що склалася стихійно й не дістала теоретичного обґрунтування та узагальнення. Філософія емпіризму, визнаючи чуттєвий досвід єдиним джерелом і критерієм пізнання, виправдовує таке становище.

ЕМПІРИЧНИЙ


ЕМПІРИЧНИЙ (від грец. еmpeiria — досвід) — 1) Заснований на досвіді. 2) Властивий або стосується емпіризму.

ЕНДОГЕННИЙ


ЕНДОГЕННИЙ (від грец. endon — всередині i genos — походження) — зумовлений внутрішніми причинами.

ЕНДОМОРФНИЙ ТИП


ЕНДОМОРФНИЙ ТИП (від грец. endon — всередині і morfe — форма) — морфологічний тип, властивий повним людям з переважним розвитком внутрішніх органів; характерна риса — прагнення до комфорту та чуттєвих задоволень.

ЕНТРОПІЯ СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНА


ЕНТРОПІЯ СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНА — процес зниження рівня системно-ієрархічної впорядкованості, культурного комплексу будь-якого суспільства.

ЕНТУЗІАЗМ


ЕНТУЗІАЗМ (від грец. enthusiaso — захоплююсь божеством) — психічний стан великого піднесення, душевного пориву, натхнення.

ЕНЦИКЛОПЕДІЇ УКРАЇНИ


ЕНЦИКЛОПЕДІЇ УКРАЇНИ — систематизовані збірники, в яких подано в абетковому або тематичному порядку статті про осіб, предмети і явища, події, а також про окремі галузі народного господарства, науки тощо. Першою Е. У. є «Українська Загальна Енциклопедія», видана у 1930-1935 рр. у 3-х томах у Львові (гол. редактор І. Раковський). У 30-х роках в УРСР було зроблено спробу видати «Українську Радянську Енциклопедію» (УРЕ) у 20-ти томах, але у зв'язку з репресіями проти української культури та її діячів уряд припинив це видання. Із фахових Е. У. можна назвати «Колгоспну Виробничу Енциклопедію» у 2-х томах, видану 1956 р. у Києві (гол. редактор М. Співак). 1939 р. у Львові вийшов перший зошит «Української Сільськогосподарської Енциклопедії» (гол. редактор Є. Храпливий), але з початком війни видання було призупинене. Окреме місце посідають Е. У. з питань українознавства. Першим виданням такого характеру є монументальна праця «Украинский народ в его прошлом и настоящем». Із запланованих трьох томів з'явилися лише два за редакцією М. Грушевського (огляд українознавчих студій і історія України); Х. Вовка (антропологія та етнографія), О. Шахматова (нарис історії української мови), С. Рудницького (нарис географії) та ін. Науковим товариством ім. Т. Шевченка в еміграції у 1949-1952 рр. видано «Енциклопедію Українознавства» в 3-х томах (гол. редактори В. Кубійович і З. Кузеля). 1955 р. з'явилася друга словникова частина «Енциклопедії Українознавства». А у 1955-1984 рр. видрукована фундаментальна праця за ред. В. Кубійовича «Енциклопедія Українознавства» у 10-ти томах. У ті ж роки в УРСР вийшла «Енциклопедія народного господарства Української РСР» за ред. С. Ямпольського у 4-х томах (К., 1969-1972), «Українська Радянська Енциклопедія» за редакцією М. Бажана у 16-ти томах, 17-й том - довідковий (К., 1960-1965), «Українська Радянська Енциклопедія» за ред. М. Бажана — у 12-ти томах (К., 1977-1985). З інших енциклопедій належну увагу українознавству і правдиві дані містить чеський «Ottuv Slovnik Naucny», англомовний «Slavonic Encyclopedia» (гол. редактор Й. Ручек, Нью-Йорк, 1949). Проте трактування українознавства у західних енциклопедіях залишається недостатнім: український матеріал розкиданий між російським і польським. Його обсяг незначний, а інформація часто не вивірена, автори користуються неукраїнськими джерелами.

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ


ЕНЦИКЛОПЕДІЯ (грец. коло загальноосвітніх знань) — науково-довідкове видання з широкого кола найрізноманітніших узагальнених і систематизованих знань, найістотніших відомостей із життєдіяльності людини і людства. Е. бувають універсальні, спеціальні, галузеві.

ЕПІГОН


ЕПІГОН (від грец. нащадок) — зневажлива назва осіб, що в нових умовах механічно відтворюють застарілі ідеї або мистецькі прийоми й засоби своїх попередників. 120

ЕПІТАФІЯ


ЕПІТАФІЯ (від грец. еpі — над і taphos — могила) — 1) Намогильний напис. 2) Скульптурний чи живописний твір меморіального призначення, що містить портретне зображення померлого.

ЕПОС


ЕПОС (грец. — слово, розповідь) — 1) Героїчні народні пісні, думи, поеми, оповіді. 2) Оповідний рід художньої літератури.

ЕРГОНОМІКА


ЕРГОНОМІКА (грец. ergon — робота і nomos — закон) — інтегративна наука, яка вивчає закономірності особливостей людини та засобів виробництва. Виникла на стику технічних наук і психології, фізіології та гігієни праці. Досліджує оптимальні пристосування машин, інструментів, обладнання і умов праці до психофізіологічних властивостей людини. Е. називаємо також антропотехнікою та інженерною психологією.

ЕСЕ


ЕСЕ (франц. еssai, букв. спроба) — короткі наукові, критичні та інші нариси, які відзначаються вишуканістю форми. Іноді термін «Е.» вживається з іронічним відтінком. У сучасній літературі Е. — нарис або стаття, насичені теоретичними, філософськими роздумами.

ЕССЕНИ


ЕССЕНИ, або ЕССЕЇ — іудейська секта, заснована 150 р. до н.е. Стояла осторонь політичної боротьби, демонструвала релігійний аскетизм, суворо дотримувалася традиційних іудейських настанов. Частина Е. практикувала безшлюбність. Займалася сільським господарством, ремісництвом та лікуванням; майно в їхніх громадах було спільним. Вступ до секти був пов'язаний з таємними ритуалами. Е. вірили у безсмертність душі, потойбічну відплату; мали розвинуті месіанські уявлення. Це сприяло злиттю Е. з християнством.

ЕСТЕТИКА


ЕСТЕТИКА (від грец. aisthetikos — чуттєво сприйманий) — наука про прекрасне, його сприйняття та значення для суспільства, про загальні закони художнього пізнання дійсності і розвитку мистецтва.

ЕСХАТОЛОГІЯ


ЕСХАТОЛОГІЯ (від грец. es^atos — останній, крайній і...логія) — релігійне вчення про кінцеву долю людства і Всесвіту, є складовою будь-якої релігії.

ЕТАЛОНИ


ЕТАЛОНИ (франц. etalon, від etaler — виставляти, показувати) — 1) Зразкові міри та зразкові вимірювальні прилади, призначені для зберігання й відтворення одиниць вимірювання з точністю, максимально можливою за даного рівня вимірювальної техніки. Е. забезпечують єдність і правильність вимірювання у кожній державі та в усьому світі. Розрізняють Е. штучні й природні. До штучних належить, напр., Е. одиниці маси — кілограма, що становить прямий циліндр діаметром 39 мм, виготовлений зі сплаву платини (90 %) та іридію (10 %) Природним є, напр., Е. одиниці довжини — метра, який дорівнює 1 650 763,73 довжини хвиль (у вакуумі) випромінювання атома критону — 86. Е. бувають міжнародні (їх зберігають у Міжнародному бюро мір і вагів) і національні, які належать окремим державам. 2) Переносно — зразок, мірило.

ЕТАЛОННА ГРУПА


ЕТАЛОННА ГРУПА — група, система поглядів якої використовується діючою особою як система еталонів.

ЕТИКА


ЕТИКА (лат. ethica, ethika, від грец. ethos — звичай) — 1) Наука, що вивчає мораль. 2) Норми поведінки, сукупність загальноприйнятих моральних правил, вимоги, які людина ставить перед собою або яких вимагає суспільство у певному середовищі, соціальній групі населення. В українському побуті ще у давні часи зафіксовані певні правила глибокої моралі для різних прошарків населення — однакові як для ченців, так і для світських людей. Суворі вимоги до людини містились у спеціальних порадниках для сповіді. Напр., «Ізборник Святослава», 1076 р. («Поради багатим») або «Поученіє» Володимира Мономаха (до 1125 р.) містили класифікацію доброчинств, де поряд з релігійною санкцією моралі («Заповіді Божі») вказувалися і санкції «людські» (слава та поважання людей). Вимоги християнської етики до питань політики викладені у т. зв. «Слові про князів» (XII ст.). Про вимоги «лицарської моралі» свідчать літописи (зокрема, т. зв. Іпатіївський). Ці три типи етичних поглядів панували в Україні аж до XII ст. Етичні проблеми висвітлював у своїх творах Г. Сковорода (систематичний виклад: «Начальная дверь ко християнскому добронравию, діалоги»). У них наголошено на індивідуальних моральних завданнях, які стоять перед кожною людиною, покликані Богом до певного життєвого шляху. Подібне пропагують М. Гоголь (кожній людині Богом «доручено» виконання якогось завдання, людина є робітником у «Божому господарстві»), І. Франко, Леся Українка, І. Багряний. Велике значення для ефективності підприємництва має дотримання етичних норм.

ЕТИКЕТ


ЕТИКЕТ (франц. etiquette, від флам. steeken — устромляти) — 1) Правила поведінки людей. 2) Порядок дій, правил ввічливості під час ділових зустрічей, переговорів, у дипломатичних колах.

ЕТИКЕТКА


ЕТИКЕТКА (франц. etiquette — ярлик, знак) — 1) Товарний ярлик, товарний знак, долучений до товару або до його упаковки, де зазначено назву товару, його основні характеристики, параметри, ціну, фірму-виготовлювача тощо. 2) Підпис під експонатом у музеї чи на виставці.

ЕТНІЧНА ГРУПА


ЕТНІЧНА ГРУПА (від грец. ethnos — народ) — національна меншина, частина етносу, що проживає за межами своєї етнічної території. В Україні такими Е. г. є росіяни, поляки, угорці, євреї, німці, білоруси,словаки,чехи,ін.

ЕТНІЧНА САМОСВІДОМІСТЬ


ЕТНІЧНА САМОСВІДОМІСТЬ — усвідомлення людьми своєї причетності до певного народу; одна з основних етнічних прикмет.

ЕТНІЧНИЙ


ЕТНІЧНИЙ (від грец. ethnikos — народний) — той, що стосується або належить до якогось народу, його традицій, духовності, культури або до окремої етнічної групи людей.

ЕТНІЧНІ ФАКТОРИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ


ЕТНІЧНІ ФАКТОРИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ — рушійні сили розвитку економіки суспільства, пов'язані з впливом на економічне життя особливостей етнічної свідомості, типової економічної культури і поведінки нації.

ЕТНОГЕНЕЗ


ЕТНОГЕНЕЗ (грец. ethnos — народ, genesis — походження, джерело) — походження народів. Це сукупність історичних, соціально-культурних явищ і процесів, які спричинилися до утворення етносу. Охоплює значний історичний період становлення та існування етносу у різних етноісторичних джерелах (рід, плем'я, народ, нація).

ЕТНОГРАФІЧНА ГРУПА


ЕТНОГРАФІЧНА ГРУПА — локально-територіальна частина етносу, яка вирізняється особливостями традиційної матеріальної і духовної культури, побуту, інколи діалектом. Такими Е. г. в Україні є гуцули,бойки,поліщуки,подоляни,волиняни, ін.

ЕТНОГРАФІЯ


ЕТНОГРАФІЯ (грец. ethnos — плем'я, народ і grapho — пишу) — «народопис», народознавство. Наука, яка вивчає культуру, побут і звичаї того чи іншого народу.

ЕТНОЛОГІЯ


ЕТНОЛОГІЯ (грец. ethnos — народ і logos — слово, наука) — наука про народ. У науці вживається для означення поняття «теоретична етнографія».

ЕТНОНІМ


ЕТНОНІМ (від грец. ethnos — народ і onima — ім'я, назва)- назва народу, що передбачає визнання одного предка, родину й психологічну сумісність. Назва народу «українці» сформувалася остаточно у XVIII-XIX ст., хоч виникла ще у XII ст. Раніше вживали назв «руський», «русичі».

ЕТНОС


ЕТНОС (грец. народ) — стійке об'єднання людей, що історично склалося на певній території на ґрунті суспільного походження. Характеризується єдиною мовою, культурою, побутом, самосвідомістю, ментальністю. Вживається у значенні «народ».

ЕТНОЦЕНТРИЗМ


ЕТНОЦЕНТРИЗМ (від грец. племінний, народний та лат. центр) — переконання у зверхності, вищості власної етнічної та культурної групи, відповідно зневага до інших груп. 124

ЄВА


ЄВА (староєвр. Хава — та, що дає життя) — згідно з Біблією перша жінка на Землі, праматір людства, створена Богом на шостий день його творіння з ребра Адама і приведена йому як дружина. За непослух Бог вигнав Єву разом з Адамом із раю і засудив їх. Єва за свій гріх мала «в болях ... народжувати дітей» і коритися чоловікові.

ЄВАНГЕЛІСТ- Культурологічний словник


ЄВАНГЕЛІСТ (грец.) — 1) Кожний з чотирьох, визнаних християнською церквою, укладачів ранньохристиянських творів — Євангелій. 2) Член секти євангелістів.

ЄВАНГЕЛІЯ


ЄВАНГЕЛІЯ (від грец. evangelion — добра звістка) — частина Біблії, чотири пов'язані спільною темою релігійні твори, що становлять основну частину Нового Заповіту. Містять життєпис Ісуса Христа на основі християнського віровчення.

ЄВРАЗІЙСТВО- Культурологічний словник


ЄВРАЗІЙСТВО — концепція щодо слов'янських культур як неєвропейського феномену, який об'єднує в собі західні і східні риси і знімає суперечність інших та синтезує їхні досягнення.

ЄВРОПОЦЕНТРИЗМ- Культурологічний словник


ЄВРОПОЦЕНТРИЗМ — вчення, яке доводить, що найбільший внесок у розвиток світової культури зробили європейські народи.

ЄВШАН — ЗІЛЛЯ (ПОЛИН)


ЄВШАН — ЗІЛЛЯ (ПОЛИН) — символ пам'яті; рідної землі, Батьківщини, своєрідний пароль українців. Євшан — зілля (полин) — степова запашна рослина із червоним або пурпуровим цвітом. У Біблії слово «полин» нерідко поєднується зі словом «яд». Грішники часто зазнають кари Господньої саме полином. Слово «Євшан» за походженням тюркське. В Іпатіївському літописі міститься цікава оповідь про братів — половецьких ханів — Отрока та Сирчана. Після поразки від Мономаха хан Отрок опинився у Грузії, а Сирчан залишився коло Дону. «По смерті ж Володимира остався у Сирчана один лиш музика Ор, і послав він його в Обези (частина Грузії), мовивши: «Володимир вже вмер. Тож вернися, брате, піди в землю свою. Мов же ти йому слово моє, співай же йому пісні половецькі. А якщо він не схоче, дай йому понюхати зілля, що зветься Євшан». Той же не схотів ні вернутися, ні послухати. І дав Ор зілля, і той, понюхавши і заплакавши, сказав: «Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути». І пішов він у землю свою (Л. Махновець Літопис руський. — С. 368-369). Не випадково митрополит Іларіон підкреслював: «Євшан — зілля зцілює від винародовлення, і хто забуде свою Батьківщину воно пригадає». В українському фольклорі полин — надійний оберіг від русалок, іншої нечисті. Образ «євшан — зілля» став літературною традицією. Він зустрічається у творах І. Франка, М. Вороного, Л. Забашти, М. Чабанівського, В. Коломійця, О. Гончарова та ін.

ЄЗУЇТИ


ЄЗУЇТИ (від лат. Jesus — Ісус) — члени католицького чернечого ордену «Товариство Ісуса», створеного 1534 р. І. Лойолою. Орден відзначався особливою активністю в боротьбі з Реформацією.

ЄРЕСЬ


ЄРЕСЬ (від грец. — особливе віровчення) — 1) Релігійне вчення, що заперечує догмати та організаційні форми пануючої церкви. 2) Переносно — відступ від панівних, загальноприйнятих поглядів, правил, положень та ін., інколи — те, що позбавлене здорового глузду.

ЖАНР


ЖАНР (франц. genre, від лат. genus (generis) — рід, вид) — тип мистецького й літературного твору (роман, повість, поема тощо).

ЖАРГОН


ЖАРГОН (франц. jargon, від галло-романського gargone — базікання) — соціальний діалект; відрізняється від літературної мови специфічною лексикою і вимовою, але не має власної фонетичної й граматичної систем.

ЖЕНЬ


ЖЕНЬ (кит.) — принцип людяності, гуманного підходу до людини та суспільства.

ЖЕРТВОПРИНЕСЕННЯ


ЖЕРТВОПРИНЕСЕННЯ — один із стародавніх релігійних обрядів принесення жертв духам померлих предків, обожнюваним предметам, богам, злим духам тощо. Ж. виникло в епоху первісного суспільства, коли мисливці кращу частину своєї здобичі залишали для духів померлих предків або духів-покровителів. Ж. набувало часом диких, бузувірських форм. У тій чи іншій формі Ж. збереглося в усіх релігіях і до нашого часу: запалювання свічок і лампад, освячення хліба, плодів, поминання родичів на могилах, причастя, обітниця, калічення себе в бузувірських сектах.

ЖРЕЦТВО


ЖРЕЦТВО — суспільна (станова чи кастова) група людей, що виконували релігійні обряди. Найбільшого розвитку досягло в Єгипті, Індії, Іудеї та ін. На відміну від релігій Сходу, в Греції не було Ж. в загальноприйнятому розумінні: у полісах кожен громадянин міг приносити жертви, виконуючи очищення, узливання та інші священні дії. Жерця, як правило, обирали на рік або на кілька років, часом призначали жеребкуванням. Деякі «посади» жерців діставались у спадщину на ціле життя. В елліністичний період сан жерця можна було купити. Жерцем міг бути лише рівноправний громадянин, здоровий психічно й фізично. Жерці не брали особливої платні за свою роботу, але брали частину м'яса жертовних тварин та подарунки віруючих. В античній Греції державним культом відали найвищі службові особи, а не жерці. Римське Ж. відігравало більшу роль в житті суспільства, ніж грецьке. У Римі жерці були службовими особами, відали календарем, оберігали закони, вступали в міжнародні зносини, засідали с сенаті тощо.

У переносному значенні жрець — той, хто присвячує себе служінню чомусь: жрець Аполлона — митець, жрець Вакха — п'яниця, жрець Морфея — сплюх (жартівливе) тощо.

ЖУПЕЛ


ЖУПЕЛ — щось таке, що викликає жах, лякає. На церковнослов’янській мові — сірка, що горить, чи смола для грішників у пеклі.

ЗАДАТКИ


ЗАДАТКИ — природжені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку, що становлять природне підґрунтя розвитку здібностей.

ЗАКЛИНАННЯ


ЗАКЛИНАННЯ — усталена словесна формула, що супроводжується відповідними діями, яка мала магічну силу. Метою заклинань було вплинути на когось чи щось, підкорити його своїй волі або чаклунській силі, висловити настійне прохання, благання.

ЗАМОВЛЯННЯ


ЗАМОВЛЯННЯ — магічні слова, які за давніми уявленнями, маючи чаклунську силу, чинять вплив на щось — загоюють рани, лікують хвороби тощо.

ЗАПРОВАДЖЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА НА РУСІ


ЗАПРОВАДЖЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА НА РУСІ — прийняття християнства наприкінці Х ст. як державної релігії в Київській Русі, відоме також під назвою «хрещення Русі». Як свідчить історична наука, цей процес розпочався задовго до правління київського князя Володимира Святославовича і тривав багато десятиліть після нього. Серед панівних верств християнство поширилося вже в середині ІХ ст. У 988-989 рр., коли за Володимира проводилося масове хрещення в Києві та Новгороді, воно набуло статусу державної релігії, але його запровадження відбувалося й далі. З. п. на Р. було зумовлене потребами феодального ладу: сформоване родоплемінним суспільством язичництво вже не відповідало соціальним і духовним запитам нового часу; князівсько-боярська верхівка бачила в новій релігії, яка проповідувала ідеї богоданості держави, законопослушання, християнської духовності тощо, засіб зміцнення своєї влади, централізації давньоруської держави, зміцнення її міжнародного становища. Той факт, що Володимир віддав перевагу православ'ю, пояснюється низкою обставин: наявністю давніх торговельних та інших зв'язків між Київською Руссю і Візантією, укоріненим у ньому принципом підлеглості церкви державній владі («принцип візантіїзму»), можливістю використання у даній конфесії слов'янської мови під час богослужіння. З. п. на Р. наштовхнулося на опір прихильників «віри батьків» — язичництва, але в цілому було прогресивним актом, оскільки воно допомагало встановленню історично-прогресивних феодальних суспільних відносин, сприяло широкому проникненню на Русь досягнень візантійської культури, налагодженню і розвитку зовнішньополітичних зв'язків Київської держави з державами Європи.

ЗВИЧАЙ


ЗВИЧАЙ — усталений спосіб людської діяльності, який передається від покоління до покоління.

ЗДАТНІСТЬ


ЗДАТНІСТЬ — властивість індивіда, яка визначає його можливість, спроможність, нахил до виконання певної діяльності, наприклад здатність до навчання, здатність до трудової діяльності (професійна придатність) тощо. З. зумовлюється рівнем знань, здібностей, умінь, навичок, особистісними якостями (риси характеру і темперамент, особливості емоційно-вольової сфери). 3. опосередкована умовами діяльності і вимогами соціального оточення. 3. не є чимось незмінним, вона розвивається, поглиблюється, диференціюється в ході практичної діяльності людини. Значну роль, при цьому відіграють природні нахили людини, задатки.

ЗДІБНОСТІ


ЗДІБНОСТІ — психічні властивості індивіда, які є передумовою успішного виконання певних видів діяльності (набуття знань, умінь і навичок; використання їх у праці). Виділяють загальні З., які тією чи іншою мірою виявляються у всіх видах людської діяльності (загальні розумові здібності, пам'ять, увага та ін.), і спеціальні здібності, які відповідають вужчому колу вимог конкретної діяльності (музичний слух — для музиканта, психомоторне чуття — для пілота, творча уява — для конструктора тощо). Успішне виконання певної діяльності передбачає своєрідне поєднання загальних і спеціальних здібностей. З. є не природженими, а соціально набутими. Визначальним у розвитку здібностей є умови життя і відносини людини з навколишнім середовищем. 3. людини розвиваються на базі засвоєння суспільного досвіду, виховання і навчання, в процесі трудової діяльності. Найуспішніше формуються здібності в умовах, коли праця стає життєвою потребою і людина у своїй діяльності керується високими громадськими мотивами. Такі умови для розвитку індивідуальних здібностей трудової людини створює соціалістичне суспільство.

ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД


ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД — сукупність уявлень, поглядів, навичок мислення, вироблених і зафіксованих людиною на основі її повсякденного життя. Це свого роду робоча концепція явищ і подій, що оточують нас. Внаслідок багатовікового досвіду склалися прості, але правильні уявлення, які не втрачають свого значення, оскільки вони дають людині правильні орієнтири в природному і соціальному оточенні. 3. г. протистоїть апріорним розумуванням, відірваним від життя. У минулому матеріалісти часто апелювали до здорового глузду у критиці антинаукових чи ідеалістичних теорій. 3. г. відображає дійсність на рівні явища, він не достатній для проникнення в сутність, проте у психології, де емпіричний момент пізнання має чималу вагу, широко використовуються спостереження і досвід, точка зору 3. г. не лише не ігнорується, а визнається як передумова руху пізнання від явища до сутності. В 3. г. нерідко одночасно співіснують акумульований століттями досвід, наукоподібні версії і навіть окремі забобони. Ось чому, коли люди прагнуть внести вдосконалення в практику, 3. г. виявляється замало, виникає потреба в строгому науковому знанні.

ЗЕЛЕНІ СВЯТА


ЗЕЛЕНІ СВЯТА — символ єднання людини з силами природи та потойбічним світом; сонця, сонячного культу; торжества життя; розквіту дерев, квітів і трав; часу найбільшого буяння сил життя. Уже й сама назва 3. с. дуже стародавня, далеко передхристиянська — вказував С. Килимник у дослідженні «Український рік...» Християнська церква намагалася змінити назву 3. с. на свято Троїці, але весняні свята називають Зеленими, поминальну суботу — клечальною, а весь тиждень — Зеленим або Русальним. Головна мета цих свят — поклоніння Сонцю, Сонячному культу та культу покійників, а також поклоніння деревам, квітам. Хату і двір прибирали клечанням, квітами та травами, устеляли долівку скошеною травою. Українці вірили, що душі померлих весною і влітку вселяються в дерева і квіти, тому їх приносили до двору і хати, «пригощали» коливом, задобрюючи їх.

ЗЕМЛЯ


ЗЕМЛЯ — символ астральний і космічний; матері-годувальниці; Вітчизни; духовності; життя; багатства; щедрості; родючості; плодючості; позитивного і негативного начала; світла і темряви; гріхопадіння, місця вигнання людини з раю. До землі український народ почуває глибоку повагу, яка часом межує з обожненням. Землю називають святою і матір'ю, бо з неї створено першу людину, земля годує всіх людей і тварин. Нею клянуться, при цьому цілують її або з'їдають жменьку землі — і ця клятва вважається найстрашнішою. Бити без потреби по землі палицею або чимось іншим вважається таким же великим гріхом, як бити рідну матір (Булашев Г. О. Український народ. — С. 268). Наші предки зважали, що земля жива, бо «тілько живе може живому життє дати». А земля давала життя і житу, і пшениці, і усякій пашниці. «Земля наша мати, всіх годує», «Земля дає все і забирає все», — стверджують прислів'я. «Земля — мати», а «Сонце — батько, Місяць — вітчим». Ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів. Слово «земля» в українській культурі уособлює кілька значень, і така ж неоднорідна символічна знаковість цього образу: астральний і космічний символ, образ матері-годувальниці і образ землі — Вітчизни. Земля-мати — дополітеїстичний образ-тотем протоукраїнців, які поклонялися родючій ниві, всій землі. Образ землі-матері ввійшов поетичним символом до фольклору українського та інших слов'янських народів (Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. — 28 с.).

ЗИЗАНІЙ Лаврентій


ЗИЗАНІЙ Лаврентій (Тустановський) (? — після 1633) — український та білоруський православний церковний діяч, письменник. Член «вченого гуртка» Києво-Печерської лаври. Родом з Рогатина на Галичині. Освіту здобув у Острозі. Викладав у львівській, віленській, берестейській братських школах. Брав участь у роботі Берестейського православного собору 1596 р. З 1624 р. — редактор і перекладач у друкарні Києво-Печерської лаври. Головний твір З.Л. — «Великий катехізис» (1627 р.). Ряд його трактувань (про Трійцю, природу

гріховності людини, свободу людської волі та ін.) були піддані критиці московськими цензорами як неправославні, протестантські. Його праці: перший в Україні друкований буквар « Наука ку читаню и розуменю писма словенскаго» (1596 р.), «Лексис», «Граматіка словенска» (1596 р.) та ін.

ЗІККУРАТ


ЗІККУРАТ — в архітектурі Месопотамії ступінчаста вежа з храмом на вершині. Найвідоміший зіккурат — Етеменанкі у Вавилоні з храмом бога Мардука на вершині, мав висоту близько 90 м.

ЗНАК


ЗНАК — матеріальний предмет, явище, подія, які виступають представником іншого предмета і використовуються для збереження і передачі інформації.

ЗНАННЯ


ЗНАННЯ — форма духовного засвоєння результатів пізнання, процесу відображення дійсності, що характеризується усвідомленням їх істинності. Сумнів щодо істинності пізнавального результату виключає можливість зведення його до знання і перетворює цей результат на гадку. Статус З. як права на істину здатна забезпечити лише практика.

ЗНЕСЕННЯ- Культурологічний словник


ЗНЕСЕННЯ — відповідник нім. Aufgeben від дієсл. aufgeben — сходити, підніматися; виникати; розкриватися; розчинятися у чому-небудь. Нім. Філософ Г. В. Ф. Гегель використовує це поняття для передачі суперечливого змісту категорії заперечення. Це водночас і загибель (знесення будівлі) і збереження, піднесення на вищий рівень розвитку. Поняття З. є принципово важливим для розуміння принципу заперечення заперечення (у праці «Наука логіки»).

ЗОДІАК- Культурологічний словник


ЗОДІАК — символ земного життя; його матеріалізації та одухотворення; символ нескінченності, вічності; внутрішньої єдності; відповідності між земними подіями і небесними явищами; символ єдності і взаємозв'язку людини та Всесвіту. Слово Зодіак означає «колесо життя», тому його символіка пов'язана з колом. З давніх часів люди, спостерігаючи за небом, намагалися встановити шкалу відповідності між подіями земного життя та небесними явищами. У результаті певних узагальнень вони дійшли висновку, що кожна форма земної природи перебуває в залежності від небесних переміщень. Своєрідним графічним зв'язком цієї залежності і став Зодіак. Безпосередні джерела його виникнення маловідомі. Однак аналогічні йому символи знайомі багатьом народам. Кожен знак зодіакальної системи зазнає впливів з боку однієї з планет та певного міфічного божества, тому кожен такий знак є необхідним етапом на шляху духу до своєї досконалості. Основа зодіакальної системи (рух сонця по небу) була закладена у древній Індії: індійці відкрили 8 знаків Зодіаку. Зодіакальна система із 12-ти знаків з'явилася в VI ст. до н. е. Вона характеризується формою круга (символ нескінченності), поділом на 12 частин, яким відповідають певні знаки, а також зв'язком із сімома планетами. Зодіак можна розглядати не лише як безперервний процес, але і як замкнутий ланцюг, у межах якого в результаті переходу кількісних змін у якісні здійснюється поділ на 12 частин. Символіка Зодіаку пов'язується з окремими його знаками, до яких належить Овен, Тілець, Близнюки, Рак, Лев, Діва, Терези, Скорпіон, Стрілець, Козеріг, Водолій, Риби.

ЗООМОРФНІСТЬ- Культурологічний словник


ЗООМОРФНІСТЬ (від грец. тварина і форма) — уподібнення речі якійсь тварині, реальній або фантастичній (тератоморфність); засоби такі ж, як і при антропоморфності.

ЗОСЕРЕДЖЕНІСТЬ- Культурологічний словник


ЗОСЕРЕДЖЕНІСТЬ — одна з універсальних властивостей свідомості, співмірна з такими її показниками, як єдність і цілісність. Правомірно говорити про зосередженість уваги, сприймання, пам'яті, уяви, волі, а в соціальній психології — зосередженість всієї особистості на певних видах діяльності і спілкування. 3осередженість має велике значення для оптимального перебігу пізнавальної і практичної діяльності людини. Значною є роль зосередженості у багатьох сучасних професіях, особливо з чималим вмістом творчих операцій. Фізіологічним ґрунтом зосередженості є здатність нервової системи

концентрувати в певних точках, зонах процеси збудження і гальмування. З погляду психологічного аналізу зосередженості є здатністю інтелекту і волі до контролю над швидкоплинними ситуаціями.

ЗРІЛІСТЬ


ЗРІЛІСТЬ (особистості) — сукупний стан високого розвитку фізіологічних, інтелектуальних, вольових, моральних, соціальних параметрів людини. В генезисі спочатку настає біологічне і фізіологічне дозрівання організму (нині у зв'язку з акселерацію воно дещо зсунулося в бік молодшого віку: для хлопців 14-16 років, для дівчат 1216 років), а потім приходить психічна зрілість як високий показник роботи сенсорних, мнемічних, інтелектуальних функцій людини. Згодом настає моральна і світоглядна зрілість як свідчення соціальної зрілості особистості. Соціальна зрілість (ґрунтується) на ідейних переконаннях, сформованому світогляді і включає в себе оперативне, вправне й ефективне здійснення практичної діяльності.

ЙОГА


ЙОГА (санскрит., дослівно з'єднання,роздуми, споглядання) — в індійській традиції один з шести ортодоксальних (брахманських) напрямів, який розробив систему послідовного очищення і просвітлення розуму, а також комплекс практичних вправ для досягнення стану «звільнення» душі від «пут» матерії, тіла. Засновником класичної Й. вважається Патанджалі (близько П ст. до н. е.). В залежності від особливостей йогіна, система Й. передбачає три шляхи до «звільнення», а саме: шлях пізнання (джнана-Й.), релігійної любові (бхакті- Й.) і активної дії (карма-Й.).

ЙОРДАНЬ- Культурологічний словник


ЙОРДАНЬ (Водохреще, Богоявлення) — символ сили і могутності; день хрещення Господа; здоров'я, життя на землі; чистоти; світла; любові. Це велике церковне свято (19 січня за н. ст., 6 січня за ст.ст.). За Євангелієм, саме цього дня приблизно 2 тис. років тому 30-річний Ісус Христос прийняв хрещення від Івана Хрестителя (Предтечі) на річці Йордань. «І не знав Я Його, але Той, Хто хрестити водою послав мене, мені оповів: «Над Ким Духа побачиш, що сходить і зостається на ньому, — це Той, Хто хреститься Духом Святим». І я бачив, і засвідчив, що Він — Божий Син» (Іоана І, 29-39). Свято 19 січня називалося празником Хрещення Господа і Богоявлення. Бо при хрещенні Спасителя було з'явлення Пресвятої Трійці та урочисте з'явлення Божества Спасителя, який всенародно розпочав своє служіння в ім'я визволення світу. Св. І. Золотоуст говорить, що не той день, в який народився Спаситель, має бути названий Богоявленням, але той день, в який він хрестився. У цей день в пам'ять про хрещення Ісуса Христа у Йордані Церква проводить велике освячення води на річках, озерах, колодязях. Саме місце, куди йдуть від Церкви на освячення води, називають Іорданою. Слово йордань виникло у найдавніші часи і означало певне надання воді сонячної сили. У часи язичництва це свято було приурочене народженню богині води Дани. З давніх звичаїв у слов'ян збереглося шанобливе ставлення до води. 19 січня вирубували з криги хрест, фарбували буряковим квасом у червоний колір, прикрашали рушниками, гілками сосен, сухими квітами. Потім священик освячував воду та віруючих. Ця вода — особлива, її використовують для лікування хвороб, для різних магічних обрядів. Дівчата вмиваються, щоб «рожеві лиця були». Після освяти несли воду додому, і батько окроплював нею хату і все господарство. Хлопці в цей день малювали хрести на парканах, дверях, хатах, і знаки не можна було витирати до наступного Водохреща. У цей день ходили в гості, співали йорданські колядки, веселилися, молодь збиралася на різні забави.

ІДЕАЛ


ІДЕАЛ (від грец. ідея) — уявлення про найвищу досконалість, котра як взірець, норма і найвища мета визначає певний спосіб і характер дії людини чи суспільного класу. І. вірно чи ілюзорно відображає корінні суспільні, насамперед класові, інтереси. Залежно від сфер людської життєдіяльності формуються суспільні, політичні, етичні, естетичні, гносеологічні та інші ідеали, які входять до складу світогляду людини, і виявляють активно-творче відношення людини до дійсності, відіграючи роль кінцевих цільових орієнтирів. І. об'єднує ціннісні орієнтації, життєві принципи та плани, рівень домагань, задуми та вчинки в цілісну лінію осмисленої поведінки, життєвого шляху людини.

ІДЕНТИФІКАЦІЯ


ІДЕНТИФІКАЦІЯ (від лат. іdenticus — тотожний і fаcіо — роблю) — прийом наукового пізнання, при якому встановлюються тотожність, подібність об'єктів завдяки спільності певних рис, ознак. У соціальній психології ідентифікація широко застосовується при вивченні малих груп, класифікації лідерів, типології особистості. Ідентифікація тісно пов'язана з моделюванням як методом сучасного наукового пізнання. І. — процес, завдяки якому дитина присвоює характеристики «іншого».

ІДЕЯ


ІДЕЯ (грец.) — за Платоном особливий вид буття, духовна реальність, яка існує об'єктивно, незалежно від фізичного буття, неосяжна для чуттєвого сприйняття. Ідеї — своєрідні прототипи, моделі фізичних речей.

ІДІОМА


ІДІОМА (з грец.) — стале словосполучення, що виконує функцію окремого слова, значення якого не виводиться із значень компонентів, з яких воно складається (наприклад, «накивати п'ятами»). Ідіома є результатом мовної творчості народу протягом багатьох століть.

ІЄРАРХ


ІЄРАРХ (від грец. hieros — священний і arche — влада) — представник вищого християнського духовенства (папа, патріарх, митрополит кардинал, архієпископ, єпископ).

ІЄРОГЛІФ


ІЄРОГЛІФ — знак деяких видів ідеографічного письма (єгипетська ієрогліфіка, давньошумерський клинопис, сучасна китайська ієрогліфіка).

ІЗОЛЯЦІЯ


ІЗОЛЯЦІЯ (франц. відособлення) — у психології почуття соціального спустошення і безнадії, яке виникає внаслідок нездатності досягти соціальних, інтимних контактів.

ІКОНА


ІКОНА (від грец. eikon — зображення, образ) — у християнстві (православ'я, католицизм) — живописне, мозаїчне або рельєфне зображення, якому надають священного характеру. У широкому розумінні — зображення Ісуса Христа, Богоматері, святих, сцен зі Святого Письма. У вузькому значенні — твори мистецтва, що мають культове призначення. Культ І. бере початок від ІІ ст., набув розквіту в Х ст. Найдавніші І., що збереглися до наших днів, належать до VI ст. І. трапляються й у деяких інших релігіях, напр. у ламаїзмі.

ІКОНОГРАФІЯ


ІКОНОГРАФІЯ (від грец. зображення, образ і пишу, креслю, малюю) — 1) Сукупність зображень будь-якого обличчя (напр., видатної людини) або тих сюжетів, котрі були характерними для певної епохи, напряму в мистецтві та ін. 2) В образотворчому мистецтві І. — суворо встановлена система зображення будь-яких персонажів або сюжетних сцен. Іконографічні сюжети виникли на основі зв'язку стародавнього мистецтва з релігійним культом і ритуалом. Вони були покликані полегшувати розпізнавання персонажа або сцени, а також узгоджувати принципи зображення з певною теологічною концепцією (напр. І. Богоматері, Ісуса Христа, свят — у християнському мистецтві, Будди — в буддійському). 3) У мистецтвознавстві — І. (іконографічний метод) — опис і систематизація типологічних ознак і схем, що визнані і використовуються для зображення персонажів або сюжетних сцен. Іконографічний метод склався у Франції у 40-х роках ХІХ ст. як засіб вивчення середньовічного мистецтва, тлумачення його символіки, алегорій, атрибутів. Набув поширення в 2-й пол. ХІХ — на поч. ХХ ст.

ІКОНОПИС


ІКОНОПИС — вид культового станкового живопису (ікони). І. виник на основі античної художньої культури. Іконоборство, що набуло поширення у VIII-IX ст., загальмувало розвиток І. Іконописні твори виконувалися в техніці яєчної темпери та мозаїки. Провідною школою І. у Візантії була Константинопольська, яка мала вплив на школи Балкан, Грузії, Італії та Київської Русі. Наприкінці II ст. склалася Київська школа («Печерська (Свенська) Богоматір», 1288). З того часу відоме ім'я художника Алімпія Печерського. З XII ст. відомі художні школи І. у Володимиро-Суздальському, Галицько-Волинському та ін. князівствах («Устюзьке Благовіщеня», «Спас Нерукотворний»).

ІКОНОСТАС


ІКОНОСТАС (від ікона і грец. stasis — місце стояння) — стіна, що відокремлює вівтар від основної частини православного храму. І. Виник наприкінці XIV — у XV ст. з передвівтарної перегородки. Тоді ж склалася загальноусталена композиційна структура І. Під впливом різних архітектурних стилів (Відродження, бароко, класицизм тощо) змінювались архітектурні рішення та декоративне оздоблення І. В Україні відомі І. у церквах: Параскеви П'ятниці у Львові (поч. XVII ст.), Успенський у с. Великі Грибовичі Львівської обл. (16291638), Св. Духа в м. Рогатині Івано-Франківської обл. (1645-1650), Преображенській у с. Великі Сорочинці Полтавської обл. (1732), Софійському соборі (1731-1747) та Андріївській церкві в Києві (17511754), Іллінській у Чернігові (1774).

ІЛЮЗІОНІЗМ


ІЛЮЗІОНІЗМ (франц. illusionnisme, від лат. Ulusio — обман, насмішка) — 1) Імітація видимого світу у творах образотворчого мистецтва, створення уявлення реально існуючих предметів і простору. І. з'явився в античному живописі, відігравав помітну роль у мистецтві Відродження; став одним із провідних принципів монументально-декоративного мистецтва бароко (коли в інтер'єрах будівель реальний архітектурний простір зливається з ілюзорним живописним, який відтворюється за допомогою вигадливих перспективних споруд). І. використовується в станковому мистецтві (живописні та графічні натюрморти-«обманки» XVIII ст., акварелі). 2) Вид церковного й естрадного мистецтва, пов'язаний з використанням спеціальної апаратури для створення видимості «чудес».

ІЛЮЗІЯ


ІЛЮЗІЯ (від лат. illusion — помилка, оманливе уявлення) — хибне сприймання об'єктивного світу, що виникає під впливом зовнішнього подразника або хворобливого стану нервової системи. Ілюзії виникають з різних причин: несприятливих умов навколишнього середовища (туман, темрява), дефектів у діяльності органів чуттів (глухота, короткозорість), напруженого очікування, емоційного збудження, афекту, який дезорганізує психіку і поведінку людини, послаблення уваги. Залежно від органа чуттів, що їх породжує, ілюзії бувають оптичними, слуховими, тактильними. Бувають ілюзії, що відіграють певну позитивну роль у сприйманні людини. До них належать просторові ілюзії, з якими ми зустрічаємося при сприйнятті творів живопису (наприклад, ілюзія перспективи). Ілюзії, які виникають при різноманітних психічних захворюваннях, — стійкі. У здорової людини ілюзії мають епізодичний характер. Ілюзії слід відрізняти від галюцинацій. Ілюзії виникають за наявності реальних подразників, а галюцинації — за відсутності зовнішніх реальних об'єктів.

ІЛЮЗОРНІСТЬ


ІЛЮЗОРНІСТЬ (від лат. illusio — обман, насмішка) — в образотворчому мистецтві — оманливе відчуття вірогідності зображення.

ІЛЮМІНУВАННЯ


ІЛЮМІНУВАННЯ (від лат. illumino — освітлюю, роблю яскравим, прикрашую) — розфарбовування вручну гравюр або малюнків; процес виконання кольорових мініатюр та оформлення орнаментом середньовічних рукописних книг.

ІЛЮСТРАЦІЯ


ІЛЮСТРАЦІЯ (від лат. illustratio — висвітлюю, наочно зображую) — зображення, яке наочно пояснює або доповнює будь-який друкований текст.

ІМАНЕНТНИЙ


ІМАНЕНТНИЙ (від лат. immanens — властивий, притаманний) — внутрішньо властивий будь-якому явищу, такий, що випливає із самої природи явища.

ІМІДЖ


ІМІДЖ (від лат. imago — образ, вигляд) — цілеспрямовано формований образ (особи, явища, предмета), покликаний здійснити емоційно-психологічний вплив на когось з метою популяризації, реклами та ін. І. — сукупність зовнішніх особливостей людини (одяг, зачіска, прикраси, макіяж) у поєднанні з внутрішніми створюють враження про особистість як оригінальну, неповторну, із власним стилем поведінки, мовлення та способом життя.

ІМІТАЦІЯ


ІМІТАЦІЯ (від лат. mitor — наслідую) — у психології — здатність однієї людини наслідувати рухи, жести, міміку, голос іншої людини. Окремим людям властиво копіювати звуки (тварин, птахів), точно відтворювати голос відомого актора тощо. На цій здатності розвинувся спеціальний імітаційний жанр естрадного мистецтва. На основі імітації розробляють мову ЕОМ, близьку до природної людської мови. Імітація має важливе значення у постановці драматичних творів, а також при програванні соціальних ролей в різних видах людської життєдіяльності.

ІМПЕРАТИВ


ІМПЕРАТИВ (лат. владний) — вимога, наказ, закон. У І. Канта — загальнозначущий, безумовний моральний принцип на противагу особистим принципам поведінки людини, які мають значення лише за певних умов.

ІМПЛІЦИТНИЙ


ІМПЛІЦИТНИЙ (від лат. implicito — сплітаю) — неявний, схований, такий, що (на відміну від експліцитного) може бути виявлений тільки через свої зв'язки з іншими об'єктами чи процесами. У мисли- тельному завданні інформація про невідомі об'єкти є значною мірою імпліцитною. Наприклад, розв'язок завдання в його умові існує приховано, імпліцитно. Термін імпліцитний широко вживається у психології для позначення того, що приховано від погляду дослідника, наприклад мотиви тієї чи іншої поведінки.

ІМПЛЮВІЙ


ІМПЛЮВІЙ (від лат. impluvium — водостік) — неглибокий чотирикутний басейн у центрі атрію (приміщення в давньорим. житлі); із покрівлі будинку в І. через комплювій стікала дощова вода.

ІМПОРТ


ІМПОРТ — 1) Термін, усталений для стародавніх суспільств з розвиненою торгівлею; вказує на товарний характер, стандартизацію виробництва продукції та вивіз її для продажу або обміну, часом на значні відстані (аж до міжконтинентальних). Іноді вживається для позначення поодиноких речей немісцевого походження. 2) Ввезення товарів або капіталів будь-якою країною з-за кордону.

ІМПРЕСІОНІЗМ


ІМПРЕСІОНІЗМ (франц. impressionisme, від impression — враження) — художній напрям у мистецтві й літературі останньої трет. XIX — поч. XX ст. Провідною метою мистецтва І. проголошував витончене відтворення суб'єктивних скороминущих вражень і спостережень, мінливих відчуттів і переживань художника. І. сформувався в пейзажному живописі у Франції (70-80 р. XIX ст.); художники-імпресіоністи збагатили живопис творчими досягненнями в зображенні мінливих станів природи, тонких відтінків світла, забарвлення предметів залежно від освітлення.

ІМПУЛЬС


ІМПУЛЬС (від лат. tmpulsus — удар, поштовх) — у психології — спонукання, поштовх до дії, який не стримується інтелектом. Імпульсивна людина — неврівноважена, легко збуджується, поведінка її нелогічна. У фізіології імпульс — форма збудження в нервових волокнах, яку спричинює будь-яке подразнення.

ІМПУЛЬСИВНІСТЬ


ІМПУЛЬСИВНІСТЬ (від лат. impulsus — удар, поштовх) — схильність людини до надто швидких, недостатньо продуманих, надміру емоційних реакцій на події, що відбуваються навколо. І. часто виступає як риса характеру людини.

ІНДИВІД


ІНДИВІД (лат. неподільне) — людина як окрема природна істота, представник виду, носій індивідуально своєрідних рис. Найістотніші характеристики індивіда — цілісність психофізичної організації, стійкість у взаємодії із зовнішнім світом.

ІНДИВІДУАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ


ІНДИВІДУАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ — один із напрямів глибинної психології, розроблений А. Адлером, учнем З. Фрейда. Психічний розвиток визначається, за Адлером, почуттям неповноцінності, котре формується у дитячому віці і потім може бути переборене через самоствердження у творчих актах, у боротьбі за владу, зверхність над іншими.

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ


ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ (від франц. mdividual — особистий) — неповторність психіки та особистості людини, своєрідне поєднання її фізичних та психологічних особливостей.

ІНІЦІАЛ


ІНІЦІАЛ (від лат. initialis — початковий) — 1) Збільшена заголовна літера будь-якого розділу в тексті рукописної чи друкованої книги, оздоблена орнаментом, ілюстративним малюнком, зокрема зображенням людських фігур і тварин, жанровими сценками. 2) Великі початкові літери імені, по батькові, прізвища.

ІНІЦІАЦІЯ


ІНІЦІАЦІЯ — обряд посвячення юнаків у повноправні члени суспільства, що імітував вмирання та нове народження або перетворення на іншу істоту.

ІНКОРПОРАЦІЯ


ІНКОРПОРАЦІЯ (від англ. — вступ-прийняття до групи, об'єднання з групою.

об'єднуватися, приєднуватися, приймати до складу, утворювати спілку)

ІНТЕГРАТИВНИЙ


ІНТЕГРАТИВНИЙ — той, що сприяє об'єднанню та згуртуванню (див. Інтеграція).

ІНТЕГРАЦІЯ


ІНТЕГРАЦІЯ (від лат. integratio — поповнення, відновлення) — 1) Об'єднання в ціле будь-яких окремих частин. Протилежне — дезінтеграція. 2) I. економічна — процес інтернаціоналізації господарського життя, зближення, об'єднання економік низки країн. 3) Погоджений розвиток і взаємне доповнення підприємств галузей економіки, регіонів і держав задля ефективнішого використання ресурсів і повнішого задоволення потреб учасників цього процесу у відповідних товарах i послугах. 4) І. соціальна — наявність упорядкованих відносин між індивідами, групами, організаціями, державами.

ІНТЕЛЕКТ


ІНТЕЛЕКТ (від лат. intellectus — розуміння, розсудок, пізнання) — розум, здатність до мислення, особливо до його вищих теоретичних рівнів.

ІНТЕЛІГЕНЦІЯ


ІНТЕЛІГЕНЦІЯ — соціальна група, що складається з осіб, професійно зайнятих розумовою працею (науковці, інженери, техніки, вчителі, лікарі, митці тощо). І. виникла внаслідок відокремлення розумової праці від фізичної.

ІНТЕНЦІЯ


ІНТЕНЦІЯ (лат. прагнення) — філософський термін, який означає намір, мету, спрямованість свідомості, мислення на предмет.

ІНТЕРАКЦІЯ


ІНТЕРАКЦІЯ (франц. взаємодія) — характеристика діяльності, в якій беруть участь два або більше суб'єктів.

ІНТЕРВ'Ю


ІНТЕРВ'Ю (англ. interview, букв. — зустріч, бесіда) — 1) Жанр публіцистики, розмова журналіста з політичним, громадським або іншим діячем з актуальних питань. 2) Засіб ділового спілкування. 3) Спосіб отримання інформації при проведенні маркетингових (соціологічних) досліджень.

ІНТЕРЕС


ІНТЕРЕС (від лат. interest — має значення) — поняття, що характеризує важливе, значуще, потрібне для індивіда, сім'ї, колективу, групи, класу, нації, суспільства в цілому. Розрізняють І. особисті і загальні (сімейні, групові, класові, національні, суспільні). І. є результатом об'єктивних соціальних умов, що визначають відповідну спрямованість волі і дії людей. Суспільний І. є завжди інтересом людей, що входять до складу будь-якої соціальної та історичної спільності (суспільної групи), того чи іншого колективу, підприємства, об'єднання.

ІНТЕР'ЄР


ІНТЕР'ЄР (від франц. interieur — внутрішній) — внутрішній простір будівлі, приміщення.

Внутрішнє оформлення приміщення, офісу, підприємства (організації, фірми, компанії) чи торговельної зали, яке викликає позитивні емоції відвідувачів, спонукає покупця до купівлі товару.

ІНТЕРІОРИЗАЦІЯ


ІНТЕРІОРИЗАЦІЯ (лат. овнутрювання) — процес перетворення зовнішніх, реальних дій з предметами на внутрішні ідеальні дії, перетворення об'єктивних змістів на суб'єктивні смисли.

ІНТЕРСУБ'ЄКТИВНІСТЬ


ІНТЕРСУБ'ЄКТИВНІСТЬ (від лат. між та люди) — специфічна, особлива спільність між суб'єктами дії, умов, одна із вад взаєморозуміння та взаємодії, сфера спільних для суб'єктів значень та смислів.

ІНТИМНИЙ


ІНТИМНИЙ (від франц. intime, лат. intimus — найглибший, таємний) — глибоко особистий, приязний, сердечно щирий, дружній, задушевний; сердечний, любовний.

ІНФАНТИЛІЗМ


ІНФАНТИЛІЗМ (від лат. infantilis — дитячий) — затримка в розвитку організму, яка виявляється в збереженні у дорослої людини фізичних і психічних сил, властивих дитячому вікові.

ІРЕДЕНТИЗМ


ІРЕДЕНТИЗМ (італ. irredentismo, від irredento — незвільнений) — політичний і суспільний рух в Італії кінця ХІХ — початку ХХ ст. за приєднання до Італії земель, що були частково заселені італійцями і не ввійшли до складу Італії під час її возз'єднання.

ІРОНІЯ


ІРОНІЯ (від грец. eironeia — вдавання, прихований глум) — 1) Тонке приховане глузування. 2) У літературі — стилістичний прийом контрасту видимого і прихованого змісту висловлювання, що створює ефект глузування. Злу іронію називають сарказмом.

ІРРАЦІОНАЛІЗМ


ІРРАЦІОНАЛІЗМ (лат. irrationalis — несвідомий, нерозумний) — поняття, протилежне раціоналізмові, обстоює обмеженість можливості розуму в процесі пізнання, протиставить йому інтуїцію, віру, інстинкт, відчуття як основні види пізнання.

ІРРАЦІОНАЛЬНЕ


ІРРАЦІОНАЛЬНЕ (лат. irrationalis — несвідомий, нерозумний) — те, що перебуває поза межами розуму, пізнання. Нелогічне, містичне.

ІСИХАЗМ


ІСИХАЗМ — містична течія візантійської філософії етико-аскетичного характеру, яка проповідувала єднання з Богом через зосереджену молитву, що межувала з екстазом.

ІСЛАМ


ІСЛАМ (араб. — покірність, віддання себе Богу) — одна з світових релігій. Виник у VII ст. в Аравії і багато в чому визначив історію, ідейне і культурне життя значної частини населення Азії, Африки і частково Європи у середні віки, новий і новітній час. Характерною ознакою І. є його роль як соціального і культурного регулятора. В мусульманській громаді всі сторони життя людини і суспільства регламентовані релігією. Преважна увага ранніх мусульман до питань права і зовнішньої обрядовості знайшла відображення у п'яти основах віровчення: визнання єдинобожжя і пророчої місії Мухаммеда, молитва (салят), піст (саум), податок на користь бідних (закят) і паломництво (хадж).

КАЗНА


КАЗНА (тюрк.) — 1) сховище грошей, коштовностей та інших матеріальних цінностей ханів, царів, князів, монастирів. 2) В умовах централізованих держав — сукупність їхніх фінансових ресурсів; те саме, що й фіск.

КАЗНАЧЕЙСТВО


КАЗНАЧЕЙСТВО (від казна) — державний фінансовий орган, що відає касовим виконанням державного бюджету.

КАЛЕНДАР


КАЛЕНДАР (лат. calendarium, букв. — боргова книжка) — 1) Система виміру часу, що ґрунтується на періодичності явищ природи, пов'язаних із рухом небесних тіл. Сучасний К. бере початок від юліанського К. (старий стиль), запровадженого Юлієм Цезарем 46 р. до н.е. У ньому з кожних 4-х років 3 роки були по 365 днів, а четвертий, високосний (номер якого ділиться на 4) — 366 днів. Оскільки тривалість юліанського року довша за справжню на 11 хв. 14 сек., то за 128 років це призводило до запізнення початку календарного року майже на 1 добу. Через це 1582 р. папа римський Григорій XIII провів реформу юліанського К. Було запроваджено григоріанський К. (новий стиль). Середня тривалість року за григоріанським К. лише на 26 сек. довша за астрологічну. Різниця між юліанським і григоріанським К. становить: у XVIII ст. — 11 діб, XIX ст. — 12 діб, XX ст. — 13 діб. У Росії юліанський К. запроваджено 1700 р. Петром І, а григоріанський — лише з 14 лютого (1 лютого за старим стилем) 1918 р. Про український К. дохристиянських часів відомо дуже мало, хоча про існування календарної системи свідчать народні назви деяких місяців. Прийнявши християнство з Візантії, Київська Русь узяла звідти і К. (т. зв. юліанський). В Україні новий стиль був уведений Центральною Радою 1 березня 1918 р. для цивільного вжитку; у церковному житті залишився юліанський К. 2) Назва популярної книги, поширеної з XVII ст., що розвинулася з первісного додатка до богослужбових 148 книг (напр., місяцеслова) до типу альманахів універсального популярно-наукового і літературного характеру. Відомий К., друкований Ф. Скориною 1525 р. у Вільні під назвою «Малая подорожная книжица», зміст якої становили псалтир, часословець, акафісти, канон, шестидневець, календар і пасхалії. На початку XVIII ст. К. видавала друкарня Києво-Печерської лаври. Перший К. під назвою «Календарь, или месяцесловъ» вийшов 1700 р. Наприкінці XVIII ст. у Києві виходили періодично два К.: церковний і «Астрономо-политический». Періодичне видання К. розпочав Ставропігійський інститут у Львові (1864-1939 рр.). Це був щорічний К. наукового характеру з багатим змістом. Від 1870 до 1939 р. виходив К. товариства «Просвіта» у Львові. У 1920-1930 рр. на західноукраїнських землях К. видавали різні українські організації. Деякі з них залишалися джерелом матеріалів з історії культурно-освітнього, визвольно-політичного життя. Відомий К. київської «Просвіти» (1907, 1908) і «відривні К.» видавництва «Час». 1919 р. вийшов перший радянський К. під назвою «Календар довідний». 3) Покажчик усіх днів року.

КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВА ПОЕЗІЯ


КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВА ПОЕЗІЯ — найдавніший вид усної поетичної творчості. Виникла у християнську добу. Цикли цієї уснопоетичної словесності пов'язані з певними періодами року (календарем) — колядки, щедрівки, веснянки, русальні, купальські, петрівчані пісні тощо, або ж з відповідною трудовою діяльністю людини — косарські пісні, обжинкові пісні.

КАЛИНА


КАЛИНА — символ вогню, сонця; неперервності життя, роду українців; України, батьківщини; дівочої чистоти й краси; вічної любові, кохання, вірності; гармонії життя та природи; материнства; плодючості; символ нескореності та стійкості; українського козацтва; незрадливої світлої пам'яті; єдності нації; потягу до своїх традицій, звичаїв. «Без верби й калини нема України», — каже народна мудрість. У давнину калину висаджували у кожній садибі. Нею прикрашали найсвятіше — гільце (вільце) молодої, весільний коровай, оселю. І проводжали у вирій на вічний спочинок теж із калиною. Етимологія слова «калина» пов'язана з поняттям вогню, — першоелементами земного життя. Суцвіття білих віночків нагадувало сонце, а білий колір був сакральним. Насінини калини за формою дуже схожі на червоне серце. В Україні колись святим було материнське побажання: «Будь, доню, і ти червоною та здоровою калиною, незайманою та чистою до вінця!» Одним із найважливіших символічних значень калини було «чиста дівоча врода» («А Дівчина, як калина, личком рум'яная...»). Символізувала вона і вірне, довічне кохання («Та й зацвіла калиночка дрібненько, аби в парі прожили добренько»). Ламати калину означало виходити заміж, любити. «Символізуючи відновлювану від покоління до покоління кров українського народу, — пише О. Братко-Кутинський, — калина тим самим символізує його невмирущість, непідвладність часові... Єдинокровність, однак, пов'язує народ не лише в часі, а й у просторі. Отже, червона калина трактується як засіб магічного зв'язку між людністю України» (Братко-Кутинський О. Символік світобудови. Українська традиція //Людина і світ. — 1991. — № 11 — 38 с.). У фольклорі, народній уяві символом України виступала саме калина: А ми тую червону калину та й підіймемо. А ми нашу славну Україну та й розвеселимо!... Червона калина стала також символом українського козацтва, війська. Філософськи глибоким є й символічний образ «калинового мосту». «Калина — символ розквіту, — підкреслює Б. Ажнюк, — міст — життя, що з'єднує два береги: молодість і старість (ширше: народження і смерть). Перший берег вже за спиною (на...мості), попереду другий берег, і зворотного шляху немає. У філософському підтексті образу є поцінування життя у хвилину розквіту і ностальгія за тим, що минає» (Ажнюк Б. М. Мовні явища як етнокультурна цілісність // О. О. Потебня і проблеми сучасної філології. — К., 1992. — 41 с.). Сумну символіку мала калина у хвилину вічної розлуки з дорогою людиною, її часто висаджували на могилах неодружених дівчат та хлопців. Цвітом або кетягами калини обвивали домовину. «Так символічно, — вказує С. Боруцький, — виражалася потреба постійного зв'язку людини з «тамтим світом», що хоч там небога знайде свою долю і вічне життя» (Боруцький С. «А ми тую червону калину...» //Людина і світ. — 1993. — № 2. — 28 с.). І все ж кущ калини не був символом смерті. Навпаки, посаджена в головах калина символізувала продовження життя в рідні, народі, світлу пам'ять.

КАЛОКАГАТІЯ


КАЛОКАГАТІЯ — естетичний ідеал гармонії духовного і фізичного.

КАМІНЬ


КАМІНЬ — символ буття, означає міць і гармонійне примирення із самим собою; символ єдності й сили; у християнстві — один із символів Ісуса Христа; у фольклорі, літературі — символ непорушності, твердості, водночас жорстокості, суму, душевного болю і відчаю; основи світу; Місяця. Твердість, надійність каменю споконвіку вражала людей. Саме із цього матеріалу вони робили надійні знаряддя праці, а тому — обожествляли його. У стародавніх переказах їх називали «кістками землі». При ударі каменю об камінь з'являлися «чудо-іскри» (вогонь), які теж стали предметом культу. Довговічність, сакралізація каміння спричинили і те, що більшість ідолів були зроблені саме з твердих порід каменю. Обожненню цих мінералів сприяли і метеорити, що падали з неба, їх називали у слов'ян- язичників «перуновими» чи «громовими» стрілами і використовували з лікувальною метою. «Особливою силою, — пише З. С. Болтарович (Народна медицина українців. — К, 1990. — 168 с.), — наділяла народна уява камені незвичайних форм, великі, з заглибленнями на поверхні. В народній уяві східних слов'ян такі заглиблення часто асоціювалися з слідами ніг Богородиці, а вода, яка збиралася у них під час дощу, вважалася цілющою... Таким каменям приносилися жертви у вигляді полотна, частин одягу, грошей та ін. Біля них відправлялися молебні». У Росії ще в XIX ст. існував звичай класти в домовину померлого камінь. Вислів «побити камінням», як вважає А. Голан, походить від звичаю карати злочинця у країнах Стародавнього Сходу саме камінням. Це символізувало принесення жертви богу землі через його атрибут — камінь. Відомий також «філософський камінь», що символізує в алхімії «поєднання протилежностей», є символом «Всього». Християнська символіка часто персоніфікує Ісуса Христа саме через камінь («Кам'яна твердиня», «Камінь живий», «Духовний камінь» тощо). Біблійний вислів «камінь спотикання» означає перешкоду, на яку наражаються в якійсь справі. Інший вислів «каменю на камені не лишити» вживається в значенні «знищити, зруйнувати вщент». В українських колядках камінь символізує основу Всесвіту, Місяць. К. Сосенко згадує про звичай класти на Святвечір під стіл камінь (на Гуцульщині) і кадило. На його думку, «цей святочний камінь є символом місяця; тут додам, що є він, мабуть, також наглядною фігурою каменя, на якім світ зродився й розвився, та посереднім об'єктом культу Бога...» (Сосенко К. Різдво-Коляда. — 251 с.). У фольклорі, літературі камінь символізує також душевні муки (камінь на душі, на серці), самовідданих борців за щасливе майбутнє («каменярі» І.Франка).

КАНЕЛЮРИ


КАНЕЛЮРИ (від франц. cannelure — паз, жолобок) — 1) У трипільській кераміці (див. Трипільська культура) жолоби орнаменту, заповнені іншим кольором глини. 2) В архітектурі — вертикальні жолобки на пілястрі.

КАНОН


КАНОН (грец. kanon — палиця, переносно — норма, правило, зразок) — 1) У релігійному контексті — установлення щодо віровчення, догматики, культу, церковної організації, що ведуться від апостолів, Отців церкви або вироблені церковними соборами; церковна традиція як зразок. Має догматичний характер. У християнстві К. називають: а) Символ віри; б) учення Ісуса Христа та апостолів; в) книги Святого Письма (Старий Заповіт і Новий Заповіт); г) сукупність правил щодо богослужіння, обрядів, ієрархічних відносин тощо; д) церковні піснеспіви на честь святого чи свята. К. є джерелом і виявом віровчення, культу і церковного права. К. — установлене християнською церквою правило, яке не підлягає перевірці та сумнівам і повинно сприйматись як «богонатхнена» істина. 2) В образотворчому мистецтві — сукупність твердо встановлених правил, що визначають у художньому творі норми композиції та колориту, систему пропорцій або іконографію цього типу зображення, яке служить нормативним зразком. Теоретичні основи К. були розроблені давньогрецьким скульптором Поліклетом у творі «Канон» (2-га пол. V ст. до н. е.). Системи К., пов'язані з релігійними приписами, панували в мистецтві стародавніх культур Сходу, Африки, в середньовічному мистецтві Європи та Азії. Для античності та Відродження характерні спроби раціоналістичним шляхом знайти ідеальну закономірність у пропорціях людського тіла й вивести незмінні, математично обґрунтовані правила побудови людської фігури. 152

КАПЛИЦЯ


КАПЛИЦЯ (лат. capella) — невелика споруда для відправ і молитов, а також меморіального призначення (мавзолей, усипальниця).

КАРІАТИДА


КАРІАТИДА (від грец. karyatides — жриці храму Артеміди у Стародавній Греції) — скульптурне зображення стоячої жіночої фігури, що служить опорою балки в будинку. К. звичайно притулені до стінки або виступають з неї. Поширення набули в античній архітектурі та європейському будівництві XVII-XIX ст.

КАРМА


КАРМА (санскрит) — доля, закон відплати, згідно з яким будь-які добрі чи лихі вчинки людини визначають перебіг її тілесного життя, послідовності народження і смерті.

КАРНАВАЛ


КАРНАВАЛ — універсальний механізм, який є противагою ієрархічності середньовічного суспільства.

КАРТИНА СВІТУ


КАРТИНА СВІТУ — одна з форм світоглядного відображення об'єктивної реальності в суспільній свідомості, що являє собою науковий образ освоєної в практиці дійсності, компонент світогляду. Цілісна картина дійсності, насамперед узагальнений образ соціального середовища, що становить вихідну умову людського буття, створюється в процесі практичної діяльності людей. Як наукове зображення об'єктивної реальності, яке відповідає безпосередньому сприйняттю суб'єктом, К. с. відрізняється від раціонального компонента свідомості (системи філософії і наукових понять та принципів) чуттєвою очевидністю й органічною цілісністю.

КАСТА