Навчання
Пошук на сайті
Швидкий пошук

Або в GOOGLE:
Теги

будуть, випускників, вищих, Всі конспекти для 9 класу, ВСІ конспекти уроків для 8 класу, Вчителю початкових класів, дітей, закладів, ЗБІРНИК ЗАВДАНЬ для підсумкових контрольних робіт з історії України, зовнішнього, Конспекти уроків англійської мови 9 клас, Конспекти уроків з УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ 8 клас, міністерства, Міністр, навчальних, навчального, навчання, науки, незалежного, області, образования, освіти, освіту, оцінювання, проведення, рішення, роботи, розвитку, років, студентів, Також, тестування, України, Університет, Університету, управління, центру, цього, школи, якості

Показати всі теги
{links}



▸ Культурологічний словник [Книга ONLINE]

Культурологічний словник [Книга ONLINE]

АЛЬТРУЇЗМ


АЛЬТРУЇЗМ (франц. altruisme, від лат. alter — інший) — моральний принцип, що полягає у безкорисливому прагненні до діяльності на благо інших, у готовності заради цього зректися власних інтересів; протилежний егоїзмові. Термін «А.» запровадив О. Конт. Окремі філософи-моралісти (Ф. Хатчесон, А. Шефтсбері) вважали, що суперечності суспільства можна подолати самовихованням у дусі А.

АЛЬФА ТА ОМЕГА


АЛЬФА ТА ОМЕГА — символ безперервності людського буття; сил природи; ходу історії, початку і кінця як раціонального циклу; боротьби протилежностей; боротьби Бога-творця і сил темряви; єднання неба і землі; злого і доброго начал у людській особистості; Ісуса Христа. А. — назва першої літери (А, а) грецького алфавіту. Назва «альфа» походить від гебрейської мови aleph — «бик», застосування якої як назви першої букви алфавіту було зумовлене подібністю накреслення цієї літери до голови бика (Етимологічний словник української мови. — Т. 1. — К., 1982. — с. 65). О. — назва останньої літери грецького алфавіту. Перша і остання літери грецького алфавіту символізували початок і кінець як абстрактну величину в будь-яких процесах. За формою А. схожа до двох кіл, що є символом Бога-творця, а О. нагадує смолоскип, тобто вогонь апокаліптичного руйнування. З цією символікою пов'язані також малюнки тварин. На рукописі ХІІ ст. Павла Орозіуса А. і О. зображені у вигляді птаха і риби, тобто є символами небесної (верхньої) і підводної (нижньої) безодні (Керлот Х. Словарь символов. — М, 1994. — с. 80). Д. Гринчишин у «Короткому тлумачному словнику української мови» відзначає, що альфа і омега — початок і кінець чого-небудь, головне в чомусь (Л. Кожуховська)

АМБІВАЛЕНТНІСТЬ


АМБІВАЛЕНТНІСТЬ (від лат. ambo — обидва і valentia — сила) — двоїстість чуттєвого переживання, яка виявляється в тому, що один і той же об'єкт викликає в людини одночасно два протилежних почуття (наприклад, любові і ненависті). Звичайно одне з амбівалентних почуттів витісняється і маскується іншим. А. сягає корінням у неоднозначність ставлення людини до навколишнього світу, у суперечливість системи цінностей.

АМБІЦІЯ


АМБІЦІЯ (від лат. ambio — обходжу, домагаюсь) — надмірне захоплення своїм «я», самозакоханість, чванливість, пихатість. У осіб з цими рисами деформоване розуміння свого «я» і образів інших людей. Вони важкі у спілкуванні, колектив їх не приймає. А. як психологічна риса особистості перешкоджає її вихованню в дусі колективізму, розумному поєднанню у неї громадських і особистих інтересів.

АМІНЬ


АМІНЬ (від грец. і лат. amen — і давньоєвр. «Хай буде істинна») — слово, що вживається наприкінці християнських молитов, релігійних текстів, наприклад, євангелій, апостольських послань, як вияв повної згоди з істинністю їх змісту, підтвердження вірності Богові.

АМНЕЗІЯ


АМНЕЗІЯ (від грец. — пам'ять) — ослаблення або втрата пам'яті, порушення пам'яті, хворобливе забування подій власного життя за певний відтинок його.

XIX ст., варіація пізнього класицизму. Для А. характерні суворі монументальні форми і звернення до давньоримських і давньоєгипетських декоративних деталей.

АМУР


АМУР (франц. Amour, з лат. Amor) — 1) У давньоримській міфології бог кохання. 2) Одна з малих планет (відкрита 1932 р.).

АНАЛІЗ


АНАЛІЗ (від грец. — розкладання, розчленування, розбирання) — логічний прийом, метод досліджень, розкладання виучуваного предмета на складові частини, кожна з яких потім окремо досліджується для того, щоб виділені елементи поєднати за допомогою синтезу в ціле, збагачене новими знаннями.

АНАЛІТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ


АНАЛІТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ — один із різновидів глибинної психології, створена швейцарським психологом К. Юнгом, учнем З. Фрейда. Метою психічного розвитку людини К. Юнг вважав індивідуалізацію — творчу реалізацію індивідом колективного несвідомого, у якому закарбований досвід попередніх поколінь.

АНАЛОГІЯ


АНАЛОГІЯ (від грец. — відповідність) — подібність, схожість у цілому відмінних предметів, явищ за певними властивостями, ознаками або відношеннями. А. в навчанні — педагогічний прийом, який полягає в установленні схожості в якомусь відношенні між явищами й предметами вивчення, різними в решті відношень. Використовується переважно під час пояснення виведеного експериментальним шляхом нового, далекого від звичайних уявлень учнів поняття за допомогою частково схожих більш знайомих понять. Цінність А. як прийому навчання полягає в тому, що вона полегшує засвоєння учнями матеріалу, активізує їхнє мислення, стимулює його до пошуків, наводить на припущення й здогадки, правильність яких перевіряється спеціальним дослідженням або досвідом.

АНАМНЕЗ


АНАМНЕЗ (грец. — пригадування) — за Платоном, пізнання шляхом пригадування ідей, закладених від народження в душі людини.

АНГЕЛ


АНГЕЛ (від грец. angelos — вісник) — згідно з віровченням іудаїзму, християнства та ісламу, створені Богом безтілесні надприродні істоти, що повідомляють людям його волю. У схваленому християнською церквою творі Діонісія Ареопагіта «Про небесну ієрархію» (за євангельським сказанням, автор жив у І ст. й був суддею афінського ареопагу — найвищого органу судової влади у Стародавніх Афінах) виділяються 9 ступенів, або чинів А., об'єднаних у три лики залежно від їх наближеності до Бога: вищі (серафими, херувими, престоли); середні (панування, сили, влади); нижчі (начала, ангели, архангели). За релігійними уявленнями, поряд з добрими А., які приставлені до кожної людини від народження для допомоги їй у добрих справах (ангел — хранитель), є й так звані грішні А. — злі і шкідливі для людей слуги диявола або сатани: демони, біси, джини (в ісламі) та ін.

АНГОБ


АНГОБ (франц. engobe) — фарба, зроблена з глини, іноді з кольоровими домішками; використовується для покриття і розпису глиняного посуду та інших керамічних виробів.

АНДРАГОГІКА


АНДРАГОГІКА (від грец. — доросла людина і керівництво, виховання) — педагогіка дорослих, одна з педагогічних наук, яка займається дослідженням проблем освіти, самоосвіти й виховання дорослих. Завданням А. є опрацювання змісту, організаційних форм, методів, засобів навчання дорослих, використання для цієї мети засобів масової інформації, радіо й телебачення; визначення оптимальних інтервалів між періодами інтенсивного навчання, функціонування професійних курсів залежно від характеру виробництва.

АНДРІЙ ПЕРВОЗВАНИЙ


АНДРІЙ ПЕРВОЗВАНИЙ — один із апостолів, учнів Ісуса Христа.

Згідно з Євангелієм Андрій — рідний брат Петра. Первозваним його нарекли тому, що був першим, Ісус вибрав собі в учні. А. П. для місіонерства, за християнським письменником Орігеном (ІІІ ст.), обрав Францію і Скіфію. У православ'ї він відомий як першопрохідник на схід, «хреститель Русі», який з Босфору прибув до Феодосії, опісля — в Херсонес; відвідав Скіфію: Дніпром дійшов до майбутнього місця Києва, встановив тут свій хрест і прорік, що «на сіх горах засіяє благодать Божія», і «буде град велик, і церкви многи імать Бог воздвигнути». «Житіє Андрія Первозваного» було складене московським митрополитом Макарієм (XVI ст.), пізніше доопрацьоване ростовським єпископом Димитрієм (XVIH ст.). Достовірність версії про апостольську проповідь А. П. в Русі викликає сумніви істориків, але її використовують для обґрунтування незалежності апостольства вітчизняного православ'я, виборювання власного патріархату.

АНІМАЛІСТИЧНИЙ ЖАНР


АНІМАЛІСТИЧНИЙ ЖАНР (від лат. animal — тварина) — зображення тварин у живописі, скульптурі, графіці, декоративно-ужитковому мистецтві. А. ж. розвивається у світовому мистецтві з часів палеоліту до наших днів.

АНІМІЗМ


АНІМІЗМ (від лат. anima, animus — душа, дух) — віра в духів і безсмертну душу. Одна з давніх форм релігійного світосприймання. Однією з причин виникнення віри в духів і душу було незнання, невміння пояснити ті психічні явища, які повсюдно супроводжували людину: народження, смерть, сон, сновидіння, галюцинації, втрата притомності тощо. А. був складовим елементом політеїзму (віра в багатьох богів). У тій чи іншій формі А. увійшов до християнства, іудаїзму, буддизму, ісламу та інших монотеїстичних релігій. А. є одним із головних уявлень релігійної психології.

АНКЕТУВАННЯ


АНКЕТУВАННЯ (від франц. — буквально: розслідування) — один з технічних засобів конкретного соціологічного дослідження — письмове (іноді усне) опитування значної кількості людей за певною схемою — анкетою.

АНКЛАВИ


АНКЛАВИ — ізольовані етнічні осередки.

АНОМАЛІЯ


АНОМАЛІЯ (від грец. — ненормальність, відхилення) — у психології різноманітні відхилення від норми перебігу психічних процесів і функцій. Психічна А. може зумовлюватися фізіологічними дефектами аналізаторів, соматичними вадами, а також неправильними діями з навчання, тренування тощо. А. психічного розвитку є об'єктом вивчення спеціальної галузі психології (психологія аномального розвитку).

АНОМІЯ


АНОМІЯ (грец. відсутність закону, організації) — стан зруйнованості соціальних норм та моральних цінностей, катастрофа культури і зелених насаджень.

АНСАМБЛЬ


АНСАМБЛЬ (франц. ensemble — разом) — в архітектурі та містобудуванні гармонійна єдність споруд, творів монументально-декоративного мистецтва, А.: цілісність просторової композиції, пропорційність співвідношень частин і цілого, силует, пластика, колір. А. може створюватись водночас (за єдиним задумом і в одному стилі) або протягом тривалого часу (шляхом доповнення початкової композиції).

АНТИДЕМПІНГОВІ СТАВКИ


АНТИДЕМПІНГОВІ СТАВКИ — це ставки, що становлять певну надбавку до звичайного імпортного мита. Застосовуються при ввезенні на територію держави товарів за цінами більш низькими, демпінговими (непридатними), ніж їх ціна у країні, яка ввозить, що погрожує підірвати основи вітчизняного виробництва.

АНТИМІНС


АНТИМІНС (від лат. antimensium) — чотирикутна льняна або шовкова хустка з зашитими рештками мощей, на якій зображено покладеного у гроб Ісуса Христа і 4-х євангелістів (по кутках). Винос і покладання А. на престол — це неодмінний церковний ритуал перед звершенням таїнств причащання і освячення нових храмів.

АНТИНОМІЯ


АНТИНОМІЯ (грец. протиріччя закону в самому собі) — сполучення суперечливих суджень про предмет, суперечливість думок або намагань їх обґрунтувати.

АНТИПАТІЯ


АНТИПАТІЯ (від грец. — огида) — почуття неприязні, відрази до чогось чи когось. Спостерігається між людьми психологічно несумісними. А. протилежна симпатії, може виникати на ґрунті непринципових розбіжностей людей (зовнішній вигляд, голос, манери, звички) і принципових розходжень (класових, політичних, світоглядних) або неприйняття морально-психологічних рис тієї чи іншої особи. А. гальмує процес спілкування людей, перешкоджає згуртуванню соціальної групи, є одним із факторів соціально-психологічної некомунікабельності.

АНТИЧНЕ МИСТЕЦТВО


АНТИЧНЕ МИСТЕЦТВО (від лат. antiquus — давній) — назва давньогрецького та давньоримського мистецтва; виникла в епоху Відродження. А. м. розвивалося в 1 тис. до н. е. і 1-й пол. 1 тис. н. е. Зародилося в південній частині Балканського півострова, на островах Егейського архіпелагу та західному узбережжі Малої Азії. Найвищого розквіту досягло в Стародавній Греції у V-IV ст. до н. е. В епоху еллінізму вплив А. м. поширився на значні території (у т. ч. й на Північне Причорномор'я), де зародилися місцеві школи елліністичного мистецтва. Традиції давньогрецького та елліністичного мистецтва набули нового розвитку в мистецтві Стародавнього Риму.

АНТРОПОГЕНЕЗ


АНТРОПОГЕНЕЗ (від грец. antropos — людина та genesis — походження) — процес виникнення та історико-еволюційного формування фізичного типу людини.

АНТРОПОЛОГІЗМ


АНТРОПОЛОГІЗМ — зведення всіх явищ суспільного життя до властивостей людської природи. Термін запровадив Л. Фейєрбах, проте антропологічна тенденція притаманна була ще Сократові, який, на противагу попередній натурфілософії, поставив людину в центр пізнання. Обмеженість А. виявляється в позаісторичному підході до людини, в ігноруванні її соціально-практичної сутності.

АНТРОПОМОРФНІСТЬ


АНТРОПОМОРФНІСТЬ (від грец. людина і форма) — подібність до людської постаті, її відтворення повне (скульптурне, стилізоване) або часткове (із збереженням утилітарної форми речі, до якої додаються голова, руки, іноді лише обличчя або очі, що надають усій речі певної людської подоби).

АНТРОПОНІМІЧНА СИМВОЛІКА


АНТРОПОНІМІЧНА СИМВОЛІКА — символіка власних назв, а саме імен, прізвищ, прізвиськ людей. У багатьох роботах з окультизму, астрології були спроби пояснити символіку імен в цілому і складових його елементів (букв, звуків, їх комбінацій тощо). Наприклад, стародавні єгиптяни вважали, що ім'я ніколи не може бути випадковим, що власне ім'я, на їх думку, — це відображення душі людини. В інших міфологіях побутувала думка про те, що дати комусь ім'я — це, по-перше, наділити особу певними якостями. По-друге, знання імені дає владу над його носієм. Звідси походить давній звичай табуації (заборони) багатьох імен. «За давньою українською традицією, — підкреслює М. Ткач, — надане дитині ім'я зберігалося в таємниці до набуття нею семи років. Така була засторога, аби злий знахар не міг зашкодити дитині» (Ткач М. Дерево роду. — К., 1995. — с. 26). Слов'яни-язичники вірили в назви-талісмани, слова-заклинання, імена-символи. Тому, щоб нащадок роду був сильним, йому давали відповідне ім'я — Орел, Камінь, Ведмідь, Вовк. У давнину імена в Україні були родовими або календарними.

АНТРОПОСОЦІОГЕНЕЗ


АНТРОПОСОЦІОГЕНЕЗ (від грец. людина, соціальність, виникнення) — взаємозумовлені процеси формування фізичного і соціального типу людини та суспільства.

АНТРОПОЦЕНТРИЗМ


АНТРОПОЦЕНТРИЗМ (від грец. людина і лат. центр) — погляди, згідно з якими людина є центром і найвищою метою Всесвіту.

АНФІЛАДА


АНФІЛАДА (франц. enfilade, від enfiler — нанизувати на нитку) — ряд суміжних кімнат або колон, розміщених на одній осі; при цьому створюється наскрізна перспектива всіх інтер'єрів, що становлять єдину архітектурно-пластичну систему.

АПАТІЯ


АПАТІЯ (грец. нечутливість) — стан емоційної байдужості, бездіяльності.

АПЕЙРОН


АПЕЙРОН (грец. apeiron — безконечне) — термін, запроваджений давньогрецьким філософом Анаксімандром для позначення безконечного в просторі і часі, без'якісного матеріального першопочатку, що перебуває у вічному русі, виділяючи протилежності — тепле й холодне, у боротьбі яких виникають якісно визначені тіла. У філософії піфагореїзму А. — конечне, невизначене, безформне начало, що разом із протилежним йому началом — «межею» є основою всього сущого. Платон характеризує А. як щось абсолютно невизначене, позбавлене дійсного буття, що перебуває між протилежностями «безмежне» й «межа». Демокрит вживав термін «апейрон» для визначення безконечного абстрактного простору. Поняття А. — важливий крок давньогрецького матеріалізму у виробленні уявлення про матерію порівняно з ототожненням первоначала з конкретною речовиною (водою у Фалеса, повітрям у Анаксімена).

АПЛІКАЦІЯ


АПЛІКАЦІЯ (лат. applicatio — приєднання, накладання) — 1) Створення малюнка, орнаменту, театральних декорацій методом наклеювання або нашивання на тканину, папір, шкіру тощо різнокольорових шматочків матеріалу (тканини, паперу, шкіри, соломи). 2) Твір, виконаний таким способом.

АПЛОМБ


АПЛОМБ (франц. aplomb, букв. — рівновага, вертикаль) — 1) Надмірна, підкреслена самовпевненість у поведінці, розмові. 2) У танцях — стійкість, додержання вертикальної лінії (від голови до ніг).

АПОКАЛІПСИС


АПОКАЛІПСИС (грец. — одкровення) — стан суспільства, коли існуванню самої людини загрожують руйнівні, смертоносні для неї сили.

АПОКРИФИ


АПОКРИФИ (від. грец. apokryphos — таємничий, прихований) — твори християнського фольклору і літератури, яких церква не визнавала канонічними і забороняла.

АПОЛОГЕТИКА


АПОЛОГЕТИКА (від грец. apologetikos — захищати) — збірна назва для творів ранньохристиянських письменників, у яких захищаються догми християнства.

АПОСТЕРІОРІ І АПРІОРІ


АПОСТЕРІОРІ І АПРІОРІ — філософські поняття, що позначають знання, набуте з досвіду, — апостеріорі (лат. a posteriori — з наступного) і знання, наявне у свідомості до досвіду, передуюче досвідові, — апріорі (лат. a priori — з попереднього). Ці терміни особливо поширилися після опублікування праці І. Канта «Критика чистого розуму». Апріоризм Канта був завершенням хибних сторін раціоналістичних тенденцій в історії філософської думки, що виявлялися у визнанні природжених ідей, «істин розуму» на відміну від істин досвіду, факту. Основними причинами кантівського апріоризму є: розуміння суб'єкта пізнання як одиничного індивіда, антиісторизм, метафізичне тлумачення пізнання, абсолютизація активності суб'єкта. Насправді окрема людина не створює філософських категорій, вони — результат діяльності всього суспільства. Народжуючись, людина через мову і сукупність духовних і матеріальних відносин засвоює (часто несвідомо) готову категоріальну структуру наявного знання й діяльності. Ця структура вже сформована до неї, і людина її лише сприймає, а не виводить з досвіду. Категорії філософії, як найзагальніші поняття, є узагальненням багатовікового досвіду людства, і тому розуміти їх положення можна, звернувшись не до біографії окремого індивіда, а до історії всього суспільства. Дійсне співвідношення апріорного полягає в тому, що знання, які на попередньому етапі були одержані дослідним шляхом, сформувавшись, далі вже передують досвідові і відіграють у ньому організуючу роль, певним чином спрямовують його. При такому розумінні апостеріорного та апріорного акцентуються як вторинний, відображальний характер знання, так і його активність.

АПОФЕОЗ


АПОФЕОЗ — заключна урочиста масова сцена святкової концертної програми, яка уславлює народ, героя, громадську подію.

АППЕРЦЕПЦІЯ


АППЕРЦЕПЦІЯ (нім. Apperzeption) — поняття філософії та психології, що розкриває вплив змісту розумової діяльності людини на сприйняття нею предметів та явищ. Це діяльність суб'єкта, який за допомогою свого розсудку заново конструює предмет пізнання у свідомості. А. виступає як протилежність чуттєвого відображення — перцепції.

АПСИДА


АПСИДА (від грец. дуга, склепіння) — східна частина храму, де міститься вівтар. Має форму напівкруглого, прямокутного чи багатокутного виступу будівлі, перекритого півкуполом.

АРАБЕСКА, АРАБЕСК


АРАБЕСКА, АРАБЕСК (франц. arabesque, від італ. arabesco — арабський) — європейська назва орнаменту, що склався в мистецтві мусульманських країн. А. побудована за принципом багаторазового ритмічного повторення однорідних геометричних, рослинних, епіграфічних, інколи фігуративних мотивів.

АРГУМЕНТ


АРГУМЕНТ (лат. argumentum — досвід) — 1) Підстава, доказ, які наводять для обґрунтування, підтвердження чогось. 2) У логіці — істинне судження, довід, за допомогою якого в процесі логічного доведення встановлюють істинність тези. При доведенні А. можуть бути факти, закони науки, теорії, аксіоми, теореми, визначення тощо, тобто положення, істинність яких вважається безумовною. 3) У математиці, логіці — незалежна змінна, яка зумовлює значення функції.

АРГУМЕНТАЦІЯ


АРГУМЕНТАЦІЯ (лат. argumentatio) — наведення аргументів на користь чого-небудь.

АРЕОПАГ


АРЕОПАГ — вищий судовий орган у Стародавній Греції (в Афінах), який названо так за місцем засідання («Пагорб Ареса»).

АРИСТОКРАТІЯ


АРИСТОКРАТІЯ — (від грец. «аристос» — найкращий і «кратер» — сила, влада, панування) — вищий прошарок привілейованого стану в суспільстві.

АРІСТОТЕЛЬ


АРІСТОТЕЛЬ (384 до н. е., Стагір у Фракії — 322 до н.е., Халкіда, острів Евсея) — давньогрецький філософ, один з найвидатніших мислителів усіх часів, учень Платона. В 367-347 рр. до н.е. брав участь в Академії платонівській. 343 р. став учителем Олександра Македонського. В 335 р. повернувся до Афін, де заснував власну філософську школу — Лікей. У своїх працях («Метафізика», «Фізика», «Аналітика», «Топіка», «Категорії», «Про душу», «Етика», «Політика» та ін.), які охопили майже всі галузі знань того часу, прагнув узагальнити досягнення античної науки. А. розвивав теорію виховання «вільнонароджених громадян». На його думку, людина від природи дістає лише задатки здібностей, які може розвинути виховання. За А. виховання має забезпечувати гармонійне поєднання фізичного, морального й розумового розвитку людини. У сфері розумового виховання відстоював широку освіченість, яка не сумісна зі спеціалізацією в якомусь одному виді діяльності, що за А. є недостойним для вільнонароджених. А. вимагав враховувати вікові особливості дітей у навчанні.

АРК


АРК — фортеця в середньовічних містах Середньої Азії та Ірану.

АРКА


АРКА (від лат. arcus — дуга, склепіння) — криволінійне перекриття прорізів у стіні (вікон, дверей, воріт) або прольотів між опорами — стовпами, колонами, пілонами.

АРКА ТРІУМФАЛЬНА


АРКА ТРІУМФАЛЬНА — монумент (брама з одним або трьома арковими отворами) на честь визначної події, прикрашений скульптурами, рельєфами та пам'ятними написами.

АРКАДА


АРКАДА (франц. аrсаdе — низка арок) — ряд арок, що спираються на стовпи чи колони. Аркада-галерея — галерея з арок.

АРКАС


АРКАС Микола Миколайович (7.І.1853, Миколаїв — 26.III. 1909, там само) — український культурно-освітній діяч, письменник, композитор. У 1875 р. закінчив Новоросійський університет в Одесі. У маєтку (с. Христофорівка й Богданівка) на Херсонщині відкрив на власні кошти народну школу з українською мовою навчання, яка відразу ж була заборонена царським урядом. А. один із засновників і незмінний голова «Просвіти» в Миколаєві. Автор популярної «Історії України-Русі» (1908).

АРМАТУРА


АРМАТУРА (лат. armatura — озброєння, спорядження) — 1) У будівництві — складова частина залізобетонних конструкцій. 2) В архітектурі класицизму — елементи скульптурного декору (зображення зброї, військового спорядження, прапорів тощо) на фасадах будинків, п'єдесталах монументів.

АРСЕНІЙ ЕЛАСОНСЬКИЙ


АРСЕНІЙ ЕЛАСОНСЬКИЙ (1549 — 1626) — грецький церковний діяч і педагог. Родом з Фессалії (область на Північному Сході Греції). На початку 80-х років XVI ст. Єпископ в Еласоні. Перший ректор Львівської братської школи (1586 — 1588). Автор грецько-слов'янської граматики «Адельфотес» (1591), складеної разом з учнями Львівської братської школи.

АРТЕФАКТ


АРТЕФАКТ (від лат. artefactum — штучно зроблене) — штучно створена реальність; ефект опосередкованого впливу приладу на сприйняття людиною результатів дослідження.

АРХАЇЗАЦІЯ


АРХАЇЗАЦІЯ (від грец. archaikos — старовинний, давній) — занепад, перехід до ранніх, застарілих форм, зумовлений суспільно-історичними чинниками. У мистецтві А. буває свідомою, маючи на меті повернення до джерел, пошуки «свіжої» образності.

АРХАЇКА


АРХАЇКА (від грец. archaikos — старовинний, давній) — ранній етап розвитку будь-якого явища. У мистецтвознавстві термін «А.» застосовується до раннього періоду розвитку мистецтва Стародавньої Греції (VII- VI ст. до н. е.).

АРХЕ


АРХЕ (грец.) — первопочаток, першооснова.

АРХЕТИП


АРХЕТИП (грец. початок та зразок) — універсальні образи та символи, які притаманні колективній свідомості і які зумовлюють індивідуальні способи почуттів та мислення щодо конкретних об'єктів або ситуацій.

АРХІТЕКТУРА


АРХІТЕКТУРА (лат. architectura, від грец. architekton — будівничий) — мистецтво проектування і спорудження будівель, а також комплексів. Твори А. — будинки, ансамблі, а також споруди, які формують просторове середовище для життєдіяльності людей (монументи, тераси, набережні та ін.) А. є необхідною частиною засобів виробництва (промислова А.) й матеріальних засобів існування людини (цивільна А.). Створення міст та ін. населених пунктів і регулювання системи розселення становлять окрему частину А. — містобудування. А. водночас є частиною матеріальної культури й мистецтва. Вона підпорядкована потребам людей, соціальній організації суспільства й відображає його ідеологічні та естетичні ідеали. Головні засоби створення художнього образу в А. — формування простору й архітектоніка, а також симетрія й асиметрія, контрасти, ритм, пропорції, масштаб. Ці засоби доповнюються різними прийомами обробки поверхні споруди, які надають А. пластичності, фактури, кольору. А. розв'язує художні завдання разом з іншими видами мистецтва. Сукупність функціональних, конструктивних і художніх рис, властивих А. того чи іншого народу в певний історичний період, становить її стиль. Подібність загальноісторичних умов визначає поширення єдиного архітектурного стилю в багатьох країнах. Своєрідність національних рис, побут і духовна культура різних народів утілилися в національних особливостях А.

АРХІТЕКТУРНІ ОРДЕРИ


АРХІТЕКТУРНІ ОРДЕРИ (від архітектура і лат. ordo — ряд, порядок) — система архітектурних засобів і прийомів композиції, що виражається певною структурою й художньо-образним виявом складових частин стояково-балкової конструкції будівлі. В класичну канонізовану систему з чіткою пропорційністю частин А. о. склалися в архітектурі Стародавньої Греції (VI-IV ст. до н. е.) Основні різновиди А. о. — доричний, іонічний, коринфський. А. о. складаються з трьох основних частин: колони, її підніжжя — стилобата й антаблемента, що спирається на колону. Колона (крім доричної) має базу й завершується капітеллю. Антаблемент складається з архітрава, фриза та карниза. Різновиди груп А. о. в архітектурі Стародавнього Риму — тосканський (варіант доричного) й композитивний (об'єднує елементи іонічного й коринфського).

АСИГНУВАТИ


АСИГНУВАТИ (від лат. assigno — призначаю) — відпускати, виділяти певну суму грошей для певної мети.

АСИМЕТРІЯ


АСИМЕТРІЯ (грец. asymmetria — не співмірність) — один із різновидів композиції, коли її елементи мають нерівнозначні функції; підпорядкування частини цілому. А. органічно пов'язана з симетрією. В більшості симетричних об'єктів (композицій) є асиметричні елементи.

АСИСТЕНТ


АСИСТЕНТ (від лат. Assistentis — присутній, помічник) — 1) Перше наукове звання в Україні, яке присвоюється ректором вузу за постановою вченої ради особам, які закінчили ВНЗ, і мають достатню кваліфікацію для ведення викладацької або науково-дослідної роботи під керівництвом професора або доцента. 2) Помічник професора в читанні лекцій, проведенні лабораторних і практичних занять у вузах. 3) Помічник екзаменатора в середній школі.

АСКЕТИЗМ


АСКЕТИЗМ (від грец. aскет — asket — добре навчений) — 1) моральний принцип, що полягає в крайньому обмеженні потреб людини, самозреченні, у відмові її від життєвих благ і насолод з метою самовдосконалення або досягнення морального чи релігійного ідеалу, 2) Переносно — надзвичайна стриманість, помірність, відмовлення від життєвих благ.

АСКРИПТИВНИЙ СТАТУС


АСКРИПТИВНИЙ СТАТУС (від лат. описувати та стан, становище, положення) — приписаний статус.

АСОЦІАТИВНА ПСИХОЛОГІЯ


АСОЦІАТИВНА ПСИХОЛОГІЯ — один із напрямів психологічної думки, згідно з яким складні психічні утворення (уявлення, думки) виникають з простих (відчуттів) завдяки асоціаціям.

АСОЦІАЦІЯ


АСОЦІАЦІЯ (лат. assotiatio — сполучення, з'єднання) — зв'язок між психічними явищами, при якому наявність одного з них зумовлює появу іншого.

АСПІРАНТ


АСПІРАНТ (від лат. uspirans — той, що до чогось прагне) — особа, яка готується до наукової чи викладацької роботи у вузах і науково-дослідних інститутах.

АСПІРАНТУРА


АСПІРАНТУРА (від грец. а-spiro — прагну) — в Україні основна форма підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів. Організована 1925. Існує очна (3 роки) із забезпеченням аспірантів державною стипендією і заочна А. (4 роки). В А. приймають осіб, які виявили здатність до науково-педагогічної чи науково-дослідної діяльності, що мають закінчену вищу освіту, стаж практичної роботи по закінченні вузу не менше 2 років (за обраною спеціальністю) і склали вступні екзамени. Аспірант працює під керівництвом свого наукового керівника, складає екзамени кандидатського мінімуму, готує дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата наук.

АСТЕНІЯ


АСТЕНІЯ (від грец. — безсилля, кволість) — стан, який характеризується підвищеною стомлюваністю, ослабленням чи втратою здатності до тривалого фізичного і розумового напруження. Виникає в дітей як наслідок перенесених інфекційних захворювань (кір, скарлатина, дифтерит, грип, малярія, менінгіт) і при травматичних ураженнях мозку.

АСТРАГАЛ


АСТРАГАЛ (від грец. astragalos — шийний хребець) — деталь класичної архітектури у формі валика з поличкою. А. з'єднує стовп колони з капітеллю чи базою.

АСФАЛЬТ


АСФАЛЬТ (грец. asphaltos — гірська смола) — з А. виготовляють олійні фарби. У живописі використовують від XVII ст. чистим і розведеним для лесування. В суміші з воском та смолами А. застосовують у графічних техніках.

АТАВІЗМ


АТАВІЗМ — прояв пращурних, реліктових форм, критеріїв, особливостей світорозуміння.

АТЛАНТ


АТЛАНТ (від імені персонажа давньогрецької міфології титана Атланта, який нібито на своїх плечах тримав небо) — в архітектурі опора у формі чоловічої постаті, що підтримує перекриття будівлі, балкон тощо. А. відомі з античних часів. У європейській культурі набули поширення в XVII — поч. ХХ ст. Використовувались в архітектурі житлових будинків в Україні з другої половини ХІХ — поч. ХХ ст.

АТЛАНТИДА


АТЛАНТИДА (грец. Atlantis) — міфічний острів; Платон у діалогах «Крітій» і «Тімей», посилаючись на давньоєгипетські перекази, що їх Солон почув від єгипетських жерців, повідомляє, що А. нібито була квітучою державою, якою правили могутні володарі, а з мешканцями острова — атлантами — воювали предки афінян. За велінням бога Зевса атланти були затоплені Атлантичним океаном за надмірну гордість. А. часто ототожнювали з «островами блаженних», пізніше з Африкою й Америкою. Проте більшість учених заперечує існування Атлантиди в Атлантичному океані. Вчені висунули гіпотезу, що міф про загибель А. виник як спогад про вибух острова Тіри (Санторіону) в Х^ ст. до н. е., від якого постраждав також Кріт і занепала мінойська культура.

Метафорично А. — прекрасна заповідна країна; пошуки А. — самовіддані спроби зробити відкриття.

АТМАН


АТМАН (санскрит.) — душа людини.

АТРАКЦІЯ


АТРАКЦІЯ — почуття взаємної симпатії, прихильності, залучення.

АТРИБУТ


АТРИБУТ (від лат. attribuo — надаю, наділяю) — необхідна, суттєва, невід'ємна властивість предмета або явища, без якої вони не мають своєї визначеності і не можуть ні існувати, ні мислитися. Термін запровадив Аристотель, що розрізняв у речах необхідні якості — атрибут, без яких речі перестають бути самими собою, і випадкові якості — акциденції, зникнення яких не приводить до зникнення речей. У мистецтві — характерна речова ознака міфологічного або історичного персонажа (групи), а також алегоричної фігури (напр. кіфара в Аполлона, шолом у Афіни). В геральдиці А. вживається як емблема певного змісту. Має важливе значення для атрибуції творів образотворчого та декоративного мистецтва, особливо середньовічного.

АТРИБУЦІЯ


АТРИБУЦІЯ (лат. attributio — приписування) — визначення достовірності мистецького твору, його автора, часу й місця появи на підставі аналізу стилістичних і технологічних особливостей.

АТРІЙ


АТРІЙ (лат. atrium) — закритий внутрішній двір у середній частині давньоіталійського й давньоримського житла, куди виходила решта приміщень. У центрі А. був басейн (імплювій), над яким залишався отвір (комплювій) для стікання дощової води.

АТТИК


АТТИК (від грец. attikos — той, що походить з Аттики) — стінка, зведена над карнизом, що увінчує архітектурну споруду. Часто прикрашається рельєфами або написами. Звичайно завершує арку тріумфальну.

АУДИТ


АУДИТ (від лат. auditus — слухання, слух) — 1) Перевірка офіційної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству. Розрізняють зовнішній і внутрішній А. Зовнішній А. здійснюють незалежні особи (аудитори), аудиторські фірми, переважно з ініціативи господарських суб'єктів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (обов'язковий А.). Внутрішній А. є однією з форм внутрішнього фінансового контролю. Його здійснюють призначені внутрішні аудитори з метою інформування керівництва підприємства чи його засновників про ефективність фінансової діяльності загалом або окремих її сторін. 2) Підприємницька діяльність аудиторів (аудиторських організацій) щодо здійснення незалежних перевірок бухгалтерської звітності.

АУДИТОРІЯ


АУДИТОРІЯ (лат. auditorium) — 1) Приміщення, де читають лекції, доповіді, проводять збори. 2) Слухачі, соціальна група, на яку в процесі прямого чи опосередкованого спілкування здійснюється цілеспрямований вплив з метою її інформування, навчання, переконання, стимулювання певних практичних дій. Термін А. залежно від сфери вживання відповідно інтерпретується і використовується соціологією, теорією інформації, педагогікою, різними галузями психології.

АФЕКТ


АФЕКТ (від лат. affectus — настрій, хвилювання, пристрасть) — психол. короткочасний максимальний за інтенсивністю емоційний стан, переживання людини (лють, жах, відчай, екстаз, екзальтація тощо), під час якого знижується ступінь самовладання.

АФРОДІТА


АФРОДІТА (грец.) — в давньогрецькій міфології богиня кохання і вроди.

АХІЛЛ, АХІЛЛЕС


АХІЛЛ, АХІЛЛЕС (грец.) — 1) У давньогрецькій міфології найхоробріший герой Троянської війни. За міфом, єдиним вразливим місцем на тілі А. була п'ята. 2) Переносно — Ахіллесова п'ята — найвразливіше місце.

БАЖАННЯ


БАЖАННЯ — один із структурних компонентів розвитку вольового процесу: переживання людиною своїх актуальних потреб. Б. характеризується усвідомленим уявленням про прагнення щось здійснити. Цим Б. відрізняється від потягу, який є переважно неусвідомленим. Б. — важливий момент психічного стану особистості, який передує її поведінці і діяльності.

БАЗА


БАЗА (від грец. basis — підставка, основа) — основа колони, стовпа або пілястра.

БАЗАЛЬНИЙ


БАЗАЛЬНИЙ (від грец. — основа) — основне наукове поняття. Наукова психологія має ряд Б. понять. У загальній психології — образ, дія, потреба, мотив; у соціальній — особистість, соціальна роль, спілкування тощо. Знання Б. понять належить до теоретичних і методологічних засад науки.

БАЗИЛІКА


БАЗИЛІКА (від грец. basilikе — царський дім) — прямокутна в плані споруда, розділена поздовжніми рядами колон або пілонів на кілька частин (нефів), які мали самостійні перекриття. Середній неф вищий від бічних. Перед входом — поперечний притвор (нар- текс), у протилежному кінці середнього нефа — півкруглий виступ (апсида), критий півкуполом. Спочатку мали дерев'яні відкриті перекриття, пізніше — кам'яні склепінчасті. З часом у Б. з'являється трансепт, над бічними нефами — галереї-емпори, над середохрестям — купол. Тип Б. склався у Римській імперії, де вона мала громадсько-адміністративне призначення. Згодом стала одним з основних типів християнських храмів у візантійській, сирійській, романській та готичній архітектурі, застосовувалася також в архітектурі Відродження та бароко.

БАЛАДА


БАЛАДА (франц. ballade, з прованс. balada, від balar — танцювати) — 1) Віршовий ліро-епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного чи героїчного змісту. 2) Музикально-інструментальний або вокальний твір.

БАЛЯСИНИ


БАЛЯСИНИ — невисокі фігурні стовпчики, які підтримують поручні огорож.

БАНДУРА


БАНДУРА — український народний струнний щипковий інструмент; тип лютні, відомий під назвами: пандура, тандура, тунбура, думбура та ін.; в Україні з 80-х рр. XV! ст. переважно у шляхетському середовищі (народний відповідник звався кобза, у XVШ ст. зник з ужитку, а слово стало синонімом Б.). Корпус має овальний грушоподібний асиметричний, струни різної довжини, в т.ч. короткі (приструнок). Сучасні Б. мають повний хроматичний звукоряд; використовуються для акомпанементу та у ансамблях народної музики.

БАНК


БАНК (нім. Bank, франц. bangue, з італ. banco — лава, конторка, стіл міняйла) — кредитно-фінансова установа, що зосереджує тимчасово вільні кошти (грошові вклади), надає їх у строкове користування у формі кредитів (позик), стає посередником у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, установами чи окремими особами, регулює грошовий обіг у країні, включаючи випуск (емісію) нових грошей, здійснює операції із золотом, чужоземною валютою та інші функції. Є юридичною особою. За функціями і характером виконуваних операцій банки поділяються на центральні (емісійні), комерційні (депозитні), інвестиційні, іпотечні, ощадні та інші.

БАНКИ


БАНКИ — це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

БАНКНОТИ


БАНКНОТИ (від англ. bank-note — кредитний білет) — 1) Грошові знаки різного номіналу, що випускаються в обіг центральним емісійним банком. Забезпечені всіма активами банку та масою товару, що належить державі. На сьогодні — основний вид паперових грошей. 2) Векселі (банківські білети), виписані банком під наявні в його розпорядженні комерційні векселі.

БАНКНОТНО-МОНЕТНИЙ ДВІР НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ


БАНКНОТНО-МОНЕТНИЙ ДВІР НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ — спеціалізоване підприємство Національного банку України, яке друкує паперові гроші, цінні папери, карбує монети. До 1996 p. — Банкнотна фабрика Національного банку України. Відкриття Банкнотної фабрики відбулося 22 березня 1994 p. Відтоді всі українські банкноти виготовляють лише на цьому підприємстві. Крім паперових грошей, тут друкують й іншу продукцію, що потребує високого ступеня захисту, — акції, приватизаційні, депозитні, ощадні та інші сертифікати, чеки, акцизні й поштові марки тощо. Монетний двір Національного банку України відкрито 23 квітня 1998 p.

БАНКО


БАНКО — ціна (курс), за якою банк купує чи продає цінні папери.

БАНЯ


БАНЯ — склепінчасте перекриття, верх культової споруди, купол.

БАПТИСТЕРІЙ


БАПТИСТЕРІЙ (від грец. baptisterion — купіль) — хрещальня, приміщення для здійснення обряду хрещення. У західноєвропейських країнах Б. — часто окрема споруда, кругла або багатогранна в плані, перекрита куполом.

БАРБОТИН


БАРБОТИН (франц. barbotine) — техніка декорування керамічного посуду: нанесення ангобом на стінки посудини легкого рельєфу, в рисах якого відбивається плавкість, краплеподібність фарби.

БАРОКО


БАРОКО (від італ. barocco — вигадливий, химерний) — назва стилю в архітектурі та мистецтві, що характеризується примхливістю форм та декоративною пишністю. Бароко, подібно до Ренесансу, є і назвою цілої культурно-історичної епохи. Як один із провідних художніх стилів кін. XVI — серед. XVIII ст. виник в Італії, поступово поширився в інших країнах Європи та в Латинській Америці. Етапи розвитку: раннє Б. (див. Маньєризм), в якому зародилися риси відходу від художньої культури Відродження; зріле Б., коли його особливості виявилися найяскравіше; пізнє Б., що поєднується зі стилем рококо. На відміну від ренесансних уявлень про гармонію буття та безмежні можливості людини естетика Б. висунула нові погляди на світ — складний, мінливий, сповнений суперечностей. Мистецтву Б. властиві грандіозність, пишність, динаміка, патетична піднесеність, інтенсивність почуттів, пристрасть до ефектних видовищ, поєднання ілюзорного та реального, сильні контрасти масштабів і ритмів, матеріалів і фактур, світла і тіні. Синтез мистецтв у Б. став всеосяжним. Міський ансамбль, вулиця, площа, парк, садиба стали сприйматися як організоване художнє ціле, що розвивається у просторі. Архітектурні споруди завдяки розкішній пластиці фасадів, грі світлотіні, складним криволінійним планам та обрисам набули мальовничості та динамічності. Парадні інтер'єри прикрашали багатобарвною скульптурою, ліпниною, різьбою. В образотворчому мистецтві Б. переважають віртуозні композиції релігійного, міфологічного чи алегоричного характеру, парадні портрети. Живопис вирізняється складними композиційно-пластичними прийомами, тонкою розробкою колориту (твори майстрів: італійців Я. Тінторетто, Дж. Б. Тьєполо, француза — Ш. Лебрена, фламандця — П. П. Рубенса, голландця — А. ван Дейка та ін.). Скульптурі притаманна експресія ліплення, ретельне моделювання. В Україні Б. — домінуючий стиль у мистецтві XVII-XVIII ст. Українське Б. має свої особливості, зумовлені, зокрема, поєднанням національних традицій з культурними здобутками інших народів.




 

Інші матеріали з категорії
Ключові теги:



Схожі матеріали

  • СЛОВНИК УЧИТЕЛЯ ТА МЕТОДИСТА [КНИГА ONLINE] - Книги / Інше з педагогіки Словник містить терміни, які увійшли до активного словника вчителя протягом останнього часу, а також терміни, які інколи вживають у неправильному



Вхід на сайт
Логін
Пароль
 
Увійти через ВК або Google
ТОП матеріали
  • Книга – верный спутник образованного человека
  • Перевод денег выгоднее делать с помощью интернета
  • Что нужно чтобы быть востребованным программистом
  • Выбираем спортивные кроссовки
  • Хоумскулінг в Україні
  • Архів
    Березень 2019 (9)
    Лютий 2019 (10)
    Січень 2019 (12)
    Грудень 2018 (20)
    Листопад 2018 (24)
    Жовтень 2018 (7)

    Наші друзі








    2008-2010, 2015-∞ «Залік.Орг.Юа» .

    При використанні матеріалів порталу Zalik.org.ua гіперпосилання на ресурс обов'язкове. У відповідності з нормами ст. 8 Закону України Про авторське право (3792-12), матеріали, розміщені на даному сайті, є об'єктом авторського права. Будь-яке копіювання інформації без письмового дозволу ЗАБОРОНЕНО, і буде переслідуватися за законом.